Джон Леннон
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (вересень 2015) |
Джон Ві́нстон О́но Ле́ннон (англ. John Winston Ono Lennon, при народженні Джон Вінстон Леннон, англ. John Winston Lennon; 9 жовтня 1940, Ліверпуль, Англія — 8 грудня 1980, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки) — британський рок-музикант, співак, композитор, художник, письменник, політичний активіст. Засновник й учасник гурту «Бітлз», один із найвпливовіших музикантів XX століття.
Крім своєї музичної діяльності Леннон був політичним активістом. Свої погляди він висловлював як у піснях, так і в публічних виступах. У знаменитій пісні ⓘ виражені всі думки Леннона про те, як повинен бути влаштований світ. Леннон проповідував ідеї рівності й братерства людей, миру, волі. Це зробило його іконою хіпі й одним із найзначніших громадських діячів 1960-х — 1970-х.
За опитуванням медіакорпорації BBC в 2002 році, Джон Леннон посів восьме місце у списку ста найвизначніших британців усіх часів.
Біографія
Дитинство і юність
Джон Вінстон Леннон народився 9 жовтня 1940 року о 5.02 ранку, під час авіанальоту німецької авіації на Ліверпуль. Батьки — Джулія й Альфред Леннони незабаром після його народження розлучилися, тривалий час Джона виховувала тітка, з 1953 він знов жив з матір'ю та вітчимом. Його батько походив із сім'ї ірландського роду O'Leannain, яка переселилася до Ліверпулю під час картопляного голоду в Ірландії.
У школі навчався погано, але розкрив свої творчі здібності — співав у хорі й видавав рукописний журнал, самостійно ілюструючи його. В середині 1950-х, Джон захопився рок-н-ролом і в 1956 році разом зі своїми шкільними друзями заснував групу Quarry Men, названу на честь школи, у якій усі вони вчилися. Сам Леннон грав в Quarrymen на гітарі. 6 липня 1957 Леннон познайомився з Полом Маккартні та прийняв його до своєї групи. Незабаром Пол Маккартні привів у групу свого друга Джорджа Гаррісона.
Після закінчення школи, Джон вступив до Ліверпульського художнього коледжу. Там він подружився зі Стюартом Саткліффом, якого теж залучив до Quarry Men, і зустрів свою майбутню дружину Сінтію Павелл (вони одружилися у 1962 р.).
У 1958 році загинула Джонова мати. Коли вона переходила дорогу, її збив п'яний офіцер поліції. Смерть Джулії стала для Леннона найтяжчим потрясінням. Пізніше він присвятив їй кілька пісень — «Julia», «Mother» й «My mummy's dead».
У 1959 році з'являється нова назва гурту Джона Леннона — Beatles.
Ранні Beatles
У 1960 році Beatles уперше відправилися за кордон — в Гамбург, де виступали в клубах Ріппербана, центру нічного життя міста. У Гамбурзі Леннон уперше спробував наркотики — групі доводилося виступати перед глядачами всю ніч безперервно, і бітли приймали таблетки, щоб витримати напругу.
Загалом у період між 1960 й 1963 рр. Beatles приїжджали до Німеччини кілька разів. Менеджером Beatles став Брайан Епстайн, який змінив їхній імідж — гурт змінив шкіряні куртки на акуратні костюми зі знаменитими піджаками без лацканів, музиканти перестали курити й лихословити на сцені. Beatles стрімко завойовували популярність, і в 1964 Ліверпульський гурт був вже відомий всьому світу.
8 квітня 1964 у Джона й Сінтії Леннонів народився син Джуліан, названий так на честь Джонової матері Джулії.
У 1964 році Леннон уперше виявив себе не тільки як музикант. 23 березня вийшла книга його прози й поезії, підкреслена «Його власним почерком» (англ. "In His Own Write"), зміст якої був побудований на грі слів та своєрідному гуморі Леннона. 24 червня 1965 з'явилася й друга книга за назвою «Spaniard in the works». Це також гра слів — фраза співзвучна із англійською ідіомою «а spanner in the works», що дослівно перекладається як «гайковий ключ в коробці передач» й означає теж саме, що й українська ідіома «вставляти палицю в колеса». У Леннона в коробку передач потрапляє іспанець.
