Давньопсковський діалект — середньовічний діалект давньоруської мови, поширений на території Псковської республіки. Особливості діалекту стародавнього Пскову знайшли відображення в пам'ятках писемності, що дійшли до нас лише з XIV століття. Для цього діалекту були характерні такі риси:
Цокання та чокання, тобто нерозрізнення звуків [ц] та [ч]: съконцашасѧ (замість дав.-рус.съкончашасѧ), сшарьчи (замість дав.-рус.старьци), нацальника (Псковський Апостол 1307 р.); чепи (замість дав.-рус.цепи), ноць (Псковська грамота XV ст.); человавъ до конча, оцистимсѧ (Псковський Пролог 1383 р.) та інше. Цокіт в давньоновгородському діалекті[1] є у Новгородських мінеях (1095—1097 роки), також його можна зустріти в смоленсько-полоцьких пам'ятках XIII століття (більш ранніх пам'яток цих територій немає). Важко встановити, чи було цокання відомо іншим областям Русі, оскільки стародавні пам'ятники, написані на цих територіях, до нас не дійшли. Цокання в низці північно-російських говірок багато дослідників пояснюють результатом фіно-угорського субстрату[2][3].
Вживання кл, гл на місці загальнослов'янських поєднань*tl, *dl в невідмінюваних дієприкметниках минулого часу на -ль. Загальнослов'янські *tl, *dl в загальній давньоруській мові змінилися на л. А в деяких псковських пам'ятках XIV—XVI ст. поряд з загальноруським л трапляються написання, що свідчать про збереження цих загальнослов'янських поєднань у вигляді кл, гл: привегли (замість дав.-рус.привели; прасл.*privedli), блюглисѧ (замість дав.-рус.блюлисѧ), соустрѣкли (прасл.*sustrětli, порівн. рос.встретили «зустріли») на конь оусегли (рос.сели «сіли») (2-й Псковський літопис).
Вживання жг замість жд: дожгь, пригвожгьше (Псковський Апостол 1307 р.), дожгѧ, пригвожгенъ (Шестоднев 1374 р.).