Кашлюк
 | Ця стаття в процесі редагування користувачем Шкурба Андрій Вікторович певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Шкурба Андрій Вікторович (внесок, журнали) о 19:29 UTC (354 хвилини тому). |
| Коклюш / Кашлюк | |
|---|---|
 Хворий на коклюш хлопчик характерно закашлюється | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | ринорея, гарячка, кашель, апное, перевтома і блювання |
| Причини | B. pertussisd[1] |
| Ведення | антибіотик |
| Препарати | еритроміцин[2], demeclocyclined[2], гвайфенезин[2], азитроміцин і кларитроміцин |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1C12.0 |
| МКХ-10 | A37 |
| DiseasesDB | 1523 |
| MedlinePlus | 001561 |
| eMedicine | emerg/394 |
| MeSH | D014917 |
 Pertussis у Вікісховищі | |
Кашлю́к[3], також коклю́ш[4][5] (лат. pertussis; англ. whooping cough) — гостра антропонозна повітряно-крапельна бактерійна інфекційна хвороба, найхарактернішою ознакою якої є періодичний спазматичний кашель з репризами. Кашлюк залишається основною причиною захворюваності та летальності дітей молодше 3 років. Прогноз повного одужання від коклюшу сприятливий у дітей старше 3-х місяців, у молодших від 3-х місяців летальність сягає 1-3%.
Назва «коклюш» походить від фр. coqueluche, утвореним від лат. cucullus («чепчик для немовляти, кукіль»), зближеним з фр. coq («півень», з огляду на те, що кашель схожий на його крик). «Кашлюк» — результат зближення запозиченого слова «коклюш» з основою іменника «кашель»[6] під впливом народної етимології.[7]
До широкого поширення вакцини в 1950-х роках кашлюк був однією з найпоширеніших хвороб. У 2018 році в світі зареєстровано більше 151 тисячі хворих.[8]. При цьому вакцинація запобігає захворюванню, але вакциновані люди можуть залишитися носіями збудника хвороби та здатні заражати невакцинованих, унаслідок чого ті ризикують захворіти[9]. Існує величезна кількість доказів того, що батьки, старші брати і сестри є основним джерелом кашлюку для немовлят. Захворюваність на кашлюк у підлітків і дорослих зросла, і це може бути причиною збільшення кількості випадків, які реєструються у немовлят у деяких країнах. Дослідження показали, що 35-55% випадків кашлюку у немовлят можна було б запобігти, якщо підтримувати або посилювати імунітет до кашлюку у батьків.
За оцінками, щорічна захворюваність на кашлюк у всьому світі становить 48,5 мільйонів випадків, а рівень смертності — майже 295 000 смертей на рік. Смертність серед немовлят у країнах з низьким рівнем доходу може досягати 4 %.
У багатьох країнах розвиненої економіки відсоток людей, вакцинованих проти кашлюку, за останні 4 десятиліття знизився до менше 30 %. Це зниження призвело до тисяч нещодавно зареєстрованих випадків захворювання, причому рівень захворюваності наближається до рівня довакцинальної ери. Такі епідемії нещодавно мали місце у Швеції, Канаді та Німеччині. Вважається, що за останнє десятиліття в Африці від кашлюку померло майже 300 000 осіб.
Збудник кашлюку — Bordetella pertussis (паличка Борде-Жангу, названа так на честь бельгійського науковця Ж. Борде і французького — О. Жангу, які вперше її описали в 1906 році).
B. pertussis є паличкоподібними бактеріями овоїдної форми. Факультативні аероби. Мають розмір 0,2-0,51-1,2 мкм. У мазках розташовані поодиноко, іноді утворюють пари. Спор не утворюють, але мають капсулу, нерухливі, грам-негативні.
Збудник нестійкий у довкіллі[10]. При розсіяному сонячному світлі гинуть через 2 години, а пряме сонячне світло — через 1 годину, УФ-випромінення вбиває їх через декілька хвилин. Також чутливі до дезінфікуючих засобів у звичайних концентраціях. За температури 56 — 60 °C гинуть через 10 — 15 хвилин, хоча бувають штами, які витримують таку температуру протягом 30 — 40 хвилин. Оптимальна температура зростання 35 — 37°C[11], pH 6,8 — 7,4. При низьких температурах (нижче 25 — 28 °C) дисоціюють в авірулентні безкапсульні R-форми. У висушеному харкотинні гинуть через декілька годин, малочутливі до деяких антибіотиків, особливо до пеніциліну.
