Мартос Іван Романович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1.) #IABot (v2.0.9.5
 
(Не показані 8 проміжних версій 6 користувачів)
Рядок 4: Рядок 4:


== Біографія ==
== Біографія ==
Іван Романович Мартос народився в 1760 році в сотенному містечку Глухові (за даними [[Модзалевський Вадим Львович|В.&nbsp;Л.&nbsp;Модзалевського]]<ref name="МВЛ">Мартоси.&nbsp;— [http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14690-t-3-l-o-1912 Модзалевский В.&nbsp;Л.&nbsp;Малороссийский Родословник.&nbsp;— Том 3: Л–О.&nbsp;— К., 1912.]</ref>). Місцем народження також називають [[Ічня|Ічню]] (нині Чернігівська область). Батько Івана, значковий товариш Роман Петрович Мартос, дійсно провів дитячі роки в Ічні, але потім служив у [[Ніжинський полк|Ніжинському полку]]<ref name="Свид">Свидетельство, выданное Ивану и Федору Мартосам с детьми Киевским дворянским собранием о их дворянском происхождении.&nbsp;— Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М.-О.&nbsp;— Фонд 1, №&nbsp;58147/55.</ref>, в який входила і [[Глухівська сотня]].
Іван Романович Мартос народився в 1760 році в сотенному містечку Глухові (за даними [[Модзалевський Вадим Львович|В.&nbsp;Л.&nbsp;Модзалевського]]<ref name="МВЛ">Мартоси.&nbsp;— [http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14690-t-3-l-o-1912 Модзалевский В.&nbsp;Л.&nbsp;Малороссийский Родословник.&nbsp;— Том 3: Л–О.&nbsp;— К., 1912.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190522023036/http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14690-t-3-l-o-1912 |date=22 травня 2019 }}</ref>). Місцем народження також називають [[Ічня|Ічню]] (нині Чернігівська область). Батько Івана, значковий товариш Роман Петрович Мартос, дійсно провів дитячі роки в Ічні, але потім служив у [[Ніжинський полк|Ніжинському полку]]<ref name="Свид">Свидетельство, выданное Ивану и Федору Мартосам с детьми Киевским дворянским собранием о их дворянском происхождении.&nbsp;— Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М.-О.&nbsp;— Фонд 1, №&nbsp;58147/55.</ref>, в який входила і [[Глухівська сотня]].


Походив із козацько-старшинського роду Мартосів. Засновники роду Мартин і Павло Мартоси переселилися в Лохвицю на Полтавщині з Правобережної України наприкінці 17 століття<ref name="МВЛ"/>. Належав до гілки роду Павла Мартоса: прадід&nbsp;— Михайло Павлович Мартос (1701–бл. 1773), бунчуковий товариш; дід&nbsp;— Петро Михайлович Мартос, ічнянський сотенний отаман (помічник [[сотник]]а) (1749—1755)<ref>''Кривошея В. В.'' [http://shron1.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_Volodymyr/Kozatska_starshyna_Hetmanschyny_Entsyklopediia.pdf Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія / Кривошея В. В. ; Укр. ін-т нац. пам'яті.&nbsp;— К. : Стилос, 2010.&nbsp;— 791 с.]</ref>. І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартос приходився племінником скульптору [[Мартос Іван Петрович|Івану Петровичу Мартосу]].
Походив із козацько-старшинського роду Мартосів. Засновники роду Мартин і Павло Мартоси переселилися в Лохвицю на Полтавщині з Правобережної України наприкінці 17 століття<ref name="МВЛ"/>. Належав до гілки роду Павла Мартоса: прадід&nbsp;— Михайло Павлович Мартос (1701–бл. 1773), бунчуковий товариш; дід&nbsp;— Петро Михайлович Мартос, ічнянський сотенний отаман (помічник [[сотник]]а) (1749—1755)<ref>''Кривошея В. В.'' [http://shron1.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_Volodymyr/Kozatska_starshyna_Hetmanschyny_Entsyklopediia.pdf Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія / Кривошея В. В. ; Укр. ін-т нац. пам'яті.&nbsp;— К. : Стилос, 2010.&nbsp;— 791 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190607105447/http://shron1.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_Volodymyr/Kozatska_starshyna_Hetmanschyny_Entsyklopediia.pdf |date=7 червня 2019 }}</ref>. І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартос приходився племінником скульптору [[Мартос Іван Петрович|Івану Петровичу Мартосу]].


