Православ'я в Чехії

Православ'я у Чехії нині представлено двома єпархіями (Празькою і Оломоуцькою) Православної церкви Чеських земель і Словаччини, трьома єпископами, 86 парафіями і кількома монастирями. Предстоятелем Церкви є архієпископ Празький Христофор (Пулец). Історія християнства на території Чехії починається у 9 столітті, коли тут були із місією святі Кирило і Мефодій. Згодом ці землі підпорядковувалися Римо-католицькій церкві, і лише в 19 столітті почали виникати перші православні парафії (Російської православної церкви). У 1921 році була створенаЧеська православна єпархія, яку очолив єпископ Горазд (Павлик) і до якої увійшла частина Чехословацької гуситської церкви. Після Другої світової війни чеські православні разом із російськими емігрантами перейшли у юрисдикцію Московського патріархату від якого у 1951 році отримали автокефалію. Автокефалія була визнана Вселенським патріархатом у 1998 році.

Історія

Місія святих Кирила і Мефодія

Початок християнства на території Чехії, Моравії та Словаччини сходить до першої половини 9 століття, коли на ці землі прийшли проповідники з Греції, Валахії та Німеччини. Успіху проповіді перешкоджало те, що місіонери діяли розрізнено і здійснювали богослужіння не на слов'янській мові, а по-грецькому і на латині. До того ж німецька місія загрожувала незалежності Моравської держави.

У 862 році святий Ростислав, князь Моравський (846-870) після ради зі своїми вельможами (жупанами) і народом відправив посольство до візантійського імператора Михаїла III з проханням надіслати у Моравію такого проповідника, який би навчав народ на рідній мові. За порадою святителя Фотія, патріарха Константинопольського для цієї справи були обрані вчені брати Кирило (Костянтин) і Мефодій. У 863 році святі брати прибули до Моравії. Їхня місіонерська діяльність простягалася на територію сучасних Чехії та Словаччини. Ними була створена слов'янська азбука, перекладені на слов'янську мову Святе Письмо, богослужбові та канонічні книги Східної Церкви. Все це сприяло масовому хрещення народу. Своїх учнів, підготовлених до священицької хіротонії, святі брати планували відправити на посвячення до Константинополя. Однак політична нестабільність у Візантійській імперії не дозволила їм отримати звідти своєчасну підтримку.

Активна місіонерська діяльність слов'янських просвітителів викликала протидію з боку німецького кліру, підтримуваного частиною місцевих феодалів. Святі брати були звинувачені в єресі.

У 867 році Костянтин і Мефодій відправилися в Рим. Тут вони були урочисто зустрінуті папою Адріаном II (867-872). Брати привезли з собою мощі святого Климента Римського, які були покладені в Римі в храмі, побудованому на честь цього святителя. 14 лютого 869 року в Римі помер Костянтин, який був похований в базиліці святого Климента. Перед смертю він прийняв чернечий постриг з іменем Кирило.

Святий Мефодій і слов'янські учні святого Кирила були висвячені в священні ступені папою Адріаном і відправлені у Паннонію на прохання місцевого князя Коцела Блатенского. Незабаром на прохання того ж князя святий Мефодій був поставлений на єпископа Паннонського. Паннонія була вилучена з влади баварських єпископів латинського обряду і безпосередньо підпорядкована Риму. Це викликало невдоволення німецького кліру і феодалів, які, взявши Мефодія під варту, відправили його до в'язниці у Швабії. Святитель вийшов на волю лише через два з половиною роки.

Після цього святий Мефодій знову був відправлений до Моравії Папою Іоанном VIII. Тут при владі перебував князь Святополк, племінник святого Ростислава, який скинув свого дядька з престолу. Святий Ростислав був осліплений і посаджений німецькими князями у в'язницю, де й помер. Проте незабаром Святополк порвав з німцями і став підтримувати слов'янське богослужіння. При його заступництві святий Мефодій продовжив місіонерські праці свого брата. Святий багато подорожував по Велокоморавській державі, хрестив народ і ставив священиків із слов'ян. Так, наприклад, близько 874 року ним були хрещені князь чехів Боривой, його дружина Людмила та двоє їхніх синів. Мефодій провів у Чехії близько року, освятивши тут перші християнські храми й поставивши для чехів кілька священиків. 6 квітня 885 року святий Мефодій помер. Його слов'янські учні були вигнані із Великої Моравії. Святі Климент, Наум і Ангелар пішли на південь до Македонії, Болгарії і Сербії; святий Сава в межі сучасного Закарпаття, а святий Горазд у Київську Русь.

