Реставрація фресок Сікстинської капели

«Створення Адама» Мікеланджело до реставрації.

«Створення Адама» після реставрації.

Фрагмент стелі Сикстинської капели, який вміщує вищенаведену фреску, після реставрації

Реставрація фресок Сикстинської капели — один з найбільших реставраційних проектів, проведених у XX столітті.

Сикстинська капела, побудована на замовлення папи Сікста IV у Ватикані поруч з північною стороною Собору Святого Петра, була завершена близько 1481 року. Її стіни розписували декілька художників італійського Відродження з числа найбільш шанованих в Італії кінця XV ст., зокрема Гірляндайо, Перуджино і Боттічеллі. У подальшому капелу доповнили: за папи Юлія II — розписами стелі, виконаними Мікеланджело між 1508 і 1512 роками, і на замовлення папи Климента VII — картиною «Страшний суд», також роботи Мікеланджело, що була завершена у 1514 році. Гобелени на нижньому рівні, які сьогодні є найвідомішими з картонів Рафаеля, завершили ансамбль капели у 1515–1516 роках.

Разом картини становлять найбільш яскравий проект доби Відродження, а окремі роботи Мікеланджело на стелі належать до найвизначніших творів західного мистецтва усіх часів. Фрески Сикстинської капели, і особливо стеля з люнетами роботи Мікеланджело, реставрувалися декілька разів. Остання з цих реставрацій проводилася з 1980 до 1994 року. Вона справила значне враження на поціновувачів мистецтва і мистецтвознавців, оскільки виявила кольори та деталі, яких не було видно впродовж століть. Дехто стверджував, що в результаті цього «всі книги про Мікеланджело мають бути переписані». Інші піддали реставрацію різкій критиці, стверджуючи, що реставратори не зрозуміли справжніх намірів художника. Це питання донині є предметом суперечок.

Попередні реставрації

До реставрації, розпочатої в 1980 році, фрески на стелі Сикстинської капели вже зазнавали низки втручань. Первісно проблеми зі стелею були викликані протіканням води з верхнього поверху. Близько 1547 року Паоло Джовіо писав, що стелю пошкоджують селітра і тріщини. Селітра спричиняє появу білого нальоту. Джанлуїджі Колалуччі, головний реставратор Лабораторії реставрації Paintings for Papal Monuments, Museums and Galleries, у своїй статті «Кольори Мікеланджело відкриті знову» стверджує, що попередні реставратори вирішували цю проблему косметично, застосовуючи лляну або горіхову олію, яка робила кристалічний осад більш прозорим.

У 1625 році реставрацію проводив Сімоне Ладжі (Simone Lagi), «місцевий позолотник», який протирав стелю лляною тканиною і розчищав її, розтираючи хлібом. Час від часу, щоб видалити більш стійкі відкладення, він вдавався до змочування хліба. У його звіті говориться, що фрескам «було повернено колишню красу, не завдаючи шкоди». Колалуччі стверджує, що Ладжі «майже напевно» наніс шари клейового лаку, щоб пожвавити кольори, але не написав про це у звіті, через інтереси «збереження таємниці ремесла [реставраторів]».

Наступна реставрація була проведена між 1710 і 1713 роками художником Аннібале Маццуолі (Annibale Mazzuoli) і його сином. Вони використовували губки, змочені грецьким вином; за припущенням Колалуччі, це стало необхідним через ​​нашарування кіптяви і бруду, що застрягали в масляних відкладеннях попередньої реставрації. Маццуолі працював тоді над стелею, згідно з Колалуччі, посилюючи контрасти перефарбуванням деталей. Також вони перефарбували деякі області, кольори яких були втрачені через відкладення солей. Такі області заштриховувались або оброблялись лінійними мазками. Колалуччі стверджує, що Маццуолі також застосовував багато клейового лаку. Ця реставрація була зосереджена на стелі, люнетам приділялася менша увага.

Передостання реставрація була виконана Лабораторією реставрації Ватиканського музею у 1935–1938 роках. Метою роботи було з'єднання деяких областей інтонако у східній стороні будівлі й часткове видалення сажі та кіптяви.

Сучасна реставрація

Сикстинська капела до реставрації.

Попередні дослідження для проведення сучасної реставрації почалися у 1979 році. До групи реставраторів увійшли Джанлуїджі Колалуччі (Gianluigi Colalucci), Мауріцио Россі (Maurizio Rossi), П'єрджорджо Бонетті (Piergiorgio Bonetti) та інші; у роботі вони керувалися «Правилами реставрації творів мистецтва» — офіційними нормативами для процедур і методів реставрації, що були встановлені у 1978 році Карло П'єтранджелі (Carlo Pietrangeli), директором Ватиканської лабораторії реставрації картин. Згідно з цим керівництвом, важливою складовою сучасної процедури реставрації є вивчення та аналіз художнього твору. Частиною цього є запис кожного етапу процесу реставрації, його виконував фотограф Такасі Окамура з Nippon Television.

