Гомон Олексій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гомон Олексій Олександрович
Народився4 квітня 1938(1938-04-04)
Макарівка, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер28 серпня 2003(2003-08-28) (65 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьартист балету, хореограф, балетмейстер, педагог
Alma materКиївське державне хореографічне училище (1957) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1969)
ВчителіБерезова Галина Олексіївна, Вірський Павло Павлович, Корнієнко Іван Сергійович і Скляренко Володимир Михайлович
ЗакладНаціональний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки, Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого і Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Нагороди
народний артист УРСР

Олексій Олександрович Го́мон (нар. 4 квітня 1938, Макарівка — пом. 28 серпня 2003, Київ) — український артист балету, балетмейстер і педагог. Народний артист УРСР з 1979 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 4 квітня 1938 року в селі Макарівці (нині Ніжинський район Чернігівської області, Україна). 1957 року закінчив Київське хореографічне училище, де навчався у Галини Березової, Павла Вірського; у 1969 році — Київський інститут театрального мистецтва, де навчався у Івана Корнієнка, Володимира Скляренка.

Упродовж 1958—1976 років — соліст і балетмейстер Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР, одночасно у 1971—1973 роках — соліст балету Українського гастрольно-концертного об'єдння.

Могила Олексія Гомона, Байкове кладовище

У 1976—1980 роках — художній керівник і головний балетмейстер Державного заслуженого ансамблю пісні і танцю «Донбас» у Донецьку; у 1980—2003 роках — головний балетмейстер Національного заслуженого українського народного хору імені Григорія Верьовки, у складі якого гастролював у багатьох країнах світу, одночасно протягом 1993—1997 років — куратор вокально-хореографічної школи, створеної при хорі.

Одночасно із творчою діяльністю займався педагогічною, зокрема у 1986—1992 роках завідував кафедрою сценічного руху Київського інституту театрального мистецтва; у 1996—2003 роках — завідував кафедрою хореографії Національного педагогічного університету.

Помер у 65-річному віці у Києві 28 серпня 2003 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′02″ пн. ш. 30°30′03″ сх. д. / 50.4174500° пн. ш. 30.5009694° сх. д. / 50.4174500; 30.5009694).

Творчість

[ред. | ред. код]

Поставив:

  • вокально-хореографічні сюїти:
  • хореографічний триптих «Світанок у Карпатах» на музику Олександра Литвинова та Євгена Досенка;
  • хореографічні композиції у Державному ансамблі пісні і танцю «Донбас»:
    • «Шахтарські жарти», «Молодіжний козачок», «Сільські музики» на музику Ігоря Іващенка;
    • «Шахтарочка» на музику Ігоря Шамо;
  • вокально-хореографічні композиції у Національному хорі України імені Григорія Верьовки:
    • «Над широким Дніпром» на музику Анатолія Авдієвського;
    • «Дзвенить піснями Україна», «Від щирого серця» на музику Євгена Станковича;
    • «Добрий вечір, щедрий вечір», «Святкова сюїта» на музику Олександра Литвинова;
    • «Золоті ворота», «Про що верба плаче» на музику Ігоря Іващенка;
  • танці на основі національного фольклору, зокрема: «Голос», «Козачок», «Голубоньки» та інші.

Був виконавцем сольних партій Козака («Хміль», «Про що верба плаче»), Козака Миколи («Повзунець»), Пастушки («Подоляночка»).

Брав участь у постановках:

Співавтор державних культурно-мистецьких заходів, міжнародних програм в Україні та за кордоном.

Література

[ред. | ред. код]