Крім того, Леннон пробував себе як актор. Окрім фільмів, створених Beatles, він один раз знявся в кіно: це був фільм «Як я виграв війну» (англ. "How I Won the War"). Фільм не мав успіху ні у глядачів, ні у критиків.
«Популярніші за Ісуса»
У 1964–1966 роках Beatles були на вершині слави. Вони постійно їздили з гастролями по всьому світу, два рази на рік випускали альбоми, знялися у двох фільмах: «Рятуйте!» (англ. "Help!") та «Вечір важкого дня» (англ. "A Hard Days' Night").
У березні 1966 Леннон в інтерв'ю лондонській газеті «Evening Standard» бовкнув необережну фразу, сказавши наступне:
«Християнська релігія зникне… Ми стали популярнішими за Ісуса. Ще невідомо, що зникне раніше — рок-н-рол чи релігія. Ісус був гарний, але його учні виявилися досить пересічні».
У Великій Британії на цю фразу ніхто не звернув уваги, але коли через п'ять місяців вирвану з контексту фразу про те, що Beatles популярніші за Христа, американський журнал «Datebook» помістив на обкладинку, у США почався скандал. На півдні країни, жителі якої відомі своєю релігійністю, привселюдно спалювали платівки Beatles, радіостанції припинили транслювати їхні пісні. Навіть у Ватикані засудили заяву Леннона. Разом з тим, бітли готувалися до турне по США. Леннон був змушений вибачитися за свої слова, але концерти під час турне недораховувалися величезного числа глядачів. Леннону загрожували розправою: в Мемфісі хтось подзвонив у номер Beatles і повідомив, що під час концерту він (Леннон) буде вбитий. Після цих гастролей бітли вирішили відмовитися від концертів. Більше вони жодного разу не виступили на сцені[джерело?].
У своїх піснях Леннон неодноразово звертався до Христа. Наприклад:
| Christ, you know it ain't easy You know how hard it can be The way things are going They're gonna crucify me |
Знаєш, Ісусе, це не просто, Ти знаєш, як це може бути важко Якщо так далі піде, Мене просто розіпнуть. |
| God is a Concept by which we measure our pain I don't believe in magic … I don't believe in Bible |
Бог — це поняття, яким ми міряємо біль Я не вірю в чудеса … Я не вірю в Біблію … Я не вірю в Христа … Я вірю лише в себе. Ось така дійсність. |
1967—1968
У 1967 році Леннон під впливом книги Тімоті Лірі «Психоделічний досвід» захопився наркотиками. Він став віддалятися від інших членів групи й відмовився від ролі її лідера. Після смерті Брайана Епстайна менеджмент Beatles взяв на себе Пол Маккартні. У 1967 році Пол Маккартні захопив лідерство в групі — найкращий, на думку багатьох, рок-альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» (Оркестр Клубу Одиноких Сердець Сержанта Пепера) задумав і реалізував саме ним, як і телефільм «Чарівна загадкова подорож» (A Magical Mystery Tour). «Фільм був знятий Полом і для Пола» — пізніше сказав Леннон журналу «Rolling Stone».
Пісні з альбомів 1967–1968 років, хоча й були підписані Леннон — Маккартні, у переважній більшості випадків були плодом творчості одного з них. «Білий альбом» (White Album), випущений в 1968 році, показує те, як у цей період члени групи відрізнялися одне від одного.
У ці роки Леннон склав пісні, які пізніше визнано його найкращими творами: філософські «Strawberry Fields Forever» й «Across the Universe», психоделічні «I Am the Walrus» й «Lucy in the Sky with Diamonds», похмура «A Day in the Life» й урочиста «All You Need is Love», що стала гімном хіпі.
Зовнішній вигляд Леннона, як й інших членів групи, суттєво змінився. Бітли перестали одягатися в акуратні костюми, відростили довге волосся, вуса й бакенбарди. У образі Леннона вперше з'явилися знамениті круглі окуляри.