На першому етапі були проведені реставраційні роботи над люнетами Мікеланджело, вони тривали з червня 1980 по жовтень 1984 року. Потім розпочалась реставрація стелі, що закінчилася в грудні 1989 року; за нею послідували роботи над фрескою «Страшний суд». Реставрована капела була урочисто відкрита папою Іваном Павлом II 8 квітня 1994 року. Заключний етап — реставрація стінних фресок — був схвалений у 1994 році і завершений 11 грудня 1999 року.

Цілі реставраторів

Цілі реставраторів були наступні:

• Поступове вивчення фресок, аналіз будь-яких знахідок і практичне застосування відповідних технічних рішень.
• Фіксування кожного кроку робіт у архівних звітах, на фотографіях і плівці.
• Використання тільки таких процедур і матеріалів, які є простими, ретельно протестованими, нешкідливими і реверсивними.
• Лагодження тріщин і пошкоджень, що загрожують стабільності штукатурки.
• Видалення шарів кіптяви і сажі, що відклалися в капелі за 500 років через використання свічок.
• Видалення перефарбовування, зробленого попередніми реставраторами, які намагалися протистояти дії сажі та інших нашарувань.
• Видалення рослинного і тваринного жиру, що використовувався проти засолення в місцях протікання води.
• Видалення кристалічних нашарувань солі, що вибілили місця, де просочувалася вода.
• Консервація поверхонь, яким загрожує руйнування чи подальше псування через здуття і лущення.
• Обережне відновлення тих областей, де руйнування в той чи інший спосіб знищило деталі і викликало втрату цілісності, наприклад, заповнення сильної тріщини і зафарбування штукатурки кольором оригіналу.
• Збереження на певних малих ділянках фізичної історії попередніх реставрацій.

Підготовчий етап

Фрагмент «Вигнання з раю» показує потемніння кольору до монохромного, розтріскування штукатурки, металеві штифти від попередньої стабілізації, плями від води, відкладення солей, затемнення від селітри і перефарбування.

Той самий фрагмент показує яскравість кольорів після розчищення. Основні тріщини і металеві штифти були заповнені і пофарбовані по сусідніх ділянках. Менші тріщини стали більш помітними, контрастуючи з яскравою поверхнею. Кільця від селітри є незворотними.

У 1979 році Колалуччі провів серію експериментів для обрання правильного підходу до реставрації фресок Сикстинської капели. Дослідження почалося з тестування невеликих ділянок стінної фрески «Суперечка біля тіла Мойсея» Маттео да Лечче, фізичні і хімічні властивості якої подібні до техніки живопису, використаною у фресках Мікеланджело. Проби з метою знайти правильний розчинник здійснювалися на невеликій частині люнета «Елеазар і Маттан».

Через висоту і недоступність фресок стелі точний характер пошкоджень і проблем, з якими мала зіткнутися група реставраторів, не міг бути передбачений повністю до прийняття рішення про реставрацію і встановлення риштування. Колалуччі зазначає, що науковий аналіз і реакція реставраторів на конкретні проблеми були постійним елементом процесу і група реставраторів не затверджувала певний єдиний підхід до усіх частин інтер'єру.

Рішення про проведення повної реставрації було прийнято у 1980 році. Основне фінансування в розмірі 4,2 млн доларів США надала японська корпорація Nippon Television в обмін на право зйомки процесу.

Риштування

Перший етап реставрації, а саме вертикальні поверхні і вигнуті пазухи склепінь навколо верхніх секцій вікон, реставратори виконували за допомогою алюмінієвого риштування, встановленого трохи нижче люнетів з використанням тих дірок в стіні, які були зроблені для риштування Мікеланджело. Коли реставратори перейшли до стелі, вони теж застосовували систему, аналогічну Мікеланджело, в ній була задіяна консольна полиця, що виступала з риштування і підтримувала ступінчасту, арочну платформу. Переваги сучасних легких матеріалів дозволили зробити платформу на колесах, що полегшувало її пересування по всій довжині будівлі без демонтажу і заміни, як робив Мікеланджело у 1506 році.

Стан фресок

Дослідженя 1979 року показали, що весь інтер'єр капели, і особливо стеля, покриті свічковою кіптявою, яка містила віск і сажу (аморфний вуглець). Люнети над вікнами (основним джерелом вентиляції), забруднені димом і вихлопними газами з міста і є «набагато бруднішими, ніж сама стеля». Будівля була дещо нестабільною і до роботи Мікеланджело 1508 року вже значно зсунулась, це спричинило розтріскування стелі, а тріщина у вітрилі «Юдиф» була настільки великою, що перед розписом її потрібно було заповнювати цеглою та будівельним розчином. Верхня частина стелі через тріщини і просочування води давала Мікеланджело нерівну поверхню.

