Венелін Ганев: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Pavloradchenko (обговорення | внесок)
884 редагування
мНемає опису редагування
оформлення
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
{{без джерел}}
{{Картка:Лідер
{{Картка:Лідер
| монарх = [[Симеон II]]
| монарх = [[Симеон II]]
Рядок 21: Рядок 20:
| ім'я = Венелін Ганев
| ім'я = Венелін Ганев
| дата_смерті = 25.03.1966
| дата_смерті = 25.03.1966
}}'''Венелін Йорданов Ганев''' ([[Болгарська мова|болг.]] Венелин Йорданов Ганев {{Дата народження|16|2|1880}}, {{Місце народження|Русе}} — {{Дата смерті|25|3|1966}}, [[Софія]]) — [[Болгарія|болгарський]] юрист і політичний діяч. Регент Болгарії ([[1944]]-[[1946]]), академік Болгарської академії наук.
}}'''Венелін Йорданов Ганев''' ([[Болгарська мова|болг.]] Венелин Йорданов Ганев {{Дата народження|16|2|1880}}, {{Місце народження|Русе}} — {{Дата смерті|25|3|1966}}, [[Софія]]) — [[Болгарія|болгарський]] юрист і політичний діяч. Регент Болгарії ([[1944]]–[[1946]]), академік [[Болгарська академія наук|Болгарської академії наук]].


Вивчав філософію і право в [[Лейпциг]]у (1897—1898) і [[Женева|Женеві]] (1898—1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901).
Вивчав філософію і право в [[Лейпциг]]у (1897—1898) і [[Женева|Женеві]] (1898—1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901).


З [[1908]]-ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з [[1913]]-екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в [[1918]]-[[1947]]-ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У [[1914]]-[[1915]] і [[1916]]-[[1918]]-декан юридичного факультету Софійського університету.
З [[1908]] року —ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з [[1913]] року — екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в [[1918]]–[[1947]] роках — ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У [[1914]]–[[1915]] і [[1916]]–[[1918]] роках — декан юридичного факультету Софійського університету.


З [[7 травня]] по [[6 жовтня]] [[1919]]-міністр юстиції в уряді [[Теодор Теодоров|Теодора Теодорова]]. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в [[Париж]]і (його щоденник за період з [[27 липня]] по [[22 вересня]] 1919 був опублікований в 2005). У [[1920]]-[[1922]]-посланник (повноважний міністр) у [[Франція|Франції]]. У 1908-[[1923]]-член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в [[1925]], будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету [[Александр Цанков|Александра Цанкова]] і перейшов у опозицію до уряду. У 1923-[[1927]]-депутат 21-их Народних Зборів. У [[1926]]-[[1940]] займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії.
З [[7 травня]] по [[6 жовтня]] [[1919]] року — міністр юстиції в уряді [[Теодор Теодоров|Теодора Теодорова]]. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в [[Париж]]і (його щоденник за період з [[27 липня]] по [[22 вересня]] 1919 року був опублікований в 2005 році). У [[1920]]–[[1922]] роках — посланник (повноважний міністр) у [[Франція|Франції]]. У 1908–[[1923]] роках — член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в [[1925]] році, будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету [[Александр Цанков|Александра Цанкова]] і перейшов у опозицію до уряду. У 1923–[[1927]] роках — депутат 21-их Народних Зборів. У [[1926]]–[[1940]] роках — займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії.


Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в [[Німеччина|Німеччину]]. Після перевороту [[9 вересня]] [[1944]] став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі [[Симеон II|Симеоні II]] (разом з [[Тодор Павлов|Тодором Павловим]] і [[Бобошевскій, Цвятко|Цвятко Бобошевскім]]). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні [[1945]] звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом ([[18 вересня]] [[1946]]). У 1947 запропонував демократичний проект конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону.
Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в [[Німеччина|Німеччину]]. Після перевороту [[9 вересня]] [[1944]] року став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі [[Симеон II|Симеоні II]] (разом з [[Тодор Павлов|Тодором Павловим]] і [[Бобошевскій, Цвятко|Цвятко Бобошевскім]]). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні [[1945]] звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом ([[18 вересня]] [[1946]]). У 1947 році запропонував демократичний проєкт конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону.


Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 був висланий в [[Дряново]], в [[1948]] позбавлений звання академіка. [[30 березня]] [[1990]] посмертно реабілітований, [[27 березня]] [[1991]] був поновлений в лавах Академії наук.
Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в [[Дряново]], в [[1948]] році позбавлений звання академіка. [[30 березня]] [[1990]] року посмертно реабілітований, [[27 березня]] [[1991]] року був поновлений в лавах Академії наук.