Збудник вибагливий до поживного середовища, не росте на МПА та МПБ. Для росту цих бактерій обов'язково повинні бути 3 амінокислоти: пролін, цистеїн і глутамінова кислота. У процесі культивування бордетел вони починають накопичувати метаболіти, такі як ненасичені жирні кислоти, сульфіди, перекисні сполуки, що може призупинити ріст бактерій. Щоб уникнути цього, поживні середовища, у яких культивують бордетел, повинні містити речовини із адсорбуючою здатністю, наприклад кров, активоване вугілля, альбумін тощо. Для цього використовують спеціальні поживні середовища: середовище Борде — Жангу (картопляно-гліцериновий агар із 25 % кров'ю), казеїново-вугільний агар (КВА) або молочно-кров'яний агар. Для пригнічення сторонньої мікрофлори, до середовища додають пеніцилін або цефалексин.
Перші колонії з'являються через 3 — 4 доби. Ростуть повільно. Через 72 години на поверхні середовища з'являються дрібні (до 1 — 4 мм у діаметрі), гладкі, блискучі, куполоподібні прозорі, сіруватого відтінку колонії, схожі на крапельки ртуті, в'язкої консистенції. Навколо себе колонії утворюють зону слабкого гемолізу.
Збудник має низьку ферментативну активність. Він не ферментує вуглеводи, не розріджує желатин, не утворює індол чи сульфідну кислоту, але утворює оксидазу.
Збудник передається повітряно-крапельним механізмом передачі інфекції під час кашлю, чхання хворого. Контагіозність (імовірність зараження при контакті з хворим) є дуже високою — становить до 90 %.
Кашлюк традиційно вважають дитячою хворобою (близько половини усіх випадків припадає на дітей до 2 років). Після перенесеного захворювання утворюється стійкий імунітет[12][13]. Повторна інфекція (в разі її виникнення) має переважно легший перебіг, і нерідко при цьому кашлюк навіть не діагностують. Також від хвороби немає вродженого, обумовленого материнськими антитілами, імунітету.
Захворювання може набувати епідемічного характеру.
У 1937 році досліджено й виділено мікроорганізм, подібний за природою на бактерію кашлюку — Bordetella parapertussis[en] (паракашлюкова паличка), яка спричинює паракашлюк, який перебігає загалом легше за кашлюк.
Інкубаційний період при кашлюку триває 7–9 діб (за деякими даними 2–14 діб). Клінічні форми захворювання за тяжкістю перебігу:
- легка
- середньої тяжкості
- тяжка
Після інкубації настає катаральний період, який триває 10-14 днів і характерний сухим кашлем, нежитем, підвищенням температури тіла до 37,5–38 °.
У наступні дні кашель поступово посилюється, переходить у конвульсивний (напади кашлю закінчуються виділенням в'язкого мокротиння, іноді — блюванням). Цей період триває 2–8 тижнів і довше. Під час кашлю можуть утворюватись крововиливи під шкіру повік, в кон'юнктиву ока, бувають кровотечі з носа, зовнішніх слухових проходів тощо. Внаслідок того, що на висоті кашлю відбувається реприза — затримка дихання, дитина може померти від цього. Такий стридорозний кашель з репризами є патогномонічним симптомом хвороби.
Навіть на тлі лікування болісний кашель триває від десяти тижнів і більше[14]. У дітей молодше одного року кашель може бути невеликим або взагалі відсутнім, а замість нього відбувається зупинка дихання[15]. Дорослі, які хворіють на кашлюк, іноді кашляють настільки інтенсивно, що у 4 % пацієнтів ламаються ребра[16].
Перебіг кашлюку може ускладнюватися, найчастіше, запаленням легень.
Поступово кашель слабшає, напади стають рідшими й не такими тривалими, настає період реконвалесценції (видужання). Її
Клінічний випадок кашлюку визначається за наявності:
- Гостре захворювання з кашлем, яке триває щонайменше 14 днів у хворого з принаймні одним характерним проявом кашлюку (тобто нападоподібний кашель, посткашльове блювання або крик на вдиху).