=== Служба в Україні ===
=== Служба в Україні ===
Батько І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартоса був небагатим козаком, тому Івану в житті довелося надіятися лише на власні сили, а для успішної кар'єри була потрібна освіта. Тож він навчався в [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянській академії]], по закінченню якої був записаний на військову службу в гвардію в нижніх чинах, але від військової кар'єри відмовився. З 1778 року служив кабінетним секретарем графа [[Розумовський Кирило Григорович|Кирила Розумовського]]<ref name="Лаз">''Ал. Лазаревский.'' [https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up Иван Романович Мартос. Биографический очерк.&nbsp;— Киевская старина, №&nbsp;10, 1895.&nbsp;— С. 48-71.]</ref>, бувшого гетьмана України, при проживанні графа в Батурині з 1776 року до початку 1780-х років<ref>'' Олена Дзюба. '' [ftp://ftp.mao.kiev.ua/pub/journals/svitogliad/svit-2010-22-2/svit-2010-22-2-62-dziuba.pdf Останній гетьман України Кирило Розумовський.]</ref>.
Батько І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартоса був небагатим козаком, тому Івану в житті довелося надіятися лише на власні сили, а для успішної кар'єри була потрібна освіта. Тож він навчався в [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянській академії]], по закінченню якої був записаний на військову службу в гвардію в нижніх чинах, але від військової кар'єри відмовився. З 1778 року служив кабінетним секретарем графа [[Розумовський Кирило Григорович|Кирила Розумовського]]<ref name="Лаз">''Ал. Лазаревский.'' [https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up Иван Романович Мартос. Биографический очерк.&nbsp;— Киевская старина, №&nbsp;10, 1895.&nbsp;— С. 48-71.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200608125158/https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up |date=8 червня 2020 }}</ref>, бувшого гетьмана України, при проживанні графа в Батурині з 1776 року до початку 1780-х років<ref>'' Олена Дзюба. '' [ftp://ftp.mao.kiev.ua/pub/journals/svitogliad/svit-2010-22-2/svit-2010-22-2-62-dziuba.pdf Останній гетьман України Кирило Розумовський.]</ref>.


Після від'їзду графа Розумовського до Москви служив до 1792 року у адміністративному апараті [[Київське намісництво|Київського намісництва]]: Київська верхня розправа (суд у справах однодворців, державних і приписних селян); Київська казенна палата (відомство по збиранню податей)<ref name="МВЛ"/>.
Після від'їзду графа Розумовського до Москви служив до 1792 року у адміністративному апараті [[Київське намісництво|Київського намісництва]]: Київська верхня розправа (суд у справах однодворців, державних і приписних селян); Київська казенна палата (відомство по збиранню податей)<ref name="МВЛ"/>.
Рядок 15: Рядок 15:
У вересні 1789 року був визнаний Київськими дворянськими зборами дворянином і внесений в ІІ частину дворянської родовідної книги Київського намісництва<ref name="Свид"/>.
У вересні 1789 року був визнаний Київськими дворянськими зборами дворянином і внесений в ІІ частину дворянської родовідної книги Київського намісництва<ref name="Свид"/>.


З жовтня 1793 року служив у війську фур'ром в лейб-гвардії Преображенському полку, з 1 січня 1795 року&nbsp;— поручик у відставці через хворобу<ref name="МВЛ"/>.
З жовтня 1793 року служив у війську фур'єром в лейб-гвардії Преображенському полку, з 1 січня 1795 року&nbsp;— поручик у відставці через хворобу<ref name="МВЛ"/>.


