Меллер Вадим Георгійович

український радянський художник-футурист

Вади́м Георгі́йович Ме́ллер (26 квітня 1884, Санкт-Петербург — 4 травня 1962, Київ)  — український радянський живописець кубофутурист, конструктивіст, експресіоніст, графік, художник театру, ілюстратор та архітектор; член Асоціації революційного мистецтва України у 19251932 роках та Спілки художників України з 1938 року. Чоловік художниці Ніни Генке-Меллер, дідусь україно-американської художниці Ніни Вєтрової-Робінсон.

Меллер Вадим Георгійович
Народження26 квітня 1884(1884-04-26)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть4 травня 1962(1962-05-04) (78 років)
 Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Російська імперія
НавчанняМюнхенська академія мистецтв і КНУ імені Тараса Шевченка
Діяльністьхудожник, архітектор, викладач університету
ПрацівникБерезіль[1]
ЧленНаціональна спілка художників України
У шлюбі зГенке Ніна
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений діяч мистецтв УРСР

Біографія

ред.

Народився 14 [26] квітня 1884(18840426) року в місті Санкт-Петербурзі (тепер Росія). Був другим сином високопосадовця Міністерства юстиції Російської імперії. Його батько, Георгій Меллер, був шведом за національністю, походив зі знатного роду, мати, Гелена Карузо, напівіталійка-напівгрекиня, також походила зі знатного роду.

У період 18921903 років навчався у різних школах Єревану та Тифлісу. З 1903 до 1908 року вивчав право у Київському університеті. Паралельно, з 1905 по 1908 рік навчався у Київському художньому училищі. У 1907 році публікував свої карикатури у газеті «Кіевская мысль».

У 1905 році відвідав Женеву, де брав уроки у приватній художній школі Франца Рубо. У 1908 році за рекомендаціями Рубо продовжив навчання у приватній школі графіки та малювання Гайнріха Кніра у Мюнхені. Після закінчення Київського університету, з 1909 по 1912 рік отримував художню освіту в Академії витончених мистецтв у Мюнхені, де навчався у творчій мастерні Ангело Янка[2][3]. Зблизився з творчою групою художників-експресіоністів «Синій вершник».[2]

У 19121914 роках працював у «Вільних майстернях» Парижа, навчався у майстерні А. Бурделя. Брав участь у виставках «Салону незалежних» (1913) та «Весняному салону» (1914) [3] Запрошений бути експонентом «Осіннього Салону» (1914)[4]. Став членом «Міжнародного Товариства мистецтва та Літератури».[3]

У 19141917 роках повернувся до Києва.[4]

У 19171918 роках перебував у Москві, брав участь в организації Професійної Спілки художників-живописців.[3]

У 19181919 роках повернувся до Києва, брав участь в оформленні Києва до радянських свят у співавторстві з Н. Генке та о. Екстер. Став одним з організаторів Робмису (Спілки Робітників Мистецтва). Працював у Російському Пересувному Театрі під орудою О. Смирнова.[3]

У період 1918–1921 рр. він працює для балетної студії Броніслави Ніжинської. Для її вихованців Меллер створює метеоритної сили костюми до «Ассірийских танців». Вирішені в помірно гарячій колористичній гамі, вони вражають досконалістю пластики, лінії, силуету.

Стихія революції захопила його як художника, захопленого новою естетикою. Вадим Меллер оформлював масові революційні свята, спектаклі, створював архітектурні проєкти; з 1920 р. він — професор Академії мистецтв України.