- Кашель, який триває принаймні 14 днів під час спалаху.
Підтверджений випадок кашлюку визначається як:
- Будь-яка хвороба з кашлем, коли Bordetella pertussis була ізольована та культивована.
- Випадок, який відповідає визначенню клінічного випадку, підтвердженим результатами полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) або встановленим епідеміологічним зв'язком із підтвердженим лабораторно випадком кашлюку.
Основним напрямком лабораторної діагностики та золотим стандартом її при кашлюку є отримання від хворого позитивної бактеріологічної культури (посіву) збудника. Зразок посіву слід отримати протягом перших 2 тижнів кашлю. B. pertussis росте виключно в респіраторному епітелії, тому посівний зразок слід отримати за допомогою глибокої назофарингеальної аспірації або тримаючи гнучкий тампон (з дакроном або альгінатом кальцію) у задній частині носоглотки пацієнта протягом 15-30 секунд або ж до появи кашлю. Спеціальні поживні середовища для бактеріологічного посіву — агар Регана-Лоу або Борде-Жангу та модифіковане середовище Стейнера-Шолте. Збудник коклюша зазвичай виростає через 3-4 дні. Однак результати посіву не можна вважати негативними на кашлюк аж до закінчення 10 днів спостереження за засіяним середовищем. Результати бактеріологічного посіву можуть бути негативними у пацієнтів, які раніше були імунізовані, отримували антибактерійну терапію або кашляли більше 3 тижнів. Негативний результат посіву не виключає діагноз кашлюку.
Для ПЛР-тестування зразки з носоглотки слід брати впродовж перших трьох тижнів від початку кашлю. Рекомендується поєднання посіву та ПЛР-аналізу, якщо у пацієнта кашель триває довше 3 тижнів. Переваги ПЛР-тестів включають більшу чутливість, більш швидку доступність результатів і використання на пізнішому етапі захворювання або після антибактеріальної терапії, оскільки тести не ґрунтуються на ізоляції життєздатних організмів. Їхнє використання обмежене відсутністю стандартизації та неповним розумінням кореляції між результатами цих тестів і клінічним перебігом хвороби.
У XXI столітті рекомендується підтвердження за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу (ІФА / ELISA) перед оголошенням можливої епідемії. Багато хто вважає серологічне дослідження за допомогою ІФА золотим стандартом.
CDC рекомендує комбінацію посіву та ПЛР-аналізу, якщо у пацієнта кашель триває довше 3 тижнів.
Обов'язковим є ранній моніторинг кількості лейкоцитів. Лейкоцитоз 15-50×109/мкл з абсолютним лімфоцитозом виникає під час пізньої катаральної та пароксизмальної фаз. Це неспецифічна знахідка, але вона корелює з тяжкістю захворювання. Серед немовлят із підозрою на кашлюк абсолютна кількість лейкоцитів нижче 9,4×109/мкл виключила майже всіх немовлят, які мали негативний результат тестів на кашлюк. У дорослих, особливо тих, хто був вакцинований, лімфоцитоз зустрічається рідко.
Однак лабораторне підтвердження коклюшу складне і тривале. Тому клініцистам потрібно встановити діагноз коклюшу, підозрюваного у пацієнтів з інтенсивним пароксизмальним кашлем, післякашльовим блюванням, неповною або відсутньою вакцинацією проти коклюшу в анамнезі та лімфоцитозом при дослідженні клінічного аналізу крові.
Серологічні тести на титри антитіл потрібно проводити в динаміці (парні сироватки) з різницею в 1-2 тижні, тому вони зазвичай не є корисними для ранньої діагностики.
Центри з контролю та профілактики захворювань у США (CDC) також ще проводять характеристику ізолятів збудників кашлюку за допомогою серологічних і молекулярних методів субтипування для розшифрування спалаху. Лабораторне обстеження проводиться тільки за попереднім зверненням до коклюшно-дифтерійної лабораторії із зазначенням причини надання послуги. CDC не рекомендує використання прямого флуоресцентного аналізу назофарингеальних виділень. Хоча результати можуть бути доступні протягом декількох хвилин, це дослідження має низьку чутливість та специфічність.
