Карабаський конфлікт

Карабаський конфлікт
Дата: 1988–1994 (Карабаська війна) 1994–дотепер (прикордонні сутички) Місце: Південний Кавказ Результат:
Сторони
Вірменія  Нагірно-Карабаська Республіка	Азербайджан За підтримки:  Туреччина  Пакистан  Ізраїль
Командувачі
Серж Саргсян Сейран Оганян Бако Саакян	Ільхам Алієв
Втрати
28,000–38,000 загиблих (1988—1994) 3,000 загиблих (1994—2009) 320+ загиблих (2010—2016)

Карабаський конфлікт (вірм. Արցախյան գոյամարտ, азерб. Qarabağ müharibəsi) — етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну з 1988 р. по 12 травня 1994 р., переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Військові сутички не припинилися і після підписання перемир'я.

Передісторія конфлікту

Територія Нагірного Карабаху в давнину входила в межі провінції Арцах (в часи середньовіччя — вірменське феодальне князівство Хачен). Нагірний Карабах, населений переважно вірменами, на початку XX століття двічі (у 1905—1907 та 1918—1920 рр.) ставав ареною кровопролитного вірмено-азербайджанського конфлікту (детально див. Історія Нагірного Карабаху). У 1921 р. постановою Політбюро ЦК РКП(б) він був включений до складу Азербайджанської РСР зі створенням автономії (НКАО — Нагірно-Карабаська автономна область). Це викликало невдоволення вірмен, що протягом багатьох десятиліть вимагали приєднання НКАО до Вірменії (див. Міацум). До середини 1980-х років такі вимоги, однак, рідко ставали надбанням гласності, а будь-які дії в цьому напрямку негайно придушувалися.

Зовсім інші можливості надала розпочата М. Горбачовим політика радянської демократизації суспільного життя. Вже на початку жовтня 1987 року на мітингах у Єревані, присвячених екологічним проблемам, прозвучали вимоги передачі НКАО Вірменії, які згодом повторювалися в численних зверненнях, що прямували на адресу радянського керівництва. У 1987 — початку 1988 в регіоні посилюється невдоволення вірменського населення своїм соціально-економічним становищем, починається збір підписів під зверненням на підтримку вимоги про передачу Карабаху Вірменії. Керівництво Азербайджанської РСР і Компартії Азербайджану, зі свого боку, намагалося задіяти звичні командно-бюрократичні важелі, сподіваючись врегулювати ситуацію.

Післявоєнний період (1994–дотепер)

