П

20-а літера української абетки, літера кирилиці
Літера П
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

П («пе») — літера кириличної абетки. 20-та літера в українській та македонській абетках (16-та в болгарській, 17-та в російській та білоруській, 19-та в сербській), використовується також в алфавітах деяких неслов'янських мов: монгольської, казахської, таджицької, абхазької.

Історія

ред.

За формою накреслення — дещо видозмінена кирилична літера   («покій»)[1], створена на основі візантійського уставного Π — варіанту грецької літери Π, π («пі»). У глаголиці мала форму   — можливо, на її форму вплинула гебрейська літера ף («пе»). Числове значення у кириличній буквеній цифірі — «вісімдесят», у глаголичній — «дев'яносто».

Назва церковнослов'янської букви пов'язана зі словом «по́кій» — «спокій», «мир»[1]. Ще на початку XX ст. назву літери вживали для позначення предметів, що формою нагадують «П» («столи розставлені покоєм»[2], «розсаджені покоєм кущі»).

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

ред.

В українській абетці є двадцятою за порядком.

В сучасній українській мові цією літерою позначають два схожих звуки: глухий губно-губний проривний звук [p] (твердий — пиріг, погоня, або м'який — пісок, піч), а також його алофон — глухий губно-зубний проривний [p̪].

«П» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «вісімдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «двадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: Шифр № 7-п і т. д.

Цікаві факти

ред.
  • Літера «п» є найуживанішою літерою української абетки. З неї починається найбільша кількість слів[3].
  • Червона літера «П» є офіційним логотипом російського міста Перм. Там існують величезні пам'ятники букві[4].

Таблиця кодів

ред.
Кодування Реєстр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1055 041F 002037 00000100 00011111
Мала 1087 043F 002077 00000100 00111111
ISO 8859-5 Велика 191 BF 277 10111111
Мала 223 DF 337 11011111
KOI 8 Велика 240 F0 360 11110000
Мала 208 D0 320 11010000
Windows 1251 Велика 207 CF 317 11001111
Мала 239 EF 357 11101111
Macintosh Cyrillic Велика 143 8F 217 10001111
Мала 239 EF 357 11101111

Примітки

ред.
  1. а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. І. Ільф. Є. Петров. «Дванадцять стільців», «Золоте теля». Переклад М. Пилинської і Ю. Мокрієва
  3. Цікаві факти української історії, культури та народознавства на сайті «Cikavo.com.ua» (укр.). Архів оригіналу за 13 листопада 2010. Процитовано 7 січня 2011.
  4. Пермские ворота [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Pro Handmade. — 30 грудня 2011 року.

Література

ред.

Джерела

ред.