Вода, що надалі просочувалась з даху і з відкритих зовнішніх проходів вище рівня стелі, намила солі з будівельного розчину, які після випаровування відкладалися на стелі. Місцями це призвело до утворення бульбашок і здуття поверхні фресок. І хоча зміна кольору була серьозною проблемою, бульбашки такої проблеми не становили, оскільки тонкість і прозорість фарби, з якою Мікеланджело працював на більшій частині стелі, дозволяла солям пройти наскрізь і не накопичуватися під поверхнею.

Всі попередні реставрації залишили свої сліди на фресках. Для протидії вибілюванню, викликаному засоленням, застосовувався тваринний жир і рослинна олія, які ефективно робили кристали солі прозорими, але залишали липкий шар, що накопичував бруд. Додатковою проблемою, найбільш очевидною на малих путті, які тримали таблички з іменами на вітрилах, була селітра, що просочувилися через маленькі тріщини і проявлялася у вигляді темних кілець на поверхні. На відміну від білих кристалічних відкладень солі, вона не могла бути вилучена, і ці плями були незворотними. На багатьох областях застосовувалися шари лаку і клею, вони потемніли і стали непрозорими. Реставратори перемальовували деталі на затемнених областях для виділення рис фігур. Це особливо стосувалося люнетів, пазух склепіння і нижніх частин вітрил.

Ретельна експертиза показала, що не рахуючи відкладень кіптяви, вікладень від просочування та структурних тріщин, тонка «живописна шкіра» фресок Мікеланджело була у відмінному стані. Колалуччі відзначає, що Мікеланджело використовував найкращі з можливих фрескових технік, згідно з описом Вазарі. Більша частина фарби добре трималася і вимагала лише малого ретушування. Штукатурка, або інтонако, на якій виконувався малюнок, була здебільшого надійною, оскільки попередні реставратори зміцнювали її бронзовими шпильками.

Втручання

До реставрації група протягом шести місяців досліджувала структуру і стан фресок, опитувала членів групи, що реставрувала фрески в 1930-х роках, а також проводила детальне наукове дослідження, щоб з'ясувати, які розчинники і методи краще всього використовувати на окремих зафарбованих поверхнях.

Складене зображення «Гріхопадіння і вигнання Адама і Єви» Мікеланджело. Зліва вгорі — до, справа внизу — після реставрації.

Першим етапом фізичної реставрації було повторне прикріплення всіх областей поверхні штукатурки (близько 5 мм завтовшки), яким загрожувало відділення і відвалювання. Це робилося упорскуванням полівінилацетатної смоли. Бронзові скоби, що використовувалися раніше для стабілізації поверхні, в тих місцях, де вони викликали тріщини, були видалені, а отвори заповнені. Барвники, які не дуже добре трималися, приклеювалися із застосуванням розведеної акрилової смоли.

Реставратори промивали поверхні за допомогою різних розчинників. Де можливо, використовувалась дистильована вода для видалення сажі і водорозчинних речовин. Ретуш і перефарбування від попередніх реставрацій видалялися гелеподібним розчинником, який застосовувався в кілька етапів з певною тривалістю і змивався дистильованою водою. Сольові відкладення карбонату кальцію оброблялися розчином диметилформаміду. На останньому етапі для зміцнення та захисту поверхні і подальшої промивки застосовувався слабкий розчин акрилового полімеру.

За необхідності певні ділянки ретушувалися аквареллю для з'єднання образотворчого матеріалу. Ці ділянки добре відрізняються текстурою з вертикальними мазками, невидимими на відстані; але вони легко розпізнаються як реставраційна робота при близькому розгляді.

Деякі невеликі ділянки були залишені нереставрованими з метою збереження фізичної історії попередніх реставрацій, наприклад, одна ділянка залишена з перефарбовуванням і свічковим воском, а інша ділянка демонструє спробу протидіяти засоленню за допомогою олії.

Захист фресок від середовища

Після видалення з поверхонь фресок шарів свічкового воску, лаку і тваринного клею, вони опинилися в небезпеці через фактори, які не могли передбачити попередні реставратори. Одними з головних загроз стали автомобільні вихлопи, а також ефекти від натовпів туристів, що кожного дня проходять через капелу, приносячи з собою тепло, вологість, пил і бактерії. Чисті поверхні штукатурки виявились більш чутливими до впливу цих руйнівних факторів, ніж коли вони були покриті кіптявою.