=== На державній службі в Санкт-Петербурзі ===
=== На державній службі в Санкт-Петербурзі ===
Рядок 22: Рядок 22:
В березні 1797 року через ліквідацію імператором Павлом І Слонімської губернії був переведений в Державну Камер-Колегію на посаду камеріра (казначея), з того часу і служив у Санкт-Петербурзі. В липні 1797 року переведений губернським секретарем в Департамент Уділів, по службі і в чинах просувався успішно. В грудні 1797 року&nbsp;— титулярний радник, з листопада 1798 року&nbsp;— колезький асесор, а з 1800 року&nbsp;— столоначальник департаменту<ref name="МВЛ"/>. В атестаті Департаменту Уділів про І. Мартоса написано наступне: ''«За весь час його служіння в департаменті уділів виконував покладені на нього посади з особливою старанністю, ретельністю, спритністю і похвальним успіхом»''<ref name="Атестат">Атестат.&nbsp;— Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М-О. Мартоси.&nbsp;— Фонд 2, №&nbsp;16237.</ref>.
В березні 1797 року через ліквідацію імператором Павлом І Слонімської губернії був переведений в Державну Камер-Колегію на посаду камеріра (казначея), з того часу і служив у Санкт-Петербурзі. В липні 1797 року переведений губернським секретарем в Департамент Уділів, по службі і в чинах просувався успішно. В грудні 1797 року&nbsp;— титулярний радник, з листопада 1798 року&nbsp;— колезький асесор, а з 1800 року&nbsp;— столоначальник департаменту<ref name="МВЛ"/>. В атестаті Департаменту Уділів про І. Мартоса написано наступне: ''«За весь час його служіння в департаменті уділів виконував покладені на нього посади з особливою старанністю, ретельністю, спритністю і похвальним успіхом»''<ref name="Атестат">Атестат.&nbsp;— Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М-О. Мартоси.&nbsp;— Фонд 2, №&nbsp;16237.</ref>.


В 1802 році перейшов на службу в Правлячий сенат секретарем 3-го Департаменту, пізніше&nbsp;— обер-секретар. З 1809 року служив у Міністерстві юстиції експедитором, потім обер-прокурором і виконуючим обов'язки директора департаменту. В 1813 році&nbsp;— колезький радник. Здобув репутацію чиновника-ділка, який представляв і лобіював інтереси певних осіб в урядових установах<ref name="Енц">''Ясь О. В.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Martos_I_R Мартос Іван Романович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі.&nbsp;— К.: Наукова думка, 2009.]</ref>. Підтримував дружні стосунки з [[Капніст Василь Васильович|В.&nbsp;В.&nbsp;Капністом]], [[Ломиковський Василь Якович|В.&nbsp;Я.&nbsp;Ломиковським]], {{нп|Томара, Василий Степанович|В. С. Томарою|ru|Томара, Василий Степанович}}, [[Трощинський Дмитро Прокопович|Д.&nbsp;П.&nbsp;Трощинським]]. Спілкувався й з дядьком, скульптором Іваном Петровичем Мартосом. В 1794 році був восприємником при хрещенні його сина Петра у Свято-Духівській церкві Академії Мистецтв<ref>Метрическая книга церкви Сошествия Святого Духа.&nbsp;— ЦГИА СПб., ф. 19, оп. 111, д. 117, 1794 г., л. 166.</ref>.
В 1802 році перейшов на службу в Правлячий сенат секретарем 3-го Департаменту, пізніше&nbsp;— обер-секретар. З 1809 року служив у Міністерстві юстиції експедитором, потім обер-прокурором і виконуючим обов'язки директора департаменту. В 1813 році&nbsp;— колезький радник. Здобув репутацію чиновника-ділка, який представляв і лобіював інтереси певних осіб в урядових установах<ref name="Енц">''Ясь О. В.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Martos_I_R Мартос Іван Романович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі.&nbsp;— К.: Наукова думка, 2009.]</ref>. Підтримував дружні стосунки з [[Капніст Василь Васильович|В.&nbsp;В.&nbsp;Капністом]], [[Ломиковський Василь Якович|В.&nbsp;Я.&nbsp;Ломиковським]], [[Томара, Василий Степанович|В. С. Томарою]], [[Трощинський Дмитро Прокопович|Д.&nbsp;П.&nbsp;Трощинським]]. Спілкувався й з дядьком, скульптором Іваном Петровичем Мартосом. В 1794 році був восприємником при хрещенні його сина Петра у Свято-Духівській церкві Академії Мистецтв<ref>Метрическая книга церкви Сошествия Святого Духа.&nbsp;— ЦГИА СПб., ф. 19, оп. 111, д. 117, 1794 г., л. 166.</ref>.