1920 року працював у Першому Державному Театрі УРСР ім. Т. Шевченко — оформлював виставу Ю. Словацького «Мазепа», постановка К. Бережного.[4]

У 19201921 роках працював заступником завідуючого Художньо-промислової школи, також зав. відділом живопису Держцентростудії.[3]

У 19211923 роках працював в театрі Масового Дійства ім. Г. Михайличенко — вистава «Небо Горить» (літературна композиція), постановка М. Терещенко та В. Меллера. Оформлював виставу «Карнавал» за Р. Ролланом, режисер М. Терещенко (1923р.).[3]

1922 року Лесь Курбас запрошує Меллера до співпраці у нещодавно створений театр «Березіль». Курбас та Меллер у повній мірі використовували ресурс знаку, символу, умовного образу. Тут-то й згодився художнику європейський досвід кубофутуризму та експресіонізму. Синтез ідей торжествував на сцені: симфонія руху, феєрія кольору, пафос без кордонів. Він був активним прибічником «культурного синтезу», програми, яка повинна була об'єднати архітектуру, театр, кіно, простір, просвітництво. Він, як і Лесь Курбас, пережив загальне захоплення технікою та агітвидовищами — «дитяче захворювання» всіх «лівих» художників 20-х років.

1925 року макет Вадима Меллера до вистави Л. Скотта «Секретар профспілки» театру «Березіль» був нагороджений золотою медаллю на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у Парижі.[4] Після цього В. Меллер був запрошений брати участь у Міжнародній театральній виставці у Нью-Йорку.

Вадим Меллер став засновником конструктивізму у театральному сценічному мистецтві України.

З 1925 року до жовтня 1926 року викладав у Київському художньому інституті.

З жовтня 1926 до 1933 року — харківський період Вадима Меллера в театрі «Березіль» у співпраці з Лесем Курбасом та Миколою Кулішем, вистави «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933) та інші.

У 1928–1929 роках брав участь у Всесвітній виставці преси у Кельні (автор експозиції розділу УРСР).[4]

1931 року працював художнім редактором Державного видавництва України (ДВУ).[5]

У 19461948 роках працював директором Інституту монументального живопису та скульптури при Академії архітектури Української РСР (звільнений з посади за обвинуваченням у космополітизмі); у 19481953 роках — головним художником Театру музичної комедії та у 19531959 роках — головним художником Театру імені Івана Франка у Києві. Член КПРС з 1952 року.

 
Могила Вадима Меллера

Помер у Києві 4 травня 1962 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Творчість

ред.

Працював в галузі абстрактної сценографії, станкового і монументального живопису, авангардної станкової графіки. Серед робіт:

  • «Автопортрет» (1913);
  • «Футуристична композиція» (1920);
  • «Колгоспна родина (Святе сімейство)» (1934);
  • «Автопортрет за мольбертом (Дон Кіхот)» (1945);
Ескізи
  • «Маски» (1918);
  • «Блакитна танцівниця» (1919);
  • «Червоний танцівник» (1919);
  • «Ассирійські танці» (1919).

Оформив

Вистави
фільми

Автор костюмів торгівця, пастуха, графині Розіни, графа Альмавіви, ченця, офіцера, капіталіста.

Окремі роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України, музеях Росії, Канади, США.

Відзнаки

ред.

Примітки

ред.
  1. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  2. а б Вадим Меллер - Місіонер Сценографічного Авангарду. Тетяна Руденко. Стр. 47. Каталог виставки Інсценізація Українського Авангарду 1910-1920. Український Музей, куратори Мурослава Мудрак, Тетяна Руденко. Нью-Йорк, 2015.
  3. а б в г д е ж "Вадим Меллер. Театрально-декоративне мистецтво. Живопис. Графіка." Каталог виставки творів. Основні дати життя і творчості. стр.53. Автор та дослідник Зоя Кучеренко. Спілка Художників УРСР. Київ, 1984
  4. а б в г д "Вадим Меллер. Театрально-декоративне мистецтво. Живопис. Графіка». Каталог виставки творів. Основні дати життя і творчості. стр.53-54. Автор та дослідник Зоя Кучеренко. Спілка Художників УРСР. Київ, 1984
  5. "Вадим Меллер. Театрально-декоративне мистецтво. Живопис. Графіка." Каталог виставки творів. Основні дати життя и творчості. стр.54. Автор та дослідник Зоя Кучеренко. Спілка Художників УРСР. Київ, 1984

Література

ред.