Візуалізаційні дослідження зазвичай мало допомагають у діагностиці кашлюку, але їх слід проводити, коли є клінічні показання на основі фізикального обстеження або якщо зрозуміло, що пацієнт потребує додаткового кисню. Рентгенографія органів грудної клітки може виявити інфільтрати або набряк із різним ступенем ателектазу. Консолідація (ущільнення рентгенівського малюнку) свідчить про вторинну бактеріальну інфекцію або, рідше, про кашлюкову пневмонію. Іноді можна спостерігати пневмоторакс, пневмомедіастинум (потрапляння повітря у середостіння) або наявність повітря в м'яких тканинах.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Підтримуюча терапія є основою лікування пацієнтів з активним кашлюком. Цілі терапії включають обмеження кількості пароксизмів, спостереження за тяжкістю кашлю, надання невідкладної допомоги, коли це необхідно, і максимізацію харчування, відпочинку та відновлення. За необхідності слід забезпечити оксигенацію, дихальні процедури та механічну вентиляцію. Слід ретельно спостерігати за немовлятами на наявність апное, ціанозу або гіпоксії.
Лікування включає максимальне перебування хворого на свіжому повітрі, повноцінне харчування, антибіотики, введення специфічного антикашлюкового імуноглобуліну, баротерапія.
Госпіталізації підлягають: хворі з тяжкими формами; із загрозливими життю ускладненнями (порушення мозкового кровообігу та ритму дихання, із стійкою гіпоксемією під час пароксизмів кашлю, які потребують додаткового кисню); які мають непереборну нудоту та блювання; діти із затримкою розвитку до цього, судомами, енцефалопатією; із середньотяжкими формами з негладким перебігом, несприятливим преморбідним тлом, загостренням хронічних захворювань; діти раннього віку.
У госпіталізованих пацієнтів слід постійно контролювати частоту серцевих скорочень, дихання та ступінь насичення киснем, особливо під час тривалих пароксизмів кашлю. Необхідно реєструвати частоту кашлю, годування, блювання та зміни ваги; оцінювати гідратацію та стан харчування маленької хворої дитини.
За епідеміологічними показниками госпіталізують дітей із закритих дитячих установ (незалежно від тяжкості захворювань) і сімейних осередків.
Тих хворих, які лікуються вдома, слід часто амбулаторно оглядати. Частота спостереження повинна бути індивідуальна, виходячи з віку пацієнта, тяжкості захворювання та наявності супутніх хвороб.
Режим — щадний (зменшення негативних психоемоційних навантажень) з обов'язковими індивідуальними прогулянками.
Дієта — збагачена вітамінами, що відповідає віку. Пацієнтів з тяжкими формами захворювання рекомендовано годувати частіше і меншими порціями; після блювання дітей догодовують. Дітям, які не переносять годування через рот, може знадобитися внутрішньовенне введення рідини.
Етіотропна терапія — призначення антибактерійних препаратів (макроліди, напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 3 покоління, деякі сульфаніламіди). Хоча вони, розпочаті під час пароксизмальної стадії, не впливають на тривалість і тяжкість захворювання, проте можуть прискорити загибель B. pertussis у дихальних шляхах і зменшити ступінь заразності пацієнта. Такі препарати можуть запобігти або полегшити вторинну бактеріальну інфекцію. Для пацієнтів будь-якого віку перевага віддається азитроміцину. Еритроміцин і кларитроміцин не рекомендуються немовлятам молодше 1 місяця, оскільки їхнє застосування пов'язане з підвищеним ризиком розвитку інфантильного гіпертрофічного пілоростенозу. Азитроміцин є рекомендованим засобом для наймолодших пацієнтів, хоча він також несе певний ризик розвитку цього ускладнення. Пацієнти віком від 2 місяців із підвищеною чутливістю до макролідів можуть лікуватися сульфаметоксазол/триметопримом. Препаратами другого ряду при кашлюку у дітей рекомендовані ампіцилін, амоксицилін або ко-тримоксазол.
Дітям до 8 років призначають азитроміцин у дозі 10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу протягом 3 діб (курсове дозування 30 мг/кг). Дітям 8-12 років по 250 мг 1 раз на добу протягом 3 діб. Хворим від 13 років по 500 мг 1 раз на добу протягом 3 діб. За тяжкого перебігу тривалість курсу може бути більшою.