В 1809 році опублікував ''«Исследования банного строения, о котором повествует летописец Нестор»'', ставши відомим і як письменник. Сучасники називали це дослідження дуже ґрунтовним по ерудиції та критичному аналізу
В 1809 році опублікував ''«Исследования банного строения, о котором повествует летописец Нестор»'', ставши відомим і як письменник. Сучасники називали це дослідження дуже ґрунтовним по ерудиції та критичному аналізу
<ref>'' И.&nbsp;Ф.&nbsp;Павловский. '' [https://pomnirod.ru/materialy-k-statyam/administrativno-territorialnoe-delenie-rossijskoj-imperii/gubernii-rossii/kovenskaya-guberniya-kovno/книги-очерки-статьи-публикации39/краткий-биографический-словарь-ученых-и-писателей-полтавской-губернии-с-половины-xviii-века.html Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190607105501/https://pomnirod.ru/materialy-k-statyam/administrativno-territorialnoe-delenie-rossijskoj-imperii/gubernii-rossii/kovenskaya-guberniya-kovno/%25D0%25BA%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B3%25D0%25B8-%25D0%25BE%25D1%2587%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BA%25D0%25B8-%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B0%25D1%2582%25D1%258C%25D0%25B8-%25D0%25BF%25D1%2583%25D0%25B1%25D0%25BB%25D0%25B8%25D0%25BA%25D0%25B0%25D1%2586%25D0%25B8%25D0%25B839/%25D0%25BA%25D1%2580%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9-%25D0%25B1%25D0%25B8%25D0%25BE%25D0%25B3%25D1%2580%25D0%25B0%25D1%2584%25D0%25B8%25D1%2587%25D0%25B5%25D1%2581%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9-%25D1%2581%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B0%25D1%2580%25D1%258C-%25D1%2583%25D1%2587%25D0%25B5%25D0%25BD%25D1%258B%25D1%2585-%25D0%25B8-%25D0%25BF%25D0%25B8%25D1%2581%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25B5%25D0%25BB%25D0%25B5%25D0%25B9-%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25BB%25D1%2582%25D0%25B0%25D0%25B2%25D1%2581%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B9-%25D0%25B3%25D1%2583%25D0%25B1%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B8-%25D1%2581-%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D0%25BD%25D1%258B-xviii-%25D0%25B2%25D0%25B5%25D0%25BA%25D0%25B0.html |date=7 червня 2019 }}</ref>.
<ref>'' И.&nbsp;Ф.&nbsp;Павловский. '' [https://pomnirod.ru/materialy-k-statyam/administrativno-territorialnoe-delenie-rossijskoj-imperii/gubernii-rossii/kovenskaya-guberniya-kovno/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D0%BE%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B8-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%B8-%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B839/%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%B1%D0%B8%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%8C-%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8B%D1%85-%D0%B8-%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9-%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B8-%D1%81-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%8B-xviii-%D0%B2%D0%B5%D0%BA%D0%B0.html Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912.]</ref>.


В 1810—1816 роках належав до масонських лож у Санкт-Петербурзі, входив у масонську ложу ''«Єлизавети чесноти»'', спілкувався з відомими діячами масонського руху П.&nbsp;І.&nbsp;Левенгагеном і О.&nbsp;Ф.&nbsp;Лабзіним (ложа ''«Сфінкса»'')<ref name="Лаз"/><ref>[https://www.stone.co.ua/index.php?topic=2181.0 Масонство в Україні. З історії.]</ref>.
В 1810—1816 роках належав до масонських лож у Санкт-Петербурзі, входив у масонську ложу ''«Єлизавети чесноти»'', спілкувався з відомими діячами масонського руху П.&nbsp;І.&nbsp;Левенгагеном і О.&nbsp;Ф.&nbsp;Лабзіним (ложа ''«Сфінкса»'')<ref name="Лаз"/><ref>[https://www.stone.co.ua/index.php?topic=2181.0 Масонство в Україні. З історії.]{{Недоступне посилання}}</ref>.


