Водотиї
| село Водотиї | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Брусилівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040050060077542 |
| Основні дані | |
| Населення | 505 (2001) |
| Площа | 38,768 км² |
| Густота населення | 13,03 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 12624 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°13′30″ пн. ш. 29°26′26″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
181 м |
| Водойми | р. Здвиж |
| Найближча залізнична станція | Скочище |
| Відстань до залізничної станції |
24 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Митрополита Іларіона, 50, смт Брусилів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12601 |
| Карта | |
  Водотиї | |
 Водотиї | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Водоти́ї — село в Україні, у Брусилівській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 505 осіб (2001). До 1923 року — центр Водотиївської волості, у 1923—2016 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.
Розташовується за 60 км південно-східніше м. Коростишів, за 24 км від залізничної станції Скочище та за 20 км від автошляху Київ—Львів[1].
В середині 19 століття в поселенні налічувалося 1 383 жителі, з них 1 358 православних, 7 католиків та 18 євреїв[2], у другій половині 19 століття — 1715 мешканців (за Похилевичем — 1 770 православних і 42 євреї)[3], за довідником 1885 року в селі мешкало 1 634 особи, налічувалося 233 дворових господарства[4], наприкінці 19 століття — 2 576 осіб, з них 1 292 чоловіки та 1 284 жінки, дворів — 416[5].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 2 453 особи, з них: православних — 2 413, чоловіків — 1 198, жінок — 1 255[6].
Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 2 819 осіб, з них, за статтю: чоловіків — 1 362, жінок — 1 467; етнічний склад: українці — 2 819. Кількість господарств — 617, з них неселянського типу — 18[7].
На початок 1970-х років село мало 480 дворів із населенням 1 028 осіб[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 716 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 505 осіб[8].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,02 % |
| російська | 1,58 % |
| молдовська | 0,40 % |
Поблизу села знайдено давньоруські срібні прикраси[1]. У 1415 році — власність київського собору Святої Софії[3]. 1617 року згадане як село, що належало шляхетському родові Бутовичів[10]. Відповідно до податкового реєстру Київського воєводства за 1628 рік належало Лукашеві Модлішевському, який платив із села від 3 димів, 1 городника та 2 убогих[3]. У 1630 році згадується як містечко, що належало шляхетському родові Мишок, 1635 року — як містечко, що належало шляхетському родові Стрибелів. Протягом 1648—1660 років Водотиї входили до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» вписано 22 особи козацького стану, що мешкали в Водотиях. Вони були тоді сотенним містечком. Після 1660 року Водотиї були зайняті військами Речі Посполитої. У травні 1665 року селом заволодів повстанський отаман Децик, який звав себе «овруцьким полковником» і узгоджував свої дії з московським урядом. Після його відступу до Києва у листопаді 1665 року Водотиями знову заволоділи війська Речі Посполитої[10].
Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до Коростишівського ключа, власність новогрудського старости Чацького, сплачувало із 80 дворів 12 злотих і 15 грошів до замку та 50 злотих — до скарбу[11].
У середині 19 століття — село Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на правому березі річки Здвиж, за 8 верст вище Брусилова. Частина села, що лежала при шляху із Брусилова у Ходорків, була віддалена від річки. Належало братам Едуардові, Адольфу та Зеславу Боярським Крижанівському. Землі в маєтку було 3 185 десятин. За 1,5 версти лежав нещодавно заснований хутір Едвардів, в якому проживало 67 осіб. Дерев'яну церкву збудовано 1792 року, при ній землі 42 десятини. Перед нею була церква, збудована 1746 року, із соснової деревини, з двома куполами, покрита ґонтою, мала три невеликих дзвони[2].