Антикашлюковий імуноглобулін хоча є ще досліджуваним продуктом, вважається таким, який може бути ефективним у зменшенні пароксизмів кашлю, але це потребує подальшої оцінки.
Патогенетична терапія — препарати, які заспокоюють кашель, протисудомні препарати, загальнозаспокійливі засоби. Не існує ефективних методів боротьби з кашлем на тлі кашлюку[17].
Використання кортикостероїдів, сальбутамолу та інших бета2-адренергічних препаратів для лікування коклюшу не підтримується даними контрольованих досліджень.
Симптоматична терапія — відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів, аерозольна терапія, фізіотерапія, масаж, дихальна гімнастика.
У періоді реконвалесценції — препарати, які сприяють підвищенню рівня неспецифічної реактивності організму (препарати ехінацеї, настоянка елеутерококу тощо), курсом від 1 до 8 тижнів, вітамінно-мінеральні комплекси.
Запобіганням подальшого передавання кашлюка у популяції є рання ізоляція хворого до його повного видужання. Його ізолюють на 21 день або до 5-го дня після відміни антибіотика. Накладається карантин на 21 день дітей, які були в контакті з хворим. Антибактерійна профілактика оточуючих хворого осіб, хоча її ефективність для чутливих осіб не визначена, однак рекомендована в разі тісних побутових контактів. Вона включає азитроміцин 5 днів.
Профілактика шляхом імунізації залишається найкращим захистом у боротьбі з кашлюком. Однак, оскільки майже всі летальні випадки кашлюку виникають у немовлят, які занадто малі для імунізації, необхідно досліджувати нові стратегії захисту цих пацієнтів. Варіантом може бути імунізація новонароджених безклітинною кашлюковою вакциною. Проте немає ще кінцевих висновків щодо імуногенності вакцини у новонароджених та можливості індукції толерантності до антигенів B кашлюку.
Однією з цілей програми вакцинації від кашлюку, крім безпосереднього зниження захворюваності та тяжкості перебігу хвороби, є убезпечення від можливого контакту зі збудником немовлят, нещеплених за віком.
Рання вакцинація жінок у третьому триместрі вагітності призводить[18] до ефективної трансплацентарної передачі антитіл, які створилися внаслідок вакцинації, від матері до немовляти. Антитіла зберігаються доти, доки дитині не можна буде розпочати активну імунізацію у віці 3 місяців.
Цільноклітинна вакцина, яка використовувалася з 1940-х до середини 1990-х років у Сполучених Штатах Америки і з 1940-х до 1980-х років у Європі, складалася з цілої клітини з ендотоксином, яку вводили у 4 дозах. Близько 80% реципієнтів отримали ефективний захист за допомогою цього режиму. Дві дози забезпечили певний імунітет, тоді як 1 доза формувала слабкий захист. Встановлено, що приблизно у 50% пацієнтів, які отримали вакцину, спостерігалася місцева реакція на неї, у 1 пацієнта з 1750 був судомний напад без температури, а у 10,5 пацієнтів на мільйон розвинувся енцефаліт; разом з тим стійке пошкодження головного мозку було рідкісним. Занепокоєння щодо побічних ефектів з боку ЦНС є основною причиною, чому багато людей вирішили зрештою не вакцинуватися цією вакциною.
У XXI столітті рекомендована вакцинація безклітинною (ацелюлярною) кашлюковою вакциною плюс дифтерійний і правцевий анатоксини (DTaP) у віці 2, 4, 6 і 15-18 місяців і у віці 4-6 років. Бустерна доза Tdap (DTaP не рекомендована дітям віком від 7 років) рекомендована замість 1 бустерної дози дифтерійно-правцевого анатоксину (Td) віком від 19 років. В ідеалі Tdap рекомендовано до вагітності, але можна вводити й після 20 тижнів вагітності. Крім того, CDC рекомендує всім дорослим отримати 1 дозу Tdap, щоб зменшити передачу кашлюку дітям. Після імунізації безклітинною вакциною гарячка спостерігається у 3-5% пацієнтів, постійний плач у 12 пацієнтів на 100 000, фебрильні судоми у 5 пацієнтів на 100 000, афебрильні судоми у 2 пацієнтів на 100 000 і епізоди гіпореактивності у 5 пацієнтів на 100 000. Про тяжкі неврологічні наслідки не повідомлялося. Рандомізоване контрольоване дослідження Pitisuttithum та ін., яке охоплювало 450 підлітків, повідомило, що моновалентна та комбінована рекомбінантна ацелюлярна кашлюкова вакцина, яка містить PTgen, спричинила більші та стійкіші відповіді вироблення антитіл порівняно з Tdap.