Раніше вентиляція у Сикстинській капелі здійснювалась тільки через вікна на верхньому рівні стін. Для запобігання потраплянню вихлопних газів та інших забруднювачів, що наносяться вітром, вікна сьогодні постійно закриті і встановлена ​​система кондиціонування повітря. Установка цієї системи була здійснена Carrier з корпорації United Technologies у співпраці з Ватиканською дирекцією технічних служб. Вона спроектована таким чином, щоб протидіяти різним проблемам, специфічним для капели, зокрема проблемі швидкої зміни температури і вологості, що відбувається з початком допуску перших туристів вранці та з уходом останніх відвідувачів ввечері. Система кондиціонування регулює не тільки температуру, але й відносну вологість між літніми та зимовими місяцями, тому зміни у атмосферному середовищі відбуваються поступово. Температура повітря у районі стелі підтримується на помірному рівні, в той час як внизу приміщення повітря прохолодніше і циркулює швидше, в результаті чого частинки бруду падають на підлогу, а не підіймаються догори. Бактерії та хімічні забруднювачі відфільтровуються.

Специфікація середовища:

• Повітряні фільтри: видаляють частинки понад 0.1 мкм.
• Температура повітря: 20° C влітку, поступово змінюється до 25° C взимку.
• Відносна вологість біля стелі: 55 % ± 5 %.
• Датчики: 92, з яких близько половини для резервних цілей.
• Проводка: 26 км.

Реакція на реставрацію

Критика і схвальні відгуки

Анонсування реставрації Сикстинської капели викликало шквал запитань і заперечень від істориків мистецтва по всьому світу. Одним з найактивніших критиків був Джеймс Бек з ArtWatch International, який постійно попереджав про можливість пошкодження роботи Мікеланджело надмірно завзятою реставрацією. Постійно висувався аргумент про те, що всі попередні втручання завдавали шкоди того чи іншого роду. Будь-яка реставрація, на відміну від консервації, піддає твір мистецтва ризику. Консервація ж сприяє збереженню роботи в її нинішньому стані і запобігає подальшому руйнуванню. Бек висловив свою стурбованість в публікації Art Restoration, the Culture, the Business and the Scandal.

Єремія, що оплакує зруйнування Єрусалима.

У риториці цієї розмови, [реставратори] кажуть, що попередня реставрація не була хорошою — тепер ми робитимемо дійсно хорошу. Це як підтяжка обличчя. Скільки разів люди можуть через неї проходити без того, щоб їхні бідні обличчя виглядали як апельсинова шкірка?

— Джеймс Бек, 

У той час як Джеймс Бек вів публічні дебати з Джанлуїджі Колалуччі, нью-йоркський арт-дилер Рональд Фельдман організував петицію, яку підтримали 15 відомих художників, зокрема Роберт Мазервелл, Джордж Сегал, Роберт Раушенберг, Крісто і Енді Воргол, з проханням до папи Івана Павла II призупинити реставрацію капели, а також «Тайної вечері» Леонардо да Вінчі.

Обов'язком реставраційної групи було прозоре проведення всіх маніпуляцій, щоб журналісти, історики мистецтва й інші люди з сумлінним інтересом мали вільний доступ до інформації та перегляду роботи. Проте право зйомки отримала лише одна компанія — Nippon Television. Майкл Кіммельман, головний арт-критик «Нью-Йорк Таймс», писав у 1991 році, що критика реставрації стелі та люнетів частково розпалювалась небажанням Nippon Television оприлюднювати фотографії, зроблені на умовах ексклюзивних прав, які увічнювали всі етапи процесу і які були єдиним твердим доказом того, що робота ведеться належним чином.

Як стверджував Кіммельман, причиною небажання оприлюднювати фотографії, що могло б покінчити з найгіршими побоюваннями багатьох зацікавлених сторін, був намір компанії видати обмеженим тиражем великий двотомник («такий великий, як кавовий столик») ціною в 1000 доларів. На думку арт-критика те, що ці фотографії стали доступними тільки небагатьом, хто спроможний дозволити собі захмарну ціну, є «нешляхетним» і «аморальним».

По мірі виконання робіт були й ті, хто приходив у захват; папа Іван Павло II після кожного етапу виголошував урочисту гомілію. У грудні 1999 року, після завершення роботи над стінними фресками, він сказав:

Пророк Єзекіїль чує голос Божий.

Було б складно знайти більш красномовний наочний коментар до цих біблійних образів, ніж Сикстинська капела, повною пишністю якої ми можемо сьогодні насолоджуватись завдяки завершеній реставрації. Нашу радість розділяють віруючі по всьому світу, що цінують це місце не тільки за шедеври, які воно містить, але й за роль, яку воно відіграє в житті Церкви.

