HMS Dreadnought (1906): відмінності між версіями

У США лінкор із єдиним калібром артилерії розроблявся ву той же час, коли британці проєктували «Дредноут». Конгрес виділив кошти на два нові лінкори «Саут Керолайна» та «Мічиган» навіть раніше Великобританіївід Великої Британії — 3 березня 1905 року. Але на відміну від британського корабля роботи над новим американським проєктом велися неспішно. Етап ескізного проєктування США було завершено 26 червня 1905 року. Детальне проєктування велося з липня по листопад 1905, а креслення були затверджені 23 листопада 1905 року. Кошти на будівництво були виділені у межах 1906 фінансового року, що закінчуєтьсязакінчувався 30 червня 1906, проте закладка відбулася тількилише у грудні 1906 року. Таким чиномОтже, на час вступу до ладу пари американських лінкорів у Великій Британії вже було побудовано чотири дредноути і три лінійні крейсери.

До моменту виділення коштів ВМС США не змогли обґрунтувати збільшення водотоннажності, тому «Мічігани» будувалися з лімітом, що діяв для броненосців - — 16 000 дов. т. Ця обставина і зумовила слабкість проєкту у порівнянніпорівняно з «Дредноутом»{{Книга:Conway ATWFS 1906-1921|112|2}}. «Саут Керолайна» несла вісім 305-мм гармат проти десяти на «Дредноуті». Гармати подібно до «британця» розташовувалися у двогарматних баштах, проте задля економії водотоннажності американський конструктор Вашингтон Кепс розташував їх за вигіднішою лінійно-піднесеною схемою  — по дві башти на носі та кормі, одна над іншою. Ця схема, що надалі застосовувалася майже на усіх лінкорах, дозволила американському кораблю мати ті ж вісім гармат у бортовому залпі, що й у «Дредноута»{{sfn|Мандель, Скопцов. Линкоры США|2002|с=8}}.

Обмеження водотоннажності призвело до того, що на лінкорах типу «Саут Керолайна» в деяких місцях товщина броні була зменшена у порівнянніпорівняно з броненосцями типу «Коннектикут». Тим не меншменше, товщина головного броньового поясу становила ті ж 279  мм, збільшуючись у районі погребів до 305  мм. Багато уваги було приділено конструктивному підводному захисту. Самі американці вважали, що за глибиною та завдяки однорідності, що було обумовлено відмовою від бортових башт, вона виглядала привабливішою, ніж на європейських кораблях{{sfn|Мандель, Скопцов. Линкоры США|2002|с=96}}.

У Німеччині до проєктування лінкорів з єдиним калібром приступили пізніше від британців та американців. Перший проєкт лінкора з єдиним калібром (вісім 280-мм гармат) датується жовтнем 1905{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=12}}. Відповіддю на британський «Дредноут» стали чотири лінкори типу «Нассау» програми 1906 року. За попередніми розрахунками нові німецькі кораблі виходили значно більшими за попередні броненосці типу «Дойчланд». На щастя для Імператорського флоту, Німеччина на початку XX століття проводилапровадила велику програму розвитку інфраструктури - — поглиблення портів та каналів, розширення баз та корабелень. Тому на початок «дредноутної лихоманки» виробничі потужності були готові до будівництва більших кораблейкораблів{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=7}}. Завдяки зусиллям військово-морського міністра [[Альфред фон Тірпіц|Тірпіца]] значно зросли бюджетні фонди, що виділялися на будівництво,  — кожен лінкор типу «Нассау» коштував скарбниці 37  млн рейхсмарок проти 23  млн у типу «Дойчланд»{{sfn|Мужеников. Линейные корабли Германии, №1|2005|4}}. Завдяки цим обставинам німецькі конструктори не були скуті обмеженням у водотоннажності і перший німецький дредноут виявився більшим за британський на 700 т нормальної водотоннажності{{sfn|Мужеников. Линейные корабли Германии, №1|2005|8}}.

Незважаючи на те, що уна якостіроль головного калібру розглядалися і 305-мм гармати, німецькі конструктори зупинили свій вибір на 280-мм калібрі. Нові 45-каліберні гармати з новим бронебійним снарядом мали бронепробивність убіля дульного зрізу 889  мм сталевої плити, що вважали достатнім{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=21}}. Враховуючи незадовільну якість британських снарядів та велику товщину броні на німецьких лінкорах, німецькі фахівці вважали 280-мм гармати «Нассау» еквівалентними 305-мм гарматам «Дредноута»{{Книга:Мужеников:Линейные крейсера Германии|21|2}}.