У другій половині 19 століття — село Водотиївської (1 стану) Радомисльського повіту Київської губернії, за 35 верст від Радомисля, 8 верст від Брусилова, на правому березі річки Здвиж. Селяни, в кількости 672 ревізькі душі та 41 душа однодвірців (колишньої шляхти), були наділені 1 815 десятинами землі під виплату. Після смерті старшого брата з поміщиків Боярських Бернард Глуховський купив 1 297 десятин вживаної землі, 507 десятин лісу та 10 десятин землі невживаної. У 1878 році від нього набув 225 десятин Миколай Сетгофер. У 1888 році від Глуховського 500 десятин землі купив Лавренть'єв, решту викупили селяни. До парафії входив хутір Едвардів — лежав за 1,5 версти, проживало 19 мешканців. Мав 70 десятин ріллі, 22 лісу та 2 десятини невживаної землі, власність Октавіана Глуховського[3]. За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Водотиївської волості Радомисльського повіту Київської губернії, лежало на річці Здвиж, за 35 верст від Радомисля. Волосний центр. Були церковна парафія, школа[4].
Наприкінці 19 століття — власницьке село, адміністративний центр Водотиївської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль — 35 верст, до найближчої залізничної станції Фастів — 40 верст, до найближчої поштово-телеграфної та поштової земської станцій у містечку Брусилів — 8 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство, крім того селяни підробляли у Волинській губернії. У селі числилося 3 775 десятин землі, з яких 491 десятина належала поміщикам, 3 241 десятина — селянам, 43 десятини — церкві. Поселення належало поміщикові О. Лавренть'єву, господарство вів орендатор А. Іванченко, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були православна церква, каплиця, церковно-парафіяльна школа, 13 вітряних млини, водяний млин, 4 кузні, цегельний завод, фельдшер. Пожежна команда мала 6 бочок та 4 багри[5].
У 1923 році включене до складу новоствореної Водотиївської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Брусилівського району Білоцерківської округи; адміністративний центр ради[12].
На фронтах Другої світової війни воювали 430 селян, 268 з них нагороджені орденами й медалями, 262 загинули. У 1970 році на їх честь споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 6 146 га угідь, з них 5 156 га — рілля. У господарстві вирощували зернові культури, картоплю, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. 86 селян нагороджені орденами й медалями СРСР. У селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок[1].
30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, увійшло до Коростишівського району, 4 травня 1990 року включене до складу відновленого Брусилівського району Житомирської області[12].
28 липня 2016 року увійшло до складу новоутвореної Брусилівської селищної територіальної громади Брусилівського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Житомирського району Житомирської області[14].
- Андрієнко Дмитро Панасович (1934—2011) — український астроном;
- Антоненко Віталій Тимофійович (1933—2005) — український науковець в галузях патофізіології та імунології, доктор медичних наук.
- Жабенко Василь Олександрович (1922—2011) — тренер з легкої атлетики, заслужений тренер УРСР.
- Павленко Володимир Петрович (нар. 1960) — український державний службовець;
- Похилевич Дмитро Леонідович (1897—1974) — український історик-славіст, доктор історичних наук, професор, викладач Львівського університету імені Івана Франка.
- ↑ а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Водотиї, Коростишівський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 365-366. — 15 000 прим.
- ↑ а б Похилевич Л. (1864). Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерской Лавры. с. 170-171. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 2 липня 2024.
- ↑ а б в г Wodotyje // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 729. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 167. (рос. дореф.)
- ↑ а б 6. С. Водотый // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Кіевскаго Губернскаго Статистическаго Комитнта). Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10. 1900. с. 1024-1025. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 2 липня 2024.
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 80. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Населені місця Київщини. Попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року (PDF). Київське округове статистичне бюро. 1927. с. 27. Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2015. Процитовано 3 липня 2024.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 3 липня 2024.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ а б Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Видавництво «Стікс-Ко», 2007
- ↑ Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 46. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 2 липня 2024.
- ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 235. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 3 липня 2024.
- ↑ Водотиївська сільська рада Житомирська область, Брусилівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 11 червня 2020.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 червня 2024.
- Погода в селі Водотиї [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
|
| ||||||||