— Папа Іван Павло II, 

Кардинал Едмунд Шока, губернатор Ватикану, сказав: «Ця реставрація і майстерність реставраторів дозволяють нам споглядати картини так, ніби нам дали можливість бути присутніми на їх першому показі.»

Неназваний автор компанії Carrier, що встановлювала систему кондиціювання для збереження фресок у подальшому, був ще більш красномовний:

Як художник, Мікеланджело покладався на Божественне світло, щоб творити. Як спостерігачі, ми покладаємось на нього, щоб бачити велич художника. Як тим, хто живе в останні роки XX століття, нам пощастило, тому що мільйони інших людей за останні чотири з половиною століття бачили фрески Мікеланджело через закопчене скло. ... Кіптява, що накопичувалась століттями, притупила кольори і стерла деталі. Вона зробила фрески плоскими і позбавила їх соковитих округлостей. Але завдяки десятирічним зусиллям ватиканських реставраторів маску знято.

Інші автори висловлювалися менш схвально. Ендрю Вордсворт з видання The Independent, Лондон, висловив основну причину занепокоєння:

Схоже, мало сумнівів залишається в тому, що стеля Сикстинської капели була частково намальована а секко (тобто, по сухій штукатурці), проте реставратори, тим не менш, вирішили, що необхідне радикальне очищення, враховуючи кількість бруду, яка накопичилась (зокрема, від свічкового диму). В результаті стеля тепер має дуже розмитий вигляд, з гарнимии, проте позбавленми смаку кольорами — ефект, абсолютно несхожий на інтенсивно чуттєві скульптури Мікеланджело.

— Ендрю Вордсворт, 

Це вирішальне питання також підкреслював Джеймс Бек і ясно виразив на своєму вебсайті художник Пітер Лейн Аргімбо.

Питання, підняті критиками

Частиною реставрації Сикстинської капели, що викликала найбільшу стурбованість, була стеля, розписана Мікеланджело. Поява з темряви яскраво розфарбованих Предків Христа викликало побоювання, що при розчищенні використовується занадто різкий процес. Незважаючи на попередження, робота над стелею тривала і, на думку таких критиків, як Джеймс Бек, коли стеля була завершена найгірші побоювання підтвердилися.

Причина розбіжностей лежить в аналізі та розумінні техніки, що застосовувалася Мікеланджело, і дій реставраторів відповідно до їхнього розуміння цієї техніки. Дослідження фресок на люнетах переконало реставраторів в тому, що Мікеланджело працював виключно в буон фреско; це означає, що художник малював тільки по свіжій штукатурці і кожен фрагмент роботи закінчувався, поки штукатурка залишалася в свіжому стані. Іншими словами, Мікеланджело не працював а секко, він не повертався до своєї роботи пізніше і не додавав деталі на суху штукатурку.

Реставратори, припускаючи, що художник використовував однаковий підхід в малюванні, використали однаковий підхід в реставрації. Було вирішено, що весь темний шар тваринного клею і сажі, весь віск і всі перефарбовані ділянки були тим чи іншим забрудненням: відкладеннями диму, попередніми спробами реставрації та підмалюванням реставраторів в спробі пожвавити зовнішній вигляд твору. Грунтуючись на цьому рішенні, відповідно до критичного трактування наявних даних по реставрації, зробленому Аргімбо, хіміки реставраційної групи вирішили застосувати розчинник, який ефективно зняв зі стелі все до самої штукатурки, просоченої фарбою. Після обробки залишилося тільки те, що було намальовано в буон фреско.

Даниїл, до і після реставрації.

На думку критиків, невід'ємною проблемою цього підходу було те, що він цілком покладався на припущення, що Мікеланджело малював тільки в буон фреско, що він завжди був задоволений результатом в кінці дня, і що за чотири з половиною роки, витрачених на стелю, він дотримувався виключного одного підходу, ніколи не робив змін і не додавав деталей. Аргімбо на своєму вебсайті цитує Колалуччі, керівника групи, що суперечить в цьому питанні собі самому.

Стисле викладення відповідних тверджень Колаллуччі, в порядку, в якому вони наведені в Додатку, названому «Кольори Мікеланджело відкриті», виглядає наступним чином:

Літні реставратори, які брали участь у реставрації 1930-х років, були опитані в рамках підготовчого процесу. Вони стверджували, що Мікеланджело працював над фресками а секко з використанням «велатури» або глазурі в якості в'яжучої речовини. Колалуччі заперечує це, заявляючи, що Мікеланджело працював виключно в буон фреско. Потім Колалуччі суперечить цьому, заявляючи, що Мікеланджело працював а секко, але «в мінімальному ступені» і «зовсім не в люнетах».

