Каразін Василь Назарович

Каразін Василь Назарович
Портрет В.Н.Каразіна
Народився	10 лютого 1773 село Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії
Помер	16 листопада 1842 Миколаїв,
Поховання	Некрополь Миколаєва
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець (болгарського походження)
Діяльність	винахідник, політик, метеоролог, adult educator, інженер
Галузь	політична діяльність, соціальна активність, освіта, освітня політика, agricultural researchd і метеорологія
Відомий завдяки	заснуванняХарківського уіверситету та наукові праці в агрономії, метеорології
Знання мов	російська
У шлюбі з	Каразіна Олександра Василівнаd
Діти	Філадельф Васильович Каразінd і Микола Васильович Каразінd
Медіафайли у Вікісховищі

|портрет=

Кара́зін (Каразин) Васи́ль Наза́рович (* 30 січня (10 лютого) 1773, Кручик, тепер Харківська область — † 4 (16) листопада 1842 , Миколаїв) — український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.

Родина Каразіних

Василь Назарович був нащадком стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) — архієпископ міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням (Каразін).

Батько Василя — Назар Олександрович Каразін — успадкував професію від свого батька — також став військовослужбовцем. Пішовши у відставку в 1770 році, Назар Каразін отримав «в вечное пользование» села Кручик і Основинці на Харківщині. Вже в Україні він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною (майбутньою матір'ю Василя Назаровича). В селі Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії (нині Богодухівський район) на Харківщині) 30 січня 1773 року в селянській хаті і народився Василь Назарович Каразін.

Дитячі роки Василь провів в колі рідної сім'ї, слухаючи розповіді батька про війни, в яких той брав участь, про життя своїх предків — сербів, які вели боротьбу з Туреччиною за своє національне визволення.

Каразін мав можливість бачити життя звичайного українського маєтку. Із селянського середовища він виніс утопічне переконання, що поміщик відповідає перед богом і імператором за селян, якими керує.Це свідоцтво досить прогресивних поглядів Каразіна, яких не мала більшість оточення вченого.

Початок біографії

Народився 30 січня 1773 в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область). Батько, офіцер російської армії, походив з грецького роду Караджі, мати — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька родини переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з незвичною особою — Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомства Василь Назарович проніс через усе життя. Світогляд В. Н. Каразіна формувався під впливом творів Г. С. Сковороди та кращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років. У січні 1791 р. Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було багато вільного часу, отож він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі — на той час найкращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув грунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами. Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатися точними науками». Він оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з дівчиною-кріпачкою. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїджаючи за межі повіту. Переконаний «західник», В. Н. Каразін мріяв назавжди виїхати за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства… живити свою мораль». Але покинути межі Російської імперії без спец.дозволу царя було неможливо. Спроба втекти без дотримання законних документів закінчилася невдачою. 3 серпня 1798 р. В. Н. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили й запроторили на гаупвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора Павла з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. З листа Каразіна до імператора : " Я волав позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною ".

Сміливість вчинку дворянина і щире пояснення своїх намірів спонукало Павла І до несподіваного рішення: Каразін отримав посаду в державній скарбниці (а міг би потрапити в заслання ви у в'.язницю). Нова служба потребувала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах і педагог використовує цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії.

Нетипова поведінка

Досить нетиповою була поведінка дворянина Василя Каразіна і в особистому житті. Повернувшись з Петербурга, де залишив службу в престижному Семенівському полку, узяв шлюб з дівчиною-кріпачкою Домною, якій виповнилося тоді 14 років. Саме з нею, вже вагітною, він і намагався втекти за кордон з Російської імперії. Звичайно, що цей шлюб дворянське оточення - не визнавало.

Одружитися вдруге Василь Каразін спробував на початку 19 ст. Він сватався до Надаржинської Олександри Тимофіївні. Але багата наречена відмовила Каразіну, тоді раднику самого царя Олександра І, і вийшла заміж за кавалергарда, генерал-майора Корсакова Олексія Івановича.

Нове царство, та старі проблеми

Імператорський університет в місті Харків, стародавня будівля.