Одруження з Йоко Оно
Леннон познайомився з художницею-авангардисткою Йоко Оно в 1966 році, коли зайшов на її виставку в художній галереї «Індіка». Їхнє спільне життя почалося в 1968 році, коли Леннон розлучився зі своєю першою дружиною Сінтією (8 листопада 1968). 20 березня 1969 вони одружилися у Гібралтарі, після одруження Леннон додав «Оно» до свого повного імені. Пісня Леннона про це одруження, «The Ballad of John and Yoko[en]», вийшла в 1969 році.
Леннон і Оно мали також і творчі стосунки. У 1968, за два роки до розпаду Beatles, вийшов перший альбом Джона Леннона й Оно «Unfinished Music No. 1 — Two Virgins». За словами Леннона, альбом було записано за одну ніч. Музики на ньому не було: платівка містила безладний набір шумів, стогони й лементи. Примітна була обкладинка альбому — на неї була поміщена фотографія повністю голих Леннона і Оно. В 1969 вийшло вже два студійних альбоми: «Wedding Album» і «Unfinished Music No. 2 — Life With The Lions», які також практично не містили музики. Крім того, був випущений концертний запис «Live Peace In Toronto 1969[en]». Леннон і Оно утворили групу за назвою «Plastic Ono Band[en]».
Розпад Beatles
У 1968 році стосунки в гурті стали напруженими. Зокрема Пол Маккартні продовжував писати комерційні пісні й романтичні балади з нескладними текстами, а Леннон усе більше схилявся до психоделічного року на філософські теми («Strawberry Fields Forever»), есід-року («I am the Walrus») та авангарду («Revolution 9»). Також Маккартні не влаштовувало постійне перебування Оно на студії. Багато записів на «Білому альбомі» були зроблені в неповному складі, а пісню «Julia» Леннон взагалі записав сам.
Альбом Abbey Road, що вийшов у 1969 році, також був організований Полом Маккартні і фактично став останнім альбомом Beatles. Випущений у 1970 Let It Be був майже повністю записаний ще у січні 1969 під час концерту на даху студії Еббі Роуд, що стали основою фільму «Let It Be». До моменту виходу альбому Леннон і Пол Маккартні уже заявили про те, що залишають групу.
Політична активність та еміграція
Період політичної активності у Джона Леннона тривав з 1968 по 1972 рік. Початком цього періоду була пісня «Revolution», що вийшла на синглі та її варіація «Revolution 1», що потрапила до «Білого альбому». До того моменту Леннон ще не визначився остаточно зі своєю позицією, що можна зрозуміти по «Revolution 1», де, на відміну від оригінальної версії пісні, кінець першого куплета звучить так:
But when you say about destruction
Don't you know that you can count me out… in
Тобто після слів, якими Леннон відмовляється від насильства, треба слово «in», що надає рядку абсолютно протилежний зміст. Ще однією політичною піснею, написаної для альбому Beatles стала «Come Together», що вийшла на альбомі Abbey Road. У цей час Леннон уже зайняв цілком певну позицію — він виступав за мир в усьому світі, і навіть повернув королеві Орден Британської Імперії — на знак протесту проти зовнішньої політики країни.
До 1969 року відносяться перші публічні політичні акції Леннона разом з Йоко Оно. Після свого весілля вони відправилися в Амстердам і заявили про те, що проведуть «постільне інтерв'ю». Журналісти, що вирішили, що зоряна пара буде привселюдно займатися сексом, зібралися в готелі, де виявилося, що Леннон і Йоко Оно просто сидять у ліжку й говорять про мир. Після Амстердаму демонстрація була повторена в Монреалі, де Леннон експромтом склав пісню «Give Peace a Chance», що стала гімном пацифістського руху.
15 грудня 1969 Леннони організували антивоєнний концерт із гаслом «Війна закінчиться, якщо ти захочеш цього». 30 грудня того ж року британське телебачення показало програму, присвячену Леннону й назвала його одним із трьох політичних діячів десятиліття (поряд з Джоном Кеннеді і Мао Цзедуном).
