Перекладач
Перекладáч — людина, що виконує (у тому числі професійно) переклад. Як мовний посередник, перекладач може здійснювати не тільки переклад, а і різні види адаптивного транскодування.
Найчастіше перекладачі здійснюють усний чи письмовий переклад, або ж поєднують ці види діяльності. Окремим випадком є синхронний переклад.
Перекладачі із кінця XX століття мають можливість для підвищення продуктивності користуватися електронними системами автоматизованого і автоматичного перекладу, редагуючи видані комп'ютерними програмами результати.
Правове визначення терміну «перекладач»
ред.Визначення терміну «перекладач» подано у Цивільному процесуальному кодексі України та у Кодексі адміністративного судочинства України:
Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.[1][2]
Історія
ред.Стародавній Єгипет
ред.Поява перших перекладачів сягає давніх часів, яку більшість науковців пов'язує з контактами між племенами. Спочатку переклади мали усний характер, а писемні з'являються в Давньому Єгипті (3-тє тисячоліття до н. е.), де першим перекладачем був Анхурмес.
Перекладачі займали особливу професійну нішу, вони вважалися обслуговчим персоналом та їх зневажали через знання «варварської» мови. Працювали в канцеляріях фараона і храмах.
Справжнього розквіту перекладацька діяльність зазнала за часів правління Рамзеса ІІ, де особливо популярними були переклади дипломатичних текстів.
Александрія
ред.Стародавній Рим
ред.Першим римським перекладачем є сенатор Гай Ацилій, який спеціалізувався на політичних промовах. Писемні переклади першим здійснював Люцій Лівій Андронік. Його найвідомішою працею є переклад «Одіссеї» Гомера латинською мовою. Він не тільки перекладав тексти з однієї мови на іншу, а й адаптував їх відповідно до потреб читача. Цей факт свідчить про появу адаптованого перекладу.
Середньовіччя
ред.У давнину ще не існувало певних вимог щодо перекладу та перекладачів, тому опрацювання текстів було довільним. Значного розвитку перекладацька діяльність досягає в Середньовіччі. Перекладачі зосереджувались в монастирях для перекладу релігійних текстів, переважно з Біблії. До їх роботи починають висуватися вимоги, оскільки важливим було максимально точно, без спотворень, перекласти текст. Також здійснювався адаптований переклад, з творів часто вилучались невідомі слова, або ж їх замінювали зрозумілішими. Перекладачі під час роботи з текстом користувалися транскрипціями.
В епоху Середньовіччя перекладаються й літературні тексти, але їх частка незначна. Відомими тогочасними перекладачами були Огієн, Ієронім Стридонський, Ноткер Губастий та ін.
Відродження
ред.В епоху Відродження зі збільшенням кількості перекладів з'являються університети, де готуються перші перекладачі.
Київська держава
ред.Мистецтво перекладу відомо і в Русі, де перекладались біблійні та богослужбові книги, твори церковних діячів, патерики, хроніки, наприклад, «Хроніки Георгія Амартола», «Хроніки Іоана Малади» тощо.
У «Повісті временних літ» зазначалося, що важливий внесок у розвиток перекладу зробив Ярослав Мудрий. Дослідник Нелюбин Л. Л. у книзі «Наука о переводе» наводить цитату з цього літопису:
Ярослав собра писце многы и перекладаша от грек на словенское письмо, несея книжными словесы сырдца верных людий.
При дворі Ярослава Мудрого заснована школа переписувачів книг з різних мов. До Києва були запрошені знавці різних мов, які ставали викладачами школи.
З поширенням друкарства на території України, значна кількість літератури перекладається не лише в монастирях, а й в університетах. При університеті Св. Володимира вченими організовано гурток, який забезпечував друкарів перекладами богословських і навчальних текстів.
Перекладацькою діяльністю займались і такі письменники як Іван Франко, який переклав «Мертві душі» Гоголя, Леся Українка, яка працювала над перекладом поетичних творів Сходу. Максим Рильський здійснив переклад «Євгенія Онєґіна» Пушкіна, який вважається найкращим.
У 20—30-х рр. XIX століття українські поети-романтики започатковують школу перекладу.
Відомі перекладачі
ред.Див. також Категорія:Перекладознавці, Категорія:Перекладачі,
Категорія:Українські перекладачі, Категорія:Перекладачі на українську, Категорія:Перекладачі СРСР.
- Святий Єронім — християнський теолог, знаний як перекладач тексту Біблії з грецької на латинську мову; його переклад Вульгата (лат. Vulgata) і до сьогодні є офіційним біблійним текстом Римо-католицької церкви.
- Юджин Найда (англ. Eugene Albert Nida; 1914 — 2011) — теоретик перекладу, засновник теорії динамічної еквівалентності (англ. dynamic equivalence) перекладу Біблії.
Українські
ред.- Микола Лукаш — український перекладач.
- Максим Рильський — український радянський поет, письменник і перекладач, перекладав із 30 мов світу.
- Павло Тичина — український радянський поет, письменник і перекладач.
- Юрій Покальчук — український перекладач.
- Агатангел Кримський — український перекладач-поліглот, знав до 100 мов.
- Білецький Андрій — український мовознавець, перекладач-поліглот, знав до 100 мов.
Див. також
ред.Джерела
ред.Вікіцитати містять висловлювання на тему: Перекладач |
- (укр.) Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник.- 2 — ге вид., стереотипне/ М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с.
- (рос.) Нелюбин Л. Л. Наука о переводе (история и теорія с древнейшив времен и до наших дней): Учеб. Пособие/ Л. Л. Нелюбин. — М.: Флинта: МПСИ, 2006. — 416 с.
- april.kiev.ua — особливості перекладу текстів
- tris.in.ua — блог перекладачів
- https://findwords.org-перекладач для фахівців
Посилання
ред.- Толковини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1910. — 1000 екз.
- Перекладач // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 200.
- Творча індивідуальність перекладача // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 558. — 634 с.