• 5-6 грудня 1994 — РБРЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабаський миротворчий мандат підтверджено.
• 22 грудня 1994 — Парламент Нагірно-Карабаської Республіки обрав Роберта Кочаряна президентом.
• 6 січня 1995 — Росія стає співголовою Мінської групи ОБСЄ спільно зі Швецією.
• 23 вересня 1996 — Левон Тер-Петросян переобраний президентом на спірних виборах.
• 24 червня 1996 — Кочарян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки загальним голосуванням.
• 14 лютого 1997 — США прийняті у ролі третьої співголови Мінської групи ОБСЄ.
• 1 вересня 1997 — Аркадій Гукасян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки.
• 20-24 вересня 1997 — Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання, згідно з яким «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у складі Азербайджану».
• 3 лютого 1998 — Левон Тер-Петросян подав у відставку.
• 30 березня 1998 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії.
• 11 жовтня 1998 — Гейдар Алієв переобраний президентом Азербайджану.
• Листопад 1998 — нова пропозиція МГ ОБСЄ («спільна держава»). Формулювання статусу НК говорить: «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у формі Республіки і утворює спільну державу з Азербайджаном в його міжнародно визнаних кордонах». Вірменія приймає пропозицію, Азербайджан — ні.
• 25 квітня 1999 — Кочарян і Алієв проводять першу двосторонню зустріч у Вашингтоні.
• 27 жовтня 1999 — в результаті збройного нападу на парламент Вірменії групою під керівництвом Наїрі Унаняна вбито Вазгена Саркісяна, Карена Демірчяна і ще шестеро високопоставлених осіб Вірменії.
• 22 березня 2000 — замах на Аркадія Гукасян в Степанакерті. Самвел Бабаян заарештований.
• 4-5 березня 2001 — Алієв і Кочарян знову зустрічаються в Парижі. За твердженнями деяких джерел, що є досить обізнаними, істотність «паризьких» і подальших «кі-вестських» принципів зводилося до приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії і торгу навколо статусу транзитного транспортного коридору з «материкового» Азербайджану в Нахічевань через Мегрі. Згодом Азербайджан відкинув цю пропозицію.
• 3-7 квітня 2001 — мирні переговори в Кі-Вест, штат Флорида, США.
• 11 серпня 2002 — Аркадій Гукасян обраний президентом НКР на другий термін.
• 5 березня 2003 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії на другий термін.
• 15 жовтня 2003 — в Азербайджані відбулися президентські вибори, на яких переміг Ільхам Алієв. Вибори супроводжувалися протестами опозиції, що переросли в масові безлади.
• 19 лютого 2004 — в навчальному закладі НАТО в Будапешті лейтенант ЗС Азербайджану Раміль Сафаров, зарубав сокирою сплячого вірменського військовослужбовця — 26-річного лейтенанта Гургена Маркаряна. Обидва офіцери вивчали англійську мову в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Суд, який тривав півтора року, визнав провину Сафарова і засудив його до довічного ув'язнення без права на амністію в перші 30 років.
• 25 травня 2005 — в Баку відбулося офіційне відкриття нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан.
• 2006 — згідно із заявами офіційних джерел, нова пропозиція МГ ОБСЄ розглядає проведення референдуму для визначення статусу Нагірного Карабаху, і виведення вірменських військ із суміжних з Нагірним Карабахом територій.
• 10 лютого 2006 — в Парижі, в замку Рамбуйє відбулася зустріч за закритими дверима президентів Ільхама Алієва і Роберта Кочаряна. Ніяких домовленостей досягти не вдалося.
• 10 грудня 2006 — загальнонародним референдумом прийнята Конституція НКР.
• 19 липня 2007 — третім президентом НКР обраний Бако Саакян.
• 19 лютого 2008 — третім президентом Вірменії обраний Серж Саркісян. За підсумками виборів пішли семиденні заворушення в Єревані у формі масових протестів проти порушень, що мали під час виборів. У сутичках загинуло щонайменше 8 осіб.
• 4 березня 2008 — на лінії зіткнення вірменських та азербайджанських військ в Мартакертському районі відбулася збройна сутичка, найбільша з моменту укладення перемир'я. Вбито щонайменше 4 військовослужбовців.
• 1 серпня 2008 — американський співголова Мінської групи ОБСЄ розкриває конфіденційні подробиці документа врегулювання нагірно-карабаського конфлікту. Згідно з Метьою Брайзою «Буде проведений референдум, на якому визначаться самі карабасці» і «Жителі Нагірного Карабаху самі вирішать, чи піде республіка під юрисдикцію Азербайджану або отримає незалежність». Офіційний Баку не заперечуючи це, заявляє лише, що референдум в Карабасі можливий через 15 або 20 років.
• 2 листопада 2008 року — в Підмосков'ї президентами Азербайджану, Росії та Вірменії підписано декларацію по Нагірному Карабаху.
• 21 листопада 2009 року Ільхам Алієв погрозився відновити військові дії проти Нагірно-Карабаської Республіки.
• 12 листопада 2014 року Збройні сили Азербайджану збили в районі села Кенгерлі Агдамського району вірменський бойовий вертоліт. Разом з тим, за інформацією вірменської сторони вертоліт належав збройним силам Нагірно-Карабахської Республіки і здійснював навчальний політ вздовж кордону. Внаслідок інциденту загинуло троє членів екіпажу.

• 2 квітня 2016 року збройний конфлікт в районі Нагірного Карабаху поновився.

Посилання

• ArtOfWar. Творчість ветеранів останніх війн. Розділ Карабах. (рос.)
• Втрати цивільного населення під час війни (рос.)

Див. також

• Етнічна територія
• Етнічна межа

[[Категорія:]]