Терновий Борис Якович
Борис Якович Терновий (22 серпня 1913 — 9 травня 1956) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
| Борис Якович Терновий | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Борис Яковлевич Терновой | |||||||
| Народження | 22 серпня 1913 П'ятигорськ, Терська область, Російська імперія | ||||||
| Смерть | 9 травня 1956 (42 роки) Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР | ||||||
| Поховання | Запорізьке кладовище | ||||||
| Країна |  СРСР | ||||||
| Приналежність |  Радянська армія | ||||||
| Вид збройних сил |  ВПС СРСР | ||||||
| Рід військ |  Винищувальна авіація | ||||||
| Освіта | Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків (1937) | ||||||
| Роки служби | 1935–1956 | ||||||
| Партія | ВКП(б)[1] | ||||||
| Звання |  Полковник авіації | ||||||
| Війни / битви | Вторгнення СРСР до Польщі Німецько-радянська війна | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
 Терновий Борис Якович у Вікісховищі | |||||||
Біографія
ред.Народився 22 серпня 1913 року в місті П'ятигорську (нині Ставропольського краю Росії). Росіянин. Закінчив 7 класів. Працював слюсарем.
З 1935 року в лавах Червоної Армії. У 1937 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів.
Учасник вторгнення СРСР до Польщі в 1939 році.
З червня 1941 року на фронтах німецько-радянської війни.
До липня 1944 року командир ескадрильї 1007-го винищувального авіаційного полку (9-й винищувальний авіаційний корпус, Війська ППО країни) майор Б.Я. Терновий провів близько 30 повітряних боїв, в яких збив особисто 7 і в складі групи ще 7 літаків супротивника (в нагородному листі йдеться про 11 особистих і 8 групових перемог).
18 серпня 1945 удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8603).
Після закінчення війни продовжував службу у військах ППО країни. Після виходу в запас жив у місті Дніпропетровську. Помер 9 травня 1956, похований на Алеї Героїв Запорізького цвинтаря.
Література
ред.- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь в 2 томах. Том ІІ: — Москва: Воениздат, 1988. – стор. 572