Активна імунізація дітей починається у 5–7 місяців, потім через 9–12 місяців, далі кожні 2–3 роки до 14 років. Імунітет після одноразового щеплення нестійкий і потребує повторної вакцинації. Опубліковане у 2018 році мета-дослідження безклітинної вакцини від кашлюку оцінює ефективність початкової серії щеплень у 91 % зі спадом ефективності в 9,6 % щороку, ефективність повторної вакцинації в підлітковому віці оцінюють у 70 % зі спадом ефективності в 45,3 % щороку[19]. Таким чином, закінчена на другому році життя імунізація забезпечує досить високий рівень захисту до 4-6 років, але ефект від ревакцинації в старшому віці втрачається дуже швидко[18].
- ↑ Disease Ontology — 2016.
- ↑ а б в NDF-RT
- ↑ Кашлюк // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Коклюш // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / «Коклюш» С. 230—236
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.; другий том (Д—Копці) — 1985 р., 572 c.
- ↑ Ізборник. О. О. Тараненко. Народна етимологія. [1] [Архівовано 6 лютого 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ WHO. Home/Health topics/Pertussis [2] (англ.)
- ↑ Sangita Thapa, Shishir Gokhale, Annavarapu Laxminarasimha Sharma, Lokendra Bahadur Sapkota, Shamshul Ansari. com/content/4/1/e000203 Burden of bacterial upper respiratory tract pathogens in school children of Nepal / Тягар бактеріальних збудників хвороб верхніх респіраторних шляхів у школярів Непалу // BMJ Open Respiratory Research. — 2017. — Vol. 4, iss. 1, . — P. e000203. — ISSN 2052-4439. — DOI:. — PMID 29071076 . Архівовано з джерела 9 травня 2021.
- ↑ Андрейчин, Василишин, Виноград, А. М., З. П., Н. О. (2012). Епідеміологія.: Підручник для ВМНЗ IV р.а. (українська) . Вінниця: Нова Книга. с. 576: 158. ISBN 978-966-382-412-3.
- ↑ Loeffelholz & Sanden, M. J., G. N. (2007). Bordetella 9th Edition ed (англійська) . Washington D.C.: ASM: Manual of Clinical Microbiology. с. 803—814. (англ.)
- ↑ Мала медична енциклопедія, 1991, с. 450.
- ↑ {{{2}}} // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Pertussis (Whooping Cough). cdc. gov (англ.). National Center for Immunization and Respiratory Diseases, Division of Bacterial Diseases. 2017. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2019.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - ↑ {html Pertussis (Whooping Cough). cdc.gov (англ.). National Center for Immunization and Respiratory Diseases, Division of Bacterial Diseases. 2017. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2019.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - ↑ {Pertussis (Whooping Cough). cdc. gov (англ.). National Center for Immunization and Respiratory Diseases, Division of Bacterial Diseases. 2017. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 28 травня 2019.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - ↑ {PMID 25243777 (PMID 25243777)
Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота. - ↑ а б {html#p4c14a4 Canadian Immunization Guide. canada.ca (англ.). Public Health Agency of Canada. 2018. Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 30 травня 2019.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - ↑ Acellular pertussis vaccines effectiveness over time: A systematic review, meta-analysis and modeling study. : [gov/pubmed/29912887 арх. 27 лютого 2019] // Помилка: не заданий параметр
|видання=в шаблоні {{публікація}}.
- Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / «Коклюш» С. 230—236
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 5., К., 1980, стор. 269.
- Joseph J Bocka, Bryon K McNeil, Stephen C Aronoff Pertussis. Updated: Jan 18, 2023 Medscape. Drugs & Diseases. Pediatrics: General Medicine. (Chief Editor: Russell W Steele) [3] (англ.)
|