Слов'янське богослужіння зберігалося у Чехії до початку 12 століття, а у Східній Словаччині не переривалося ніколи.

Після вигнання святого Мефодія і його учнів наприкінці 9 століття пам'ять про їхню місію у Чеських землях знищена не була. Тут завжди залишалося прагнення до відродження слов'янського богослужіння.

Східний обряд у Римо-католицькій церкві

У 1346 моравський граф (згодом чеський король і імператор Священної Римської імперії) Карл IV звернувся до римського папи Климента IX з проханням про дозвіл здійснювати у різних місцях Чеського королівства слов'янське богослужіння. Папа висловився проти цієї ідеї, але, виходячи з конкретної ситуації і завдяки особистій дружбі з Карлом, дав згоду на відкриття у Празі Емауського монастиря, в який були поселені ченці з Хорватії, що підкорялись Римському престолу і здійснювали богослужіння слов'янською мовою. Монастир був відкритий у 1347 році і отримав назву «На Слованех». Він відігравав особливу роль у духовному житті чехів 14-15 століть.

Гуситська церква і Православ'я

Прагнення до відродження слов'янського богослужіння призвело на початку 15 століття до гуситських війн. Після страти Яна Гуса в Констанці у 1415 році, Чехія вийшла з покори Римо-католицької церкви і стала першою країною некатолицькі Західної Європи.

Відомо, що гусити шукали союзу із Православною церквою. У 1451-1453 роках у Константинополі велися переговори про можливість возз'єднання чеських «утраквістів» (або «подобоїв», тобто гуситів, які ратували за причащання під обома видами) з Православною церквою. У 1451 році Константинополь відвідав« благочестивий ієрей» Костянтин Ангеліка, що представив від імені чехів «Книгу віри». Сповідання гуситів було визнано цілком православним і Константинополь обіцяв прислати до Чехії православне духовенство. Завоювання Константинополя турками у 1453 році перервало розпочаті переговори. Гуситський рух став після цього розвиватиметься у бік радикального розриву з церковною традицією і в 16 столітті увійшов у союз із німецькими протестантами.

Перші православні вірні

Перші православні після розколу з Римською церквою з'явилися у Чехії завдяки сербам, словакам та закарпатцям.

У революційному 1848 році у Празі відбувся Слов'янський з'їзд, під час роботи якого 4 червня сербський священик Павло Стоматович з дияконом Никанором Гружічем звершив Божественну літургію на церковнослов'янській мові перед кам'яною скульптурою святого Вацлава (В'ячеслава) у Новому Місті у Празі (територія нинішньої Вацлавській площі). Під час цієї Літургії підносилися молитви про духовне пробудження слов'янських народів.

У 1870 році після Першого Ватиканського собору група чехів із 12 осіб звернулася до петербурзького митрополита Ісідора з проханням возз'єднати їх з Православною церквою. Чин приєднання був здійснений в Олександро-Невському соборі Санкт-Петербурга у свято Покрови Пресвятої Богородиці у 1870 році.

Православні храми Російської православної церкви

На початку 1860-х років Празький магістрат запропонував передати Російській православній церкві порожній костел святого Мікулаша (Миколи) на Старомістській площі, що раніше належав ордену слов'янських бенедиктинців. У 1874 році відбулося освячення цього храму, після чого тут регулярно здійснювалися православні богослужіння, хоча і з деякими обмеженнями (заборонялося вивішувати на стінах храму оголошення про час богослужіння і здійснювати на площі хресні ходи). Наявність православного храму у центрі чеської столиці сприяла знайомству із Православ'ям етнічних чехів. Наприкінці 19 століття - на початку 20 століття були також відкриті російські храми у Франтішкових Лазнях, Карлових Варах і Маріанських Лазнях.

Православні чехи

У 1867 році на Волині на пільгових умовах була заснована чеська землеробська громада. До початку 20 століття сюди переселилося близько 30 тисяч чехів, з них 27 тисяч прийняли Православ'я. Деякі з них, повернувшись у Чехію, залишилися православними.

У 1903 році у Празі було створено товариство «Православна бесіда», що включало в себе 27 членів. На основі цього неполітичного союзу планувалося створити в майбутньому православний прихід. Австрійська влада розцінювала інтерес до Православ'я як політичну неблагонадійність, що могла перейти в «панславізм» і «русофільство», і тому кожен випадок переходу у Православ'я розслідувала поліція.

У 1905 році Православ'я прийняли 104 чеських старокатолики, значною мірою завдяки Російській православній церкві. За переписом 1910 року у Чехії налічувалося 1063 православних^[1].