Надалі Колалуччі говорить про «суворе дотримання» Мікеланджело техніки буон фреско; потім суперечить цьому, описуючи ретушування а секко, які Мікеланджело робив на плечі Елеазара і нозі Ровоама, обидва з яких — люнети. Потім він говорить, що Мікеланджело працював в буон фреско без власне пентіменто (пентіменто означає зміни), але тільки з малими корекціями на фресках.

Триваючу критику викликає те, що реставратори припустили, що знають, якого кінцевого результату намагався досягти майстер у всіх конкретних випадках на стелі і яким методом він користувався для його досягнення. Розбіжності у поглядах на це питання були кричущими і залишилися невирішеними.

Проблема сажі

Реставратори вважали цілком очевидним, що всі шари жиру і кіптяви на стелі були результатом свічкового диму. Всупереч цьому погляду, Джеймс Бек і багато художників припускають, що Мікеланджело використовував сажу (carbon black) в шарі клею, щоб накласти тіні і чіткі темні обриси а секко. Якщо це так, тоді велика частина була видалена під час реставрації.

На деяких фігурах, однак, залишилися чіткі свідчення малювання сажею. Очевидним поясненням цього є те, що за довгий час, коли Мікеланджело був за роботою, він, можливо, з низки причин змінював свою техніку. Серед факторів, що можуть вплинути на ступінь обробки в окремій джорнаті (giornata), — температура і вологість у цей день і довжина світлового дня. Незалежно від причини цієї різниці, різниця в підході до світла й тіні на окремих фігурах очевидна.

Залишилися інтенсивні ділянки тіней, що виводять Кумську Сивілу у рельєф. Але це більше, ніж рельєф; це та тривимірність, яку поціновувачі мистецтва очікують побачити у людини, яка виліпила Мойсея. Критики реставрації стверджують, що такою була мета Мікеланджело і що на багатьох його фресках яскраві контрастні кольори були викладені поруч, а потім доопрацьовані а секко для досягнення цього ефекту, і що це було загублено при занадто скрупульозному очищенні.

На відреставрованій стелі повсемісно втрачена зроблена а секко чітка деталізація архітектури: мушлі морських гребінців, жолуді і орнамент «bead and reel», що Мікеланджело, можливо, давав завершити помічникові, коли переходив на нову поверхню. Обробка цих деталей істотно різниться. В деяких місцях, наприклад, навколо пазухи склепіння з Єзекією, архітектурні деталі були намальовані в буон фреско і залишилися недоторканими.

Різний стан двох схожих пазух склепінь після реставрації. На лівій пазусі чорна деталізація одягу, очей та архітектурних деталей збереглася. На правій ці деталі були втрачені в процесі очищення.

Порівняння двох пазух склепінь показує їх різнний стан після реставрації. Та, що зліва, має тіні та деталі, промальовані чорним. Зелений одяг з жовтими світлими тонами був доопрацьований розмиванням чорним і окреслений глибокою тінню. На імітованих архітектурних деталях кожен елемент промальований чорним. Очі дитини деталізовані чорним і білим. Те, що ці деталі залишилися, дозволяє припустити, що вони були закінчені, коли штукатурка була сирою. Вся пазуха справа має незакінчений вигляд. До розчищення вона теж мала чорне промальовування тіней одягу та архітектурних деталей.

На кутових вітрилах, кожен з яких зображує сцену з насильством, видалення сажі знизило драматичну інтенсивність всіх чотирьох сцен. Це особливо помітно у втраті глибини в сцені «Покарання Амана». Якщо раніше фігура різко виступала на темному затіненому тлі, то тепер драматичність сцени загублена в пастельній монотонності, яка залишилась.

Колір

Куратор Фабріціо Манчінеллі посилається на французького мандрівника XVIII століття де Лаланда, який писав, що забарвлення стелі було в той час монотонним, «з тенденцією до тьмяного червоного і сірого». Манчінеллі пише, що реставрація відкриває «нового Мікеланджело» як колориста і що цей «новий характер набагато краще підходить до свого історичного становища». Далі він каже, що проникливі глядачі Сикстинської капели завжди знали, що діапазон кольорів, використаний при створенні фресок, сильно відрізнявся від того, що можна було побачити, і включав такі ж рожевий, яблучно-зелений, жовтогарячий, жовтий та блідо-синій, які використовував учитель Мікеланджело, Доменіко Гірляндайо, один з найбільш компетентних майстрів фрески епохи Відродження.

Іскриста палітра мала б очікуватись реставраторами, оскільки таку ж гамму кольорів видно в роботах Джотто, Мазаччо і Мазоліно, Фра Анджеліко і П'єро делла Франческа, як і самого Гірляндайо і пізніших художників фрески, таких як Аннібале Карраччі і Тьєполо. Причина використання цієї колірної гами в тому, що багато інших барвників непридатні для фресок, оскільки через свої хімічні властивості вони погано взаємодіють з сирою штукатуркою. Колір, брак якого помітний на стелі Мікеланджело, але не на композиції «Страшний Суд», — яскраво-синя ляпіс-лазур. Цей колір, що досягається подрібненням напівдорогоцінного каміння, завжди застосовувався на другій стадії, а секко, разом із сусальним золотом для німбів і прикрашення одягу.