Бурхлива політична й музична діяльність привела до того, що на початку 1970 року в Леннона почалася психологічна криза. Вивів його із цієї кризи доктор Артур Янов, що практикував «первинну терапію». За допомогою Янова Леннону вдалося повернутися в нормальний стан, а методи лікування справили на нього глибоке враження, що помітно в альбомі «John Lennon/Plastic Ono Band» 1970 року, який став найвідвертішою платівкою Леннона.
У 1971 році вийшов альбом «Imagine», що розповідав про утопічні мрії Леннона. У цей час його політична позиція різко помінялася — він разом з Йоко Оно взяв участь у мітингу на підтримку Ірландської республіканської армії, а на обкладинці сингла «Power to the People» Леннони були зображені в армійських касках.
З вересня 1971 Леннон і Йоко Оно жили в Нью-Йорку. Після довгої боротьби з імміграційною владою США, які відмовлялися дати парі дозвіл на в'їзд через скандал з наркотиками в 1969 році, Леннони все-таки одержали право на проживання в США. Більше Джон Леннон жодного разу не побував у Великій Британії.
Відразу після переїзду за океан Леннон включився в політичне життя США. Він виступав на захист громадянських прав, за зм'якшення умов утримання ув'язнених у в'язницях, за звільнення Джона Синклера, одного з лідерів американської молоді, засудженого на 10 років в'язниці за зберігання маріхуани (незабаром після акції Леннона в підтримку Синклера той був звільнений).
Останнім політичним альбомом Леннона був «Some Time In New York City[en]» (1972 рік), після якого захоплення політичною тематикою вичерпало себе.
1973—1980 роки
На початку 1973 року влада США видала Йоко Оно офіційний дозвіл на проживання в країні, а Леннону, навпаки, наказали у двомісячний термін покинути США. Незабаром після цього чоловік і дружина посварилися й розлучилися більш ніж на рік.
Розлука із дружиною й творчий занепад знову призвели до психологічної кризи. До літа 1974 Леннон практично не працював, лише в жовтні 1974 вийшов новий альбом під назвою «Walls and Bridges». Через рік був випущений «Rock'n'Roll» — альбом пісень, які Beatles співали ще до приходу слави.
9 жовтня 1975 у 35-річного Леннона народився син, названий Шоном Таро Оно Ленноном. Після цього Леннон заявив про завершення музичної кар'єри й наступні 5 років присвятив синові. За всі ці роки він тільки один раз з'явився на публіці — коли йому нарешті дали офіційний дозвіл на проживання в США. Це відбулося в 1975 році.
Наступний альбом Леннона побачив світ тільки в 1980 році. Він називався «Double Fantasy» і отримав хороші відгуки критиків.
Смерть
8 грудня 1980 Джона Леннона убив психічно неврівноважений громадянин США Марк Чепмен. У день смерті Леннон дав своє останнє інтерв'ю американським журналістам, після чого без охорони поїхав додому, в район Манхеттен. Коли він вийшов зі своєї машини, Чепмен, який того ж дня незадовго до убивства взяв у Леннона автограф на обкладинці нового альбому «Double Fantasy», зробив п'ять пострілів йому в спину. Через кілька годин Джон Леннон помер у лікарні. Його піддали кремації в Нью-Йорку, прах Леннона було передано Йоко Оно.
Марк Чепмен відбуває довічне ув'язнення у Нью-Йоркській в'язниці за свій злочин. Уже 8 разів він подавав прохання на дострокове звільнення, але щоразу ці прохання відхилялися.
Пам'ять про Леннона
Україна
- У Львові є вулиця імені Джона Леннона.
- Меморіал з пам'ятником Джону Леннону в місті Могилів-Подільський, на памятнику написано «Дайте світу шанс». Також біля пам'ятника є лавочки розписані гаслами хіпі.
- Вулицю Леніна в селі Калини Закарпатської області перейменовано на вул. Джона Леннона.[4][5]
Світ
- Меморіал «Суничні поля» (названо на честь пісні Strawberry Fields Forever, яка у свою чергу названа на честь притулку в Ліверпулі) знаходиться в Центральному Парку Нью-Йорка, неподалік від будинку «Дакота», в якому мешкав Леннон.
