Кочовики
 | Було запропоновано приєднати статтю Кочівництво до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з лютого 2018. |
Кочівники́, кочовики або номади (через фр. nomade з грец. νομάδες від νέμω «пасу, випасаю (худобу)») — окремі люди, спільноти або цілі племена і народи, що з економічних, традиційно-культурних або інших причин не мають постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.
У світі на сьогодні нараховується близько 30-40 мільйонів кочівників. В історії людства багато культур були традиційно кочівницькими, проте традиційний кочовий спосіб життя стає рідкістю в сучасному індустріальному суспільстві. Існують 3 види кочівників:
- мисливці-збирачі — кочові мисливство і збиральництво є найдавнішим способом життя в історії людства.
- кочовики-пастухи — переганяють стада худоби з місця на місця в пошуках нових пасовищ.
- кочівники-торгівці — є найбільшими спільнотами в індустріальних суспільствах. Вони подорожують з однієї території на іншу і займаються торгівлею всюди, куди вони потрапляють.
За 1 мільйон років до одомашнення тварин, кочівники мисливці й збирачі рухалися з одного стійбища в інше в пошуках джерел живності, фруктів і овочів.
Приклади таких кочівників:
- різноманітні групи пігмеїв, таких, як мбуті, що й нині проживають в Демократичній Республіці Конго;
- бушмени в Південній Африці;
- корінні австралійці до контактів з європейцями;
- негрили Південної Азії;
- деякі племена Індії.
- кочові оленярі Півночі Європи й Північно-Східної Азії — саами, ненці, евени, чукчі тощо.
Народи, які займаються кочовим скотарством. В міру виснаження пасовищ, вони переганяють худобу на більше придатні місця.
Перше суспільство кочовиків виникло близько 8500-6500 року до н.е. на території Південного Лівану [джерело?].
Поступово зі збільшенням посушливості клімату племена кочівників поступилися місцем культурі виробників кераміки. Швидке поширення кочового скотарства стало типовим для пізніших культур таких, як Ямна культура — кочівників, які розводили велику рогату худобу і коней євразійського степу, або тюрксько-монгольський світ в добу Середньовіччя.
З прадавніх часів територія України була ареною вічного конфлікту між осілими і кочовими племенами.
Перші кочові племена з’явилися у епоху бронзи, яка вирізнялася дуже посушливим кліматом, у тому числі на території України. Природньо-кліматичні умови дозволяли займатися лише кочовим скотарством. Кочовими племенами можна назвати такі археологічні культури бронзової доби: зрубна культура, сабатинівська культура, катакомбна культура, бондарихинська культура та ін. Вони займалися переважно кочовим скотарством і дуже рідко землеробством.
В ранню залізну добу у ІХ ст. до н.е. в степовій частині України з’явилися кіммерійці, яких у VII ст. до н.е. витіснили скіфи, що на півдні України утворилили державу Велика Скіфія. Вона досягла піку своєї могутності у IV ст. до н.е. за царя Атея. Проте у III ст. до н.е. скіфське панування в Північному Причорномор’ї пішло у небуття під натиском груп кочових племен, яким дали загальну назву — сармати (роксолани, сіраки, аорси, язиги, а з І ст. н.е. і алани).
У середині III ст. н. е. військову могутність сарматів на території Правобережної України підірвали готи, які відрізали їх від античних міст.
У IV ст. сарматів розгромили й частково асимілювали гуни. Частина сарматів відійшла в гори Кавказу та в Крим, а ті, хто залишився, взяли участь у формуванні черняхівської культурної спільності. Частина сарматів взяла участь у Великому переселенні народів.
Проте і гуни не довго панували на території України. Вони були розгромлені готами і антами. У VI ст. анти були поневолені аварами. У 60-х рр. цього ж століття вони створили Аварський Каганат. Проте на самій території України авари (або обри) не проживали. Слов'янські племена були залежними від аварів. У кінці ІХ ст. Аварський Каганат падає під натиском угорців.
Інші відомі кочівники доби раннього Середньовіччя на території України:
Починаючи з пізнього Середньовіччя (XIV — XV ст.ст.) на території України почали селитися найвідоміші з сучасних кочових етнічних меншостей Європи, в т.ч. і України — цигани
- К. П. Бунятян. Кочівництво // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 252. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Андрианов Б. В. Неоседлое население мира. М.: «Наука», 1985.
- Гаудио А. Цивилизации Сахары. (Пер. с франц.) М.: «Наука», 1977.
- Крадин Н. Н. Кочевые общества. Владивосток: Дальнаука, 1992.
- Крадин Н. Н. Кочевники Евразии. Алматы: Дайк-Пресс, 2007. 416 с.
- Марков Г. Е. Кочевники Азии. М.: Изд-во Московского университета, 1976.
- Мурзин В. Ю. Города на колёсах // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 12, с. 26-31</ref>.
- Есенберлин, Ильяс Кочевники.
- Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т. В. — Вишгород, 2014.