Воронцов Михайло Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Воронцов
Михаил Воронцов
Джордж Доу. Портрет графа Михайла Воронцова. Військова галерея Ермітажу
Народження19 (30) травня 1782(1782-05-30)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть6 (18) листопада 1856(1856-11-18) (74 роки)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
ПохованняСпасо-Преображенський собор
Країна Російська імперія
ЧленПетербурзька академія наук
Званнягенерал-фельдмаршал[d]
КомандуванняQ4313102?, 6th Infantry Division (Russian Empire)d, Q18234761?, Окремий кавказький корпус і Q4248397?
Війни / битвиНаполеонівські війни, Battle of Pułtuskd, Битва під Фрідландом, Смоленська битва (1812), Бородінська битва, Битва при Денневіці, Дрезденська битва, Битва під Лейпцигом 1813 і Battle of Craonned
Титулкнязь
ДітиSofya Vorontsovad і Воронцов Семен Михайлович
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Лицар Королівського угорського ордена Святого Стефана
Лицар Королівського угорського ордена Святого Стефана
Лицар Великого хреста ордена Лазні
Кавалер ордена Марії-Терезії
Кавалер ордена Марії-Терезії
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя

Миха́йло Семе́нович Воронцо́в (нар. 19 (30) травня 1782(17820530), Санкт-Петербург, Російська імперія — пом. 6 (18) листопада 1856, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — з 1823 — новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії (1823—1844), граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад'ютант; почесний член Петербурзької академії наук (1826); з 1845 року світліший князь, в 18441854 — намісник на Кавказі. Сприяв господарському розвитку краю, розбудові Одеси та інших міст.

Син графа Семена Романовича Воронцова, російського посланника в Лондоні, і Катерини Олексіївни, уродженої Сенявіної. Його стриєм був канцлер Олександр Воронцов, а стрийною — Катерина Дашкова, очільниця Імператорської академії.

Дитинство і юність провів з батьком у Лондоні, де здобув освіту[1].

Відомий через особисті конфлікти з російським поетом Олександром Сергійовичем Пушкіним. У нього поет перебував під час заслання до Одеси. Пушкін написав проти графа Воронцова епіграму.

Військова служба

[ред. | ред. код]

Військову кар'єру розпочав у 1801 році в лейб-гвардії Преображенського полку, у званні поручика. У 1803—1804 роках воював на Кавказі, де брав участь в експедиції в Закатальську ущелину (1804). У вересні 1805 він бригад-майором під командуванням генерал-лейтенанта графа Толстого брав участь у блокаді фортеці Гамельн у шведській Померанії. Брав участь у битвах під Пултуськом, при Фрідланді, за що отримав звання полковника.

1809 року він командиром нарвського піхотного полку воював на Балканах проти Османської імперії. 1810 року отримав звання генерал-майора. У франко-російській війні 1812 року Воронцов був під командуванням князя Багратіона. Брав участь у битвах при Смоленську, Бородіно, Лейпцигу, Краонні, Парижі.

У 1815—1818 роках командував окупаційним корпусом у Франції.

Губернатор і Бесарабський намісник

[ред. | ред. код]
Південний фасад палацу в Алупці

7 травня 1823 призначений генерал-губернатором і повноважним намісником Бессарабської області.

1823 року вперше на Дніпрі побудував пароплав у власному маєтку в Мошнах. Розвивав вугільні копальні на сході губернії.

Розвивав Одесу, де відкрив Товариство сільського господарства Південної Росії.

У Криму розвивав виноробство і будував шосе. В Алупці він побудував у 1828—1851 роках Воронцовський палац за проектом англійського архітектора Е. Блора, що спроектував Букінгемський палац у Лондоні.

За його губернаторства сталося 6-річне нашестя сарани. Вживав запобіжні заходи від перекинення чуми з Османської імперії.

Сприяв розвитку мистецтв, зокрема підтримував молодого італійського художника Карло Боссолі.

Кавказький намісник

[ред. | ред. код]

1844 року Михайло Воронцов був призначений головнокомандувачем на Кавказі і кавказьким намісником. За похід у Дарго йому було надано княже звання. Були взяті дагестанські аули Гергебіль і Салти. За станом здоров'я покидає кавказьку компанію.

26 серпня 1856 року в День коронування Імператора Олександра II Воронцову йому було дане звання генерал-фельдмаршала.

Михайло Воронцов помер у Одесі 6 листопада 1856 року. Нащадки проживають в Америці й Україні (Вінницька область, місто Калинівка).

Могила

[ред. | ред. код]
Надгробок родини Воронцових у Нижньому храмі Спасо-Преображенського собору

Михайла Воронцова і його дружину поховали в Одеському Спасо-Преображенському кафедральному соборі (Соборна площа). Собор був зруйнований в 1936 комуністами, а металева капсула із залишками Воронцова відкрита і розграбована. Зникла особиста зброя і нагороди. Прах князя Воронцова і його дружини пересічні одесити перепоховали таємно на Слобідському цвинтарі.

У 2005 міська влада ухвалила рішення про повернення праху Воронцових у відновлений Собор, вони перепоховані в нижньому Храмі під тим місцем верхнього Храму, де останки Воронцових покоїлися впродовж 80 років. Церемонія перепоховання відбулася 10 листопада 2005[2].

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

Йому поставлені пам'ятники в Одесі та Бердянську[3].

Пам'ятник М. С. Воронцову у Тифлісі (Тбілісі) було встановлено на Воронцовській площі у 1867. Скульптор академік М. С. Піменов зробив макет пам'ятника, після його смерті роботу завершував його учень В. П. Крейтан. Архітектор Отто Симонсон. Це був перший пам'ятник в Грузії. Радянська влада знищила його в 1922, а площу перейменувала у площу Карла Маркса (у 1990-х площу знову перейменували, тепер вона Саарбрюкенська).

Пам'ятник в Одесі встановлено у 1863 (архітектор Франческо Боффо, скульптор Фрідріх Бруггер). Радянська влада намагалася знищити пам'ятник з допомогою трактору, але трос, який було накинуто на пам'ятник для його знищення розірвався. Пам'ятник князю стоїть на Соборній площі біля відновленого Одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору в якому він похований.

Вулиця Воронцовська у місті Херсон

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Воронцов : факти з жития легендарного одеського генерал-губернатора. https://odessayes.com.ua/ (Ukrainian) . 30.04.2021. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  2. В Одесі перепоховали подружжя Воронцових : [арх. 20.10.2019] // Радіо Свобода. — 2005. — 10 листопада. — Дата звернення: 08.10.2021.
  3. Денисов Е. С. «Этот город меня поразил»//Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2019, № 14, с. 30-37

Джерела

[ред. | ред. код]