Каразін Василь Назарович

Василь Каразін

Кара́зін (Каразин) Васи́ль Наза́рович (*30 січня (10 лютого) 1773, Кручик — † 4 (16) листопада 1842, Миколаїв) — український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.

Сім'я

Василь Назарович був нащадком стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) - архієпископ міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням (Каразін).

Батько Василя - Назар Олександрович Каразін - успадкував професію від свого батька - також став військовослужбовцем. Пішовши у відставку в 1770 році, Назар Каразін отримав "в вечное пользование" села Кручик і Основинці на Харківщині. Вже в Україні він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною (майбутньою матір'ю Василя Назаровича). В селі Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії (нині Богодухівський район) на Харківщині) 30 січня 1773 року в селянській хаті і народився Василь Назарович Каразін.

Дитячі роки Василь провів в колі рідної сім'ї, слухаючи розповіді батька про війни, в яких той брав участь, про життя своїх предків - сербів, які вели боротьбу з Туреччиною за своє національне визволення.

Каразін мав можливість бачити життя звичайного українського маєтку. Із селянського середовища він виніс переконання, що поміщик відповідає за селян, якими керує.

Навчання

Навчався Василь Каразін у Харківському приватному пансіоні та Гірничому корпусі (інституті) в Петербурзі.

Громадська діяльність

З ініціативи Каразіна було засновано Харківський університет (1805) та створено Філотехнічне Товариство (1811-1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні.

Неодноразово Василь Каразін активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії.

У 1820-1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

У жовтні 1842 року він приїхав у Миколаїв до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням М.П.Лазарєва. Адмірал зацікавився життям та діяльністю вченого і звернувся до його сина з пропозицією скласти біографію батька.

По дорозі з Миколаєва до Криму, куди Василь Каразін поїхав для проведення своїх досліджень, учений захворів і повернувся до Миколаєва.

4 (16) грудня 1842 року в Миколаєві, в будинку генерала Кумані Василь Каразін помер. Похований на міському кладовищі в каплиці. На обеліску склепу викарбувані деяі факти його видатної біографії:

Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, ... запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у м. Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних.

Спадок

Каразін автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції тощо. Йому належать близько 60 наукових праць.

У Харкові та Кручику Василю Назаровичу Каразіну встановлено пам'ятники.

Джерела

• Березюк Н. М., Грамма В. Н. Слід добрий і вічний на землі Слобожанській (Іван Назарович Каразін та його нащадки)// Університети. - 2003. - №2.
• Суспільно-політичні погляди В. Н. Каразіна. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / А. В. Хрідочкін; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2001. — 17 с. — укр.