Права рука і коліно Даниїла. На нереставрованій фресці червона підмальовка проступає через чорне розмивання а секко, додаючи свічення тіням. Форми коліна і нижньої частини ноги під одягом досягаються чорним розмиванням.

Аспектом кольору, який виявився найбільш несподіваним, є поводження Мікеланджело з тінями. Типовим прикладом можуть слугувати Лівійська сивіла і пророк Даниїл, що розташовані поруч. Колірне вирішення жовтого вбрання Сивіли у Мікеланджело яскраво-жовте у відблисках і проходить через ретельно вибудувані тони від темно-жовтого до блідо-помаранчевого, більш темного помаранчевого і до майже червоного в тінях. Хоча червоні тіні самі по собі незвичайні на фресках, така градація по сусідніх частинах спектра — досить природне рішення. На одязі Данила такої рівної градації немає. Жовта підкладка його плаща раптом стає в тінях щільно-зеленою, а рожево-бузковий колір стає в тінях яскраво-червоним. Ці поєднання кольорів, які найкраще описати як райдужні, можна знайти в самих різних місцях стелі, включаючи панчохи юнака на люнеті «Маттан», на яких блідо-зелений переходить у червоно-фіолетовий.

В деяких випадках поєднання кольорів виглядає кричущим: особливо це так у випадку з постаттю пророка Даниїла. Порівняння нереставрованої і реставрованої фігур дає переконливий доказ того, що Мікеланджело працював над цією фігурою з розмиванням сажі і що така техніка була запланована. Яскраво-червоний колір, використаний на одязі Даниїла і Лівійської сивіли, сам по собі не створює ефектних тіней. В цьому і багатьох інших випадках він, як видається, був задуманий як підмальовок, що лише проглядається через тонкий шар чорного і з виділенням більш глибоких тіней більш інтенсивним чорним, як і залишилось на Кумській сивілі. Таке використання яскравих, контрастних кольорів як підмальовок нехарактерне для фресок, але часто застосовується в олійному живописі і в темпері. Як і у Даниїла, жовте вбрання Лівійської сивіли колись мало набагато більш тонкі відтінки в складках і тінях, ніж зараз.

Реставрований Іона. Велика частина драматичної тональності фігури зникла при очищенні, ефект ракурсу знизився.

Немає жодних сумнівів у тому, що до реставрації вся стеля була брудніша, більш приглушена і монохромна, ніж входило в наміри Мікеланджело, але коли зображення фресок розглядалися в забрудненому і нереставрованому стані, тонкі розмивання й інтенсивні контури, описаними Беком і Аргімбо, давали про себе знати, наділяючи форми масою та об'ємом.

Художник і біограф Джорджо Вазарі у своїх «Життєписах» описує, як фігура Іони виглядала в середині XVI століття:

Хто не здивується і хто не захопиться, побачивши страшного Іону, цю останню фігуру в капелі. Тут склепіння, яке природно нахиляється вперед, чарівною силою мистецтва ніби вирівнюється через цю постать. Так перемагає майстерність малюнка, світла й тіні.

Велика фігура Іони має велике значення для всієї композиції, й образно й теологічно, являючи собою символ воскреслого Христа. Ця постать, що тягнучись назад, звертає погляд до Бога, обіймає вітрило, яке піднімається над вівтарною стіною для підтримки склепіння. Описаний Вазарі, ракурс фігури був новаторським і справив значний вплив на пізніших художників. Очищення цієї значної фігури залишило трохи чорної тіні, видної у лівому краї картини. Все інше, менш інтенсивне, чорні штрихи і розмивання, було видалене, зменшивши вплив радикального ракурсу, а також зпустошивши велику рибу, геніїв позаду Іони і архітектурні форми в деталях.

Очі

Подібні втрати критики реставрації назвали «пародією». Пазуха склепіння з Єссеєм до і після реставрації. Очі тепер відсутні, як і на багатьох інших фігурах, особливо серед прабатьків. Важлива риса багатьох фігур — очі, ймовірно, в багатьох випадках були намальовані в буон фреско. Вони були видалені реставраторами скрізь, де не були намальовані в буон фреско, а додавались а секко.

Втрачена глибина — не єдиний фактор, який засуджується критиками. Важлива складова роботи Мікеланджело, яка в багатьох місцях зникла назавжди, — це промальовування очей.

