Життя дванадцяти цезарів: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Addbot (обговорення | внесок) м Вилучення 15 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q1229963 |
Заєць (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 52: | Рядок 52: | ||
[[Категорія:Книги за алфавітом]] |
[[Категорія:Книги за алфавітом]] |
||
[[Категорія:Книги II століття]] |
[[Категорія:Книги II століття]] |
||
[[Категорія:Біографії]] |
|||
{{Link FA|la}} |
{{Link FA|la}} |
||
Версія за 14:56, 2 жовтня 2013
| Життя дванадцяти цезарів | ||||
|---|---|---|---|---|
| De vita Caesarum | ||||
 | ||||
| Жанр | Біографія | |||
| Автор | Гай Светоній Транквілл | |||
| Мова | латинська | |||
| Опубліковано | 121 р. | |||
| Країна |  Римська імперія | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
«Життя дванадцяти цезарів» (лат. De vita Caesarum) — основна праця давньоримського історика Светонія, написана у час, коли він був секретарем імператора Адріана (близько 121 року). Являє собою збірник біографій «12 цезарів», тобто диктатора Юлія Цезаря і 11 перших римських принцепсів від Августа до Доміціана. Праця присвячена префекту преторія Гаю Септицію Клару, який був покровителем Светонія[1].
Характеристика
Біографії викладені не у хронологічному порядку. Всі біографії побудовані за певною схемою: родовід імператора, час і місце народження, дитячі роки, прикмети, опис приходу до влади, найважливіші заходи його правління, характер імператора, опис обставин смерті.
На думку деяких дослідників, Светоній позбавлений літературного смаку і відчуття історії[2]. На відміну від Тацита, історичні пружини і психологічні мотиви не цікавлять автора[2]. Він наводить тільки фактологічну канву, багату численними анекдотами, достовірність яких нерідко викликає сумнів. у цьому його подібність з Плутархом.
Твір Светонія цінний у тому плані, що він проливає світло на домашній, інтимний бік діяльності імператорів. Саме до «Життя дванадцяти цезарів» сходять найбільш сумнівні мотиви і сюжети, пов'язані з імператорами (кінь Калігули, акторські вправи Нерона, фраза Веспасіана «гроші не пахнуть», гладіаторське привітання Ave, Caesar, morituri te salutant, улюблена фраза Августа «до грецьких календ»). Погляд автора не спотворений сенаторськими забобонами, властивими, наприклад творам Тацита[3]. За ідеал правителів Светоній приймає «божественних» Августа і Тита.
Успіх
Пікантні подробиці особистого життя правителів гарантували твору популярність як в античні часи, так і в Новий час. В якості своєрідного його продовження задумувалися Марієм Максімом «Життєписи Августів». Ейнгард вставив у латинський життєпис Кара Великого рядки, в яких Светоній вихваляв доблесті Августа. До початку систематичних археологічних досліджень у XIX століття саме за повідомленнями Свотонія судили про того чи іншого імператора із династії Юліїв-Клавдіїв та Флавіїв[3].
На англійську «12 цезарів» переклав Роберт Грейвс. Деякі пасажі (наприклад про те, як Тиберій віддавався педофілії на острові Капрі) здавалися настільки розпусними, що до кінця XX століття у перекладах їх викидали з тексту аби залишали латинський текст без перекладу.
12 цезарів, описані у творі
- Гай Юлій Цезар
- Октавіан Август
- Тиберій
- Калігула
- Клавдій
- Нерон
- Гальба
- Отон
- Вітеллій
- Веспасіан
- Тит
- Доміціан
Примітки
- ↑ Светоний Траннквилл (рос.)
- ↑ а б Михайло Гаспаров. Светоний и его книга (рос.)
- ↑ а б Светоній в Британській енциклопедії (англ.)
Посилання
 |
У Вікіджерелах є |