Переслідування під час Першої світової

Після початку Першої світової війни австрійська влада почали переслідування православних. Храм святого Мікулаша у Празі був віднятий у Православної церкви. Російський священик Ніколай Рижков, який служив настоятелем храму, у 1917 році був засуджений до смертної кари за звинуваченням у державній зраді. Цей вирок не був приведений у виконання тільки тому, що Російський уряд погодився обміняти о. Ніколая на греко-католицького митрополита Андрія (Шептицького), що був ув'язнений і вивезений до Суздаля царською владою після взяття російською армією Львова^[2]. Отримавши свободу, отець Ніколай Рижков виїхав до Петрограда, де і помер у 1920 році.

Чеська православна єпархія

Докладніше: Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини#Чеська православна єпархія

У 1921 році сталося відродження Чехословацької гуситської церкви, яка спершу також прагнула поєднання з Православною церквою. Після переговорів із Сербським патріархатом був руколопожений єпископ Горазд (Павлик). Згодом більша частина гуситської церкви пішла шляхом самоізоляції і відмови від апостольської спадкоємності, а єпископ Горазд із меншістю створив Чеську православну єпархію у юрисдикції Сербської православної церкви. Під час Другої світової він був вбитий фашистами, а православні зазнали переслідувань.

Юрисдикція Константинопольського патріархату

У 1923 році у Стамбулі був рукоположений єпископ Празький Савватій (Врабец). Його юрисдикція діяла паралельно з юрисдикцією Сербської, а згодом Російської церкви. Він помер у 1959 році після чого ця юрисдикція припинила існування.

Автокефальна церква

Докладніше: Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини#Автокефальна церква

Після війни Чеська православна єпархія, як і юрисдикція російських емігрантів, перейшли до Московського патріархату, де у 1951 році отримали автокефалію. Першим предстоятелем був Єлевферій (Воронцов). Однак акт проголошення автокефалії Чехословацької церкви не був визнаний Константинопольським патріархатом, який продовжував вважати її автономною у своєму підпорядкуванні.

Після краху комуністичної системи до кінця 1992 року став очевидним швидкий розпад Чехословацької федеративної республіки на дві незалежні держави. У зв'язку з цим Помісний собор Чехословацької православної церкви, що проходив 11-12 грудня в Пряшеві, висловився за збереження єдиної автокефальної Церкви, що розповсюджує свою юрисдикцію на територію двох незалежних держав. Однак, згідно з новою політичною ситуацією, було прийнято рішення про зміну офіційного найменування Церкви. Відтепер вона стала називатися «Православна Церква у Чеських землях і Словаччині». Був прийнятий новий Статут Церкви, за яким єдина Митрополича рада була розділена на два самостійних органи - Митрополича рада Чеських земель у Празі і Митрополича рада Словаччини в Пряшеві. Предстоятелем Церкви відтепер міг бути обраний як архієпископ Празький, так і архієпископ Пряшівський. Єдиними для всієї Церкви залишилися Священний Синод і Помісний Собор. Пряшівський собор 1992 року прийняв рішення про канонізацію моравського князя Ростислава, ініціатора Кирило-Мефодіївської місії серед слов'ян. Урочистості з нагоди канонізації проходили 29-30 жовтня 1994 у Пряшеві і Брно.

1 січня 1993 Чехословацька Республіка розділилася на дві держави - Чехію і Словаччину, на територію яких поширюється канонічна влада єдиної Помісної Церкви.

27 серпня 1998 Константинопольським патріархом Варфоломієм був виданий «Патріарший і Синодальний Томос про дарування автокефалії святої Православної Церкви у Чеських землях і Словаччині», який розглядається сучасними чеськими каноністами як акт визнання Константинополем автокефалії, отриманої у 1951 році від Російської православної церкви.

Сучасний стан

Православна церква Чеських земель і Словаччини

Докладніше: Православна церква Чеських земель і Словаччини

Нині канонічне Православ'я на території Чехії представлено лише двома єпархіями Православної церкви Чеських земель і Словаччини: Празькою та Оломоуцько-Брненською.

Предстоятелем Церкви є архієпископ Празький, митрополит Чеських земель і Словаччини, Христофор (Пулец). Оломоуцьку єпархію очолює Симеон (Яковлевич), а єпископ Годонинський Йоаким (Грді) є його вікарієм.

На території Чехії діють 82 парафії, а православних віруючих налічується 23 тисячі осіб. Кафедральним собором Празької єпархії і основним православним храмом Чехії є Собор святих Кирила і Мефодія.