Очі є невід'ємною частиною самої вражаючої і знаменитої з фресок — «Створення Адама». Адам дивиться на Бога, Бог дивиться прямо на Адама. І під захисною рукою Бога, Єва звертає захоплений погляд в бік її майбутнього чоловіка. Знову і знову Мікеланджело вимальовує промовисті погляди на обличчах своїх персонажів. Більшість з них, ймовірно, були виконані в буон фреско і збереглися, але деякі — ні. Очні западини родини на люнеті Зоровавель — порожні, як і очі чоловіка на люнеті Амінадава, але найбільше засмутили критиків втрата очей у невеликої фігури в зеленому і білому, що раніше дивилася з темряви пазухи склепіння Єссея.

Аргімбо говорить:

Ви коли-небудь відчували, що деякі речі ніколи не пов'януть і залишаться джерелом натхнення на всі часи? Такою була Сикстинська капела, але тепер вона хімічно позбавлена ​​божественного одкровення і виглядає шокуюче недоречною. ... Це обов'язок реставратора — не змінювати намірів художника, і учений не може допомогти собі. Кого цікавить, що Колалуччі відкрив Мікеланджело як колориста і може пояснити колористичні тенденції Понтормо і Россі. Його справа — забезпечити, щоб все залишилося на місцях і було залишене у спокої. У порівнянні фотографій «до» і «після» є багато доказів того, що Колалуччі видалив фрагменти а секко і залишив багато ділянок в стані недороблених ескізів ... Доказ навіть однієї зміни наміру художника — це халатність, а таких є багато.

— Аргімбо, 

Річард Серрін в своїй статті «Брехня і проступки, відвідання Сикстинської капели Джанлуїджі Колалуччі» пише:

[Так звана] Славетна Реставрація фресок Мікеланджело знищила їх назавжди. Ніякі слова не зможуть повернути їх до життя. Ми можемо лише голосно говорити про це, документуючи відповідальність ватиканських реставраторів, щоб це не пройшло непоміченим.

— Richard Serrin, 

Відновлення світла

Карло Пьєтранджелі, колишній генеральний директор музеїв Ватикану, писав про реставрацію: «Це як відкрити вікно у темній кімнаті і побачити, як вона наповнилася світлом.» Його слова резонують із словами Джорджо Вазарі, який у XVI столітті сказав про стелю Сікстинської капели:

Та навіть наслідувати цей твір дуже важко. Він дійсно був і є провідною зорею нашого мистецтва; він дав стільки молодості й світла живопису, що цього вистачить, щоб навіки освітлювати світ, що перебував у темряві цілі століття.

Пьєтранджелі в передмові до своєї «Сікстинської капели», написаної після реставрації люнетів, але до реставрації стелі, віддає належне тим, хто мав мужність почати процес реставрації, і дякує не лише тим, хто відвідував реставрацію, коли вона тривала, і допомагав своїми знаннями і досвідом, а й тим, хто ставився до проекту критично. Пьєтранджелі визнав, що ці люди спонукали команду до педантичного документування, щоб повний звіт про критерії та методи був доступний всім, хто зацікавлений як сьогодні, так і в майбутньому.

Примітки

Коментарі

З люнету Амінадава.

a. ^{^}  Рафаель виконав десять великих картонів (у фарбах) на сюжети з Діянь святих апостолів, за якими були виткані гобелени для нижньої частини стін в Сикстинській капелі.

b. ^{^}  Особливо «Створення Адама» і «Гріхопадіння».

c. ^{^}  Нанесення нової фарби на сильно пошкоджену поверхню відповідає сучасній практиці реставрації.

d. ^{^}  Ця фотографія дещо темніша, ніж стеля була насправді.

e. ^{^}  Використання підмальовок у червоному і сепії не було невідомим. Воно зазвичай використовувалося там, де на плащ Ісуса або Діви Марії накладалася а секко ляпіс-лазур для досягнення блискучого синього. Див. фрески Джотто «Різдво» та «Воскресіння Лазаря» в капелі Скровеньї.

f. ^{^}  За словами Вазарі, Мікеланджело планував працювати над стелею ультрамарином (ляпіс-лазур) і золотом, але так і не знайшов часу для повторного зведення риштування. Коли папа йому нагадав, що це ще не зроблено, Мікеланджело відповів, що зображені на стелі персонажі ніколи не були багатими.

g. ^{^}  Дві помітних зміни, або пентіменто, були внесені в одяг Даниїла і були видимі до реставрації: невелика гостра горизонтальна складка краю зеленого плаща була намальована а секко, і новий прямий край обережно відтінений світлом в продовження лінії. Вузька смуга бузкового вбрання також перероблена а секко до більш майстерної форми. Всі ці тонкощі втрачені на реставрованій фресці. Ці та багато інших подібних змін були відзначені такими критиками реставрації, як Бек.