Новий міністр юстиції Д.&nbsp;П.&nbsp;Трощинський призначив І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартоса з січня 1815 року директором департаменту, але на новій посаді той пробув недовго, в 1816 році він вийшов у відставку через хворобу (нервовий розлад), отримавши при звільненні чин статського радника та пенсію в розмірі 3000 рублів на рік.
Новий міністр юстиції Д.&nbsp;П.&nbsp;Трощинський призначив І.&nbsp;Р.&nbsp;Мартоса з січня 1815 року директором департаменту, але на новій посаді той пробув недовго, в 1816 році він вийшов у відставку через хворобу (нервовий розлад), отримавши при звільненні чин статського радника та пенсію в розмірі 3000 рублів на рік.
Рядок 34: Рядок 34:
В Санкт-Петербурзі І. Мартоса ніщо не тримало, свій шлюб з Єфросинією Федорівною, уродженою Волковою, він розірвав у 1807 році через її подружню невірність, а дітей у тому шлюбі не було<ref name="Атестат"/><ref>О разводе надворного советника Ивана Мартоса с женой Ефросинией Федоровой, урожденной Волковой, из-за ее супружеской неверности. 12.01.1807-13.06.1807.&nbsp;— ЦГИА СПб. Фонд 19. Опись 9. Дело 931.</ref>. Тому І. Мартос виїхав в Україну, хоча там він і не мав жодних маєтностей. Спочатку зупинився у рідному Глухові, ''«щоб, там оглядівшись, вибрати собі де-небудь в Малоросії притулок»''<ref name="Лаз"/>. В Україні мав він друзів, які пропонували йому пожити в їхніх маєтках.
В Санкт-Петербурзі І. Мартоса ніщо не тримало, свій шлюб з Єфросинією Федорівною, уродженою Волковою, він розірвав у 1807 році через її подружню невірність, а дітей у тому шлюбі не було<ref name="Атестат"/><ref>О разводе надворного советника Ивана Мартоса с женой Ефросинией Федоровой, урожденной Волковой, из-за ее супружеской неверности. 12.01.1807-13.06.1807.&nbsp;— ЦГИА СПб. Фонд 19. Опись 9. Дело 931.</ref>. Тому І. Мартос виїхав в Україну, хоча там він і не мав жодних маєтностей. Спочатку зупинився у рідному Глухові, ''«щоб, там оглядівшись, вибрати собі де-небудь в Малоросії притулок»''<ref name="Лаз"/>. В Україні мав він друзів, які пропонували йому пожити в їхніх маєтках.


На запрошення Івана Михайловича Гамалії, майора, який служив у Санкт-Петербурзі<ref>Гамалеи.&nbsp;— [http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14689-t-1-a-d-1908 Модзалевский В.&nbsp;Л.&nbsp;Малороссийский Родословник.&nbsp;— Том 1: А–Д.&nbsp;— К., 1908.&nbsp;— С. 267.]</ref>, проживав у його маєтку в [[Клепали|Клепалах]] під [[Путивль|Путивлем]], потім у січні 1817 року переїхав до [[Прилуки|Прилук]], звідки навесні поїхав на кавказькі мінеральні води. Повідомляв дядькові І.&nbsp;П.&nbsp;Мартосу, що лікування водами йому допомогло. Зиму 1817—1818 року провів у [[Таганрог|Таганрозі]], проживаючи у молодшого брата Федора, який служив там головою комерційного суду<ref>[https://sites.google.com/site/istoriceskijtaganrog/greceskaa-ulica-1/dom-41-i-43 Исторический Таганрог.]</ref>. Далі продовжував лікування в [[Полтава|Полтаві]], а потім переїхав у [[Кибинці]] на Полтавщині до свого бувшого міністра Д. Трощинського, де уклав каталог його родинної бібліотеки<ref name="КМА">[https://www.ukma.edu.ua/index.php/resursi/91-about-us/vudatni-prof-stud/137-martos Мартос Іван Романович.&nbsp;— Національний університет «Києво-Могилянська академія»]</ref>.
На запрошення Івана Михайловича Гамалії, майора, який служив у Санкт-Петербурзі<ref>Гамалеи.&nbsp;— [http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14689-t-1-a-d-1908 Модзалевский В.&nbsp;Л.&nbsp;Малороссийский Родословник.&nbsp;— Том 1: А–Д.&nbsp;— К., 1908.&nbsp;— С. 267.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190615143055/http://elib.shpl.ru/ru/nodes/14689-t-1-a-d-1908 |date=15 червня 2019 }}</ref>, проживав у його маєтку в [[Клепали|Клепалах]] під [[Путивль|Путивлем]], потім у січні 1817 року переїхав до [[Прилуки|Прилук]], звідки навесні поїхав на кавказькі мінеральні води. Повідомляв дядькові І.&nbsp;П.&nbsp;Мартосу, що лікування водами йому допомогло. Зиму 1817—1818 року провів у [[Таганрог|Таганрозі]], проживаючи у молодшого брата Федора, який служив там головою комерційного суду<ref>{{Cite web |url=https://sites.google.com/site/istoriceskijtaganrog/greceskaa-ulica-1/dom-41-i-43 |title=Исторический Таганрог. |accessdate=7 червня 2019 |archive-date=19 квітня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190419085122/https://sites.google.com/site/istoriceskijtaganrog/greceskaa-ulica-1/dom-41-i-43 }}</ref>. Далі продовжував лікування в [[Полтава|Полтаві]], а потім переїхав у [[Кибинці]] на Полтавщині до свого бувшого міністра Д. Трощинського, де уклав каталог його родинної бібліотеки<ref name="КМА">{{Cite web |url=https://www.ukma.edu.ua/index.php/resursi/91-about-us/vudatni-prof-stud/137-martos |title=Мартос Іван Романович. — Національний університет «Києво-Могилянська академія» |accessdate=7 червня 2019 |archive-date=7 червня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190607105447/https://www.ukma.edu.ua/index.php/resursi/91-about-us/vudatni-prof-stud/137-martos }}</ref>.