За рахунок меншої ваги німецьким інженерам вдалося розмістити на новому лінкорі дванадцять 280-мм гармат у шести двогарматних баштах. Тоді у німецькому флоті враховувалася можливість «звалища» у бою, тому висувалося вимога забезпечення максимально можливого вогню у різних напрямах. Також вважалося, що потрібно забезпечити «вогневий резерв»  — можливість під час виведення з ладу гармат одного борту мати можливістьзмогу використовувати непошкоджені гармати іншого борту. Тому було обрано гексагональне розміщення башт, визнане пізнішезгодом нераціональним. Через це бортовий залп німецького лінкора становив ті ж самі вісім гармат, що і в «Дредноута»{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=21—33}}.

На «Нассау» стояла протимінна артилерія двох калібрів –&nbsp;— 150 та 88 &nbsp;мм. І якщо з досвіду війни 88 &nbsp;мм гармати були визнані як малоефективні, то 150-мм гармати виявилися кращимикраще, ніж 76-мм і 102-мм гармати британських лінкорів, пристосовані длядо відбиття торпедних атак{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=26}}{{Книга:Паркс Линкоры 6|81|2}} і застосовувалися потім на всіх наступних дредноутах Німецької імперії<ref name=":0">{{Книга:Морская коллекция:1996_03|4|2}}</ref>.

Починаючи з «Нассау» характерною рисою німецьких лінкорів стають сильне бронювання та гарний конструктивний підводний захист<ref name=":0"/>. У Нассау головний пояс мав товщину 270 &nbsp;мм, а на наступних кораблях серії його товщина була збільшена до 290 &nbsp;мм. При цьому бронювання розподілялося по більшій площиніплощі і мало більшу товщину{{sfn|Мужеников. Линейные корабли Германии, №1|2005|10}}. Розуміючи небезпеку торпедно-мінної зброї, німецькі кораблебудівники приділили багато уваги захисту від підводних вибухів. Лінкори отримали суцільну протиторпедну перебірку з суднобудівної сталі товщиною 30 &nbsp;мм по всій довжині машинно-котельних відділень і розвинену систему боротьби за живучість{{sfn|Печуконис. Дредноуты кайзера|2005|с=30}}.

! || «[[Броненосці типу «Коннектікут»|Коннектікут]]»{{sfn|Friedman, US Battleships|1985|p=430}}<br/>{{USA}} || «[[Броненосці типу «Дойчланд»|Дойчланд]]»<ref>{{Книга:Gröner_1_1982|44}}</ref><br/>{{GERold}} || «Лорд Нельсон»<br/>{{UK}}|| «Дредноут»{{Книга:Conway ATWFS 1906-1921|21|2}}<br/>{{UK}} || «[[Лінійні кораблі типу «Саут Керолайна»|Саут Керолайна]]»{{sfn|Friedman, US Battleships|1985|pp=431—432}}<br/>{{USA}}|| «[[Лінійні кораблі типу «Нассау»|Нассау]]»<ref>{{Книга:Gröner_1_1982|46}}</ref><br/>{{GERold}}

!align="left"| Введенний у стрійдію

!align="left"| Проектна потужність, к. &nbsp;с.<ref group="ком.">Для кораблів з паровими машинами надана індикаторна потужність (потужність, що її розвивають гази в циліндрах двигуна), для «Дредноута» з паровою турбиною &nbsp;— потужність на валах.</ref>

!colspan="11"| Бронювання, мм<ref group="ком.">У німецьких кораблів перший корабель у серії мав трохи меншу товщину бронювання, ніж наступні. Цифра у дужках &nbsp;— товщина бронювання для наступних кораблів серії.</ref>

| 279 || 225<br/>(240) || 305 || 279 || 279<br/>305 в районі погребів || 270<br/>(290)

| 179—152 || 160<br/>(170) || 203 || — || — || 160

| 2×2 &nbsp;— 305-мм/45<br/>4×2 &nbsp;— 203-мм/45<br/>12×1 &nbsp;— 178-мм<br/>20×1 &nbsp;— 76-мм<br/>4 ТА || 2×2 &nbsp;— 280-мм/40<br/> 14×1 &nbsp;— 170-мм/40<br/> 20×88-мм/35<br/> 6 ТА || 2×2 &nbsp;— 305-мм/45<br/>10×234-мм/50<br/>24×76-мм<br/>2×47-мм<br/>5 ТА || 5×2 &nbsp;— 305-мм/45<br/> 27×1 &nbsp;— 76-мм<br/> 5 ТА || 4×2 &nbsp;— 305-мм/45<br/> 22×1 &nbsp;— 76-мм<br/> 2 ТА || 6×2 &nbsp;— 280-мм/45<br/>12×1 &nbsp;— 150-мм<br/> 14×1 &nbsp;— 88-мм<br/> 6 ТА