Селянин

жителі сіл і сільських місцевостей, а також люди, чиїм джерелом існування є праця на землі, зайнятість в фермерському господарстві
(Перенаправлено з Селянство)

Селя́ни — жителі сіл і сільських місцевостей, а також люди, чиїм джерелом існування є праця на землі, зайнятість в сільському господарстві; це більшість населення в будь-якому доіндустріальному суспільстві.[1][2] (див.: історичний суспільний стан, або прошарок — «Селянство»). Цей загальний термін описує людину, яка працює в сільському господарстві, і термін не фокусується на відносинах власності та господарювання.[3] Селянином може бути кріпак, вільниий землероб, колгоспник, працівник радгоспу або найманий працівник.[3] В Україні та Росії сімейні господарства в аграрному секторі називалися селянськими.[3] Щодо фермерів, то фермерське господарство в Україні почало розвиватися з 2-ї половини 1990-х років з частковим введенням приватної власності на землю.

Український селянин (1786)
Фермер з плугом, Німеччина

Положення в суспільній ієрархії

ред.

У середньовічній Європі селяни були розділені на два класи відповідно до їх особистого статусу: кріпаки (або іноді їх також зовуть раби) і вільні селяни. Селяни або мали право власності на землю (Безумовне право власності), або тримали землю в будь-якому з декількох форм землекористування (Володіння землею на засадах надання послуг власникові з її обробки).

Селяни, як правило, складають більшість сільськогосподарської робочої сили в доіндустріальному суспільстві. Більшість людей в середні століття були селянами.

Наприклад, в Угорщині на початок першої половини XVIII ст. абсолютна більшість населення перебувала в тій чи іншій формі залежності від світських і духовних феодалів або держави.[4] Такі категорії селян, як удворники, лібертіни, сабодаші користувалися земельними наділами, виконуючи натуральні та грошові повинності на користь землевласників і держави.[4] Желярі і таксалісти мали присадибне господарство без орної землі, за що також виконували різні повинності нерегламентовані законом.[4]

У 1920-х роках селяни становили 81,5% населення УРСР.[5]

Хоча «селянин» є вільним словом-додатком, однак в ринковій економіці (англ. market economy) прижився термін селянин-власник і часто використовується для опису традиційного сільського населення в країнах, де дрібними ділянками (англ. Smallholding) сільського господарства обробляють багато землі. Наприклад, основне виробництво картоплі в Україні зосереджено в домогосподарствах населення, і лише незначна частка виробництва припадає на фермерів.

Слово-додаток «селянин» використовується людьми як принизливе позначення, оскільки перші вважають себе:

оскільки слово «селянин» походить від звичайного слова «селитись»(див. етимологію у статті Село).

У народному господарстві

ред.

Наприклад, економіка Данії спирається на високотехнологічне сільське господарство (лісові виробничі площі, рослинництво і тваринництво), яке виробляє продукцію, достатню для забезпечення 15 млн осіб, що втричі перевищує кількість населення Данії, при тому, що у промисловості переважають дрібні і середні підприємства (без великих будівель комунізму), а в сільському господарстві — сімейна ферма.

Олександр Чаянов був одним з перших прихильників важливості розуміння селянської поведінки, стверджуючи, що селянська економіка (синонім: сільське господарство) не є чимось відмінним від фермерства, і селяни можуть і будуть працювати настільки тяжко, наскільки це їм необхідно для задоволення власних потреб, і коли не буде стимулу виходити за межі цих потреб — це може привезти до уповільнення і припинення бажання працювати, коли вони будуть задоволені.

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Література

ред.
  • Ганжа О. І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917 — 1927 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К., 2000. — 208 с.
  • Історія українського селянства: навч.-метод. посіб. / Коріненко П. С. – Тернопіль : [Вид. відділ ТНПУ], 2014. – 296 с.
  • Український Радянський Енциклопедичний Словник: в 3-х т. / Редкол.: …А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-е вид.— К.: Голов. ред. УРЕ. 1987.— 736 с. Т. 3.: Портулак — Ь. С.187.

Посилання

ред.

Див. також

ред.