== Праці ==
== Праці ==
Рядок 37: Рядок 36:
* Шопен (1919)
* Шопен (1919)
* Історичний розвиток торгового права ([[1921]])
* Історичний розвиток торгового права ([[1921]])
* Курс загальної теорії права. Вступ. Методологія права (1921—1932, 1946)
* Курс загальної теорії права. Вступ. Методологія права (1921–1932, 1946)
* Курс торгового права (1923)
* Курс торгового права (1923)
* Курс загальної теорії права. Правові явища. (1925)
* Курс загальної теорії права. Правові явища. (1925)
* Систематичний курс по неспроможності. Т. 1 (1926).
* Систематичний курс по неспроможності. Т. 1 (1926).
* Підручник загальної теорії права. Т. 1-2 (1932—1938).
* Підручник загальної теорії права. Т. 1-2 (1932–1938).
* Економічна дійсність. Досвід соціологічного синтезу (1945)
* Економічна дійсність. Досвід соціологічного синтезу (1945)
* Демократія (1946)
* Демократія (1946)
Рядок 48: Рядок 47:


== Посилання ==
== Посилання ==
{{ci}}
* [https://web.archive.org/web/20070903212029/http://www.rdp-bg.org/bg/v_ganev.html Біографія]
* [https://web.archive.org/web/20070903212029/http://www.rdp-bg.org/bg/v_ganev.html Біографія]
{{Бібліоінформація}}

{{DEFAULTSORT:Ганев Венелін}}
[[Категорія:Випускники Женевського університету]]
[[Категорія:Випускники Женевського університету]]
[[Категорія:Депутати Народних зборів Болгарії]]
[[Категорія:Депутати Народних зборів Болгарії]]

Поточна версія на 22:28, 6 лютого 2023

Венелін Ганев
Венелин Ганев
Венелін Ганев
Венелін Ганев
Регент Болгарії
9 вересня 1944 року — 15 вересня 1946 року
МонархСимеон II
ПопередникКирил, князь Преславський
Богдан Філов
Никола Михов
Наступникмонархію скасовано
Міністр юстиції Болгарії
7 травня — 6 жовтня 1919 року
МонархБорис III
Прем'єр-міністрТеодор Теодоров
ПопередникПетр Джидров
НаступникМарко Турлаков
Народився16 лютого 1880(1880-02-16)
Русе, Князівство Болгарія
Помер25 березня 1966(1966-03-25) (86 років)
Софія, Народна Республіка Болгарія
ПохованийЦентральний цвинтар Софіїd
Відомий якдипломат, адвокат, політик, викладач університету
Місце роботиСофійський університет Святого Климента Охридського і Університет національного та світового господарства
КраїнаБолгарія
Alma materЖеневський університет і Лейпцизький університет
Політична партіяRadical Democratic Partyd, Демократичний союз і Fatherland Frontd
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Венелін Йорданов Ганев (болг. Венелин Йорданов Ганев 16 лютого 1880(18800216), Русе — 25 березня 1966, Софія) — болгарський юрист і політичний діяч. Регент Болгарії (1944–1946), академік Болгарської академії наук.

Вивчав філософію і право в Лейпцигу (1897—1898) і Женеві (1898—1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901).

З 1908 року —ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з 1913 року — екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в 1918–1947 роках — ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У 1914–1915 і 1916–1918 роках — декан юридичного факультету Софійського університету.

З 7 травня по 6 жовтня 1919 року — міністр юстиції в уряді Теодора Теодорова. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в Парижі (його щоденник за період з 27 липня по 22 вересня 1919 року був опублікований в 2005 році). У 1920–1922 роках — посланник (повноважний міністр) у Франції. У 1908–1923 роках — член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в 1925 році, будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету Александра Цанкова і перейшов у опозицію до уряду. У 1923–1927 роках — депутат 21-их Народних Зборів. У 1926–1940 роках — займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії.

Під час Другої світової війни як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в Німеччину. Після перевороту 9 вересня 1944 року став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі Симеоні II (разом з Тодором Павловим і Цвятко Бобошевскім). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні 1945 звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом (18 вересня 1946). У 1947 році запропонував демократичний проєкт конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону.

Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в Дряново, в 1948 році позбавлений звання академіка. 30 березня 1990 року посмертно реабілітований, 27 березня 1991 року був поновлений в лавах Академії наук.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Шопен (1919)
  • Історичний розвиток торгового права (1921)
  • Курс загальної теорії права. Вступ. Методологія права (1921–1932, 1946)
  • Курс торгового права (1923)
  • Курс загальної теорії права. Правові явища. (1925)
  • Систематичний курс по неспроможності. Т. 1 (1926).
  • Підручник загальної теорії права. Т. 1-2 (1932–1938).
  • Економічна дійсність. Досвід соціологічного синтезу (1945)
  • Демократія (1946)
  • Закон соудный людьмъ. Юридично-історичне та юридично-аналітичне дослідження (1959)
  • Праці з загальної теорії права (1999)

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венелін Ганев

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венелін_Ганев&oldid=38279137