У 1801 році після убивства імператора Павла трон посів його старший син Олександр І. Аби залучити на свою сторону якамога більше прихильників, новий цар робить декілька ліберальних кроків. Не досить обізнаний з потрійними стандартами царату(казати — одне, робити — друге, а волати — третього), ідеаліст-Каразін сприйняв ці кроки за щирі наміри. Він подає новому імператору свій проект політичної та економічної перебудови імперії. Цар ніби-то пестить Каразіна, робить його радником і дає тому високу посаду. Саме в цей недовгий період Каразіну і вдалося заснувати і Міністерство просвіти, і як крок практичної просвіти — заснувати університет в місті Харків у 1805 році.

Жага до практичної діяльності, до швидкого впровадження своїх ідей в реальність зіграла з Каразіним злий жарт. Він наражається на тяганину, хабарі, злодійство, наживає могутніх ворогів і починає дошкуляти царю та його прибічникам критикою, докорами, звинуваченнями. Василь швидко набрид і царю, і його підступному оточенню, адже серед ворогів Каразіна опинились дуже впливові особи, яким довіряв Олександр І(наприклав, могутній Аракчєєв та інші). Аракчєєв був царю дорожчим за Каразіна.

Про вдячність до Каразіна забуто — йому дають наказ про відставку, виїзд зі столиці. Він знову в селі, але не скоряється і знову пише листи, проекти, повідомлення, осуди до царя. Тепер він потрапляє під нагляд поліції, потім заборона жити в столицях, пізніше ув'язнення в тюрмі-фортеці Шліссельбург, у Ковенській тюрмі-фортеці. Царство було нове, та проблеми і язви — старі.

Але діяльного ідеаліста Каразіна ніщо не зломило і не притішило.

Громадська діяльність та оцінки сучасників

З ініціативи Каразіна було засновано Харківський університет (1805) та створено Філотехнічне Товариство (1811—1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. Каразін займався народними школами, жіночою освітою, державними архівами, науковими дослідженнями.

Неодноразово Василь Каразін активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії.

У 1820—1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

Кращу оцінку практичної і наукової діяльності Василя Каразіна дав О. І. Герцен в своєму « Колоколі», де писав : російською " Неутомимая деятельность Каразина и глубокое, научное образование его были поразительны : он был астроном, химик, агроном, статистик… живой человек, вносивший во всякий вопрос совершенно новый взгляд и совершенно верное требование ".

Кінець життя

У жовтні 1842 року 69-літній Каразін приїхав у Миколаїв до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням М. П. Лазарєва. Адмірал зацікавився життям та діяльністю вченого і звернувся до його сина з пропозицією скласти біографію батька.

По дорозі з Миколаєва до Криму, куди Василь Каразін поїхав для проведення своїх досліджень, учений захворів і через тяжкий стан повернувся до Миколаєва.

4 (16) грудня 1842 року в Миколаєві, в будинку генерала Кумані Василь Каразін помер. Похований на міському кладовищі в каплиці. На обеліску склепу викарбувані деяі факти його видатної біографії:

Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, ... запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у м. Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних.

На жаль, догляду за місцем поховання В. Каразіна не було і склеп сплюндровано.

Спадок, увічнення пам'яті

Каразін автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції тощо. Йому належать близько 60 наукових праць.

У Харкові та Кручику Василю Назаровичу Каразіну встановлено пам'ятники. До створення пам'ятника у 1905 р.в Харкові мав відношення архітектор Бекетов Олексій Миколайович, бронзову постать В.Н. Каразіна виконав скульптор Андреотті І.І.

Джерела

• Березюк Н. М., Грамма В. Н. Слід добрий і вічний на землі Слобожанській (Іван Назарович Каразін та його нащадки)// Університети. - 2003. - №2.
• Суспільно-політичні погляди В. Н. Каразіна. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / А. В. Хрідочкін; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2001. — 17 с. — укр.
• http://korolenko.kharkov.com/karazin.htm - « український Ломоносов » В.Н. Каразін, життєпис
• Дешко Л.О. «Каразінська каплиця. Історія. Фотографії. Документи.», 2009