- У жовтні 2000 в Саїтамі, Японія до 60-річчя з дня народження співака відкрили музей Джона Леннона[6]
- Ліверпульський аеропорт названо іменем Джона Леннона, слоган аеропорту: «Над нами лише небо» (Above Us Only Sky) — рядок із пісні «Imagine»
- У Кубинській республіці існує парк імені Джона Леннона
- У Празі є Стіна Джона Леннона
- Після смерті Леннона Джордж Гаррісон присвятив йому пісню «All Those Years Ago», Пол Маккартні — «Here Today» (з альбому Tug of War, 1982)
- Фредді Меркюрі написав пісню «Life is real (Song for Lennon)» (1982), присвятивши її Джону Леннону.
- Башта у вигляді величезного колодязя, з глибини якого сяє світло — знаходиться в ісландській столиці — Рейк'явік
- На його честь названо малу планету 4147 Леннон.
- 4 грудня 2015 року у місті Ліверпуль був відкритий пам'ятник групі «Бітлз». Серед осіб на пам'ятнику зокрема і Джон Леннон.
Дискографія
Альбоми
-
Unfinished Music No.1: Two Virgins[en]
(з Йоко Оно)
(1968)
US #124 -
Unfinished Music No.2: Life with the Lions[en]
(з Йоко Оно)
(1969)
US #174 -
Wedding Album
(з Йоко Оно)
(1969)
US #178 -
John Lennon/Plastic Ono Band
(1970)
UK #8; US #6 -
Some Time in New York City
(з Йоко Оно)
(1972)
UK #11; US #48 -
Mind Games[en]
(1973)
UK #13; US #9 -
Walls and Bridges
(1974)
UK #6; US #1 -
Rock 'n' Roll[en]
(1975)
UK #6; US #6 -
Double Fantasy
(з Йоко Оно)
(1980)
UK #1; US #1 -
Milk and Honey[en]
(з Йоко Оно)
(1984)
UK #3; US #11
Фільмографія
Режисер (разом з Йоко Оно)
- «Два дівичі» (1968)
- «Номер 5» (1968)
- «Медяний місяць» (1969)
- «Викрадення» (1969)
- «Ноги нагору назавжди» (1970)
- «Воля» (1970)
- «Муха» (1970)
- «Апофеоз» (1970)
- «Ерекція» (1971)
- «Уяви собі» (1972)
Актор
- «Вечір важкого дня (фільм)» (1964)
- «Допоможіть!» (1965)
- «Як я виграв війну» (1967)
- «Чарівна загадкова подорож» (1967)
- «Хай буде так (1970)»
Фільми про Леннона
- «Леннон як він є» (2010) — роль виконав Крістофер Екклстон
- «Стати Джоном Ленноном» (2009)
- «Уявіть собі: Джон Леннон» (1988)
- «США проти Джона Леннона»
У літературі
Дитячі роки Джона описані в книзі для дітей «Воскобойніков Валерій про Йосипа Прекрасного, Архімеда, Миколая Чудотворця, Феодосія Печерського, Авраама Лінкольна, Джона Ленона, Біла Гейтса» / В. Воскобойніков. — Київ : Грані-Т, 2008. — 144 сторінки: ілюстрації. — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-100-1
Див. також
Примітки
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ Москаль декомунізував Леніна на Леннона // Бі-Бі-Сі Україна, 02.03.2016.
- ↑ Москаль першим із голів ОДА взявся за декомунізацію — в закарпатській глибинці з'явилися вулиці імені загиблих в АТО героїв, президента Чехословаччини та учасника «Бітлз» Джона Леннона — Закарпатська ОДА, 02.03.2016.
- ↑ John Lennon Museum
Посилання
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Джон Леннон |
- Офіційний сайт Джона Леннона(англ.)
- Сайт Сінтії, Джуліана і Джона Леннонів(англ.)
- Джон Леннон на сайті IMDB(англ.)
- Фан сайт Джона Леннона(рос.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: John Lennon |