В 1819 році на запрошення товариша по Києво-Могилянській академії архієпископа Антонія (Смирницького)<ref>[https://sobor-voronezh.livejournal.com/86572.html Житие святителя Антония (Смирницкого), архиепископа Воронежского и Задонского, чудотвореца.]</ref> поселився в Києво-Печерській Лаврі, де архієпископ був намісником. ''«Мені стало дуже прикро поневірятися по так званих приятельських домах, де я завжди мав тримати себе у вимушеному стані»'',&nbsp;— писав Мартос ''«великому магістру лож»'' П. Левенгагену, пояснюючи причину проживання в монастирі<ref name="Лаз"/>.
В 1819 році на запрошення товариша по Києво-Могилянській академії архієпископа Антонія (Смирницького)<ref>{{Cite web |url=https://sobor-voronezh.livejournal.com/86572.html |title=Житие святителя Антония (Смирницкого), архиепископа Воронежского и Задонского, чудотвореца. |accessdate=7 червня 2019 |archive-date=7 червня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190607105448/https://sobor-voronezh.livejournal.com/86572.html }}</ref> поселився в Києво-Печерській Лаврі, де архієпископ був намісником. ''«Мені стало дуже прикро поневірятися по так званих приятельських домах, де я завжди мав тримати себе у вимушеному стані»'',&nbsp;— писав Мартос ''«великому магістру лож»'' П. Левенгагену, пояснюючи причину проживання в монастирі<ref name="Лаз"/>.
В Києво-Печерській лаврі І. Мартос прожив 10 років, збирав і переписував літописи та історичні документи в київських монастирях і архівах. Тісно спілкуючись з завідувачем Лаврськими садами, написав детальну інструкцію по садівництву. В березні 1829 року разом з І.&nbsp;П.&nbsp;Мартосом був посередником при отриманні митрополитом Київським [[Євгеній (Болховітінов)|Євгенієм (Болховітіновим)]] від архітектора М.&nbsp;Ю.&nbsp;Єфимова<ref>[https://biographiya.com/efimov-nikolaj-efimovich/ Ефимов Николай Ефимович]</ref> креслень та планів Десятинної церкви<ref>''Олексій Комар.'' «Київський рубль». [http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf Opus mixtum: №&nbsp;5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви.&nbsp;— К., 2017.&nbsp;— 252 с.&nbsp;— С. 35-46.]</ref>.
В Києво-Печерській лаврі І. Мартос прожив 10 років, збирав і переписував літописи та історичні документи в київських монастирях і архівах. Тісно спілкуючись з завідувачем Лаврськими садами, написав детальну інструкцію по садівництву. В березні 1829 року разом з І.&nbsp;П.&nbsp;Мартосом був посередником при отриманні митрополитом Київським [[Євгеній (Болховітінов)|Євгенієм (Болховітіновим)]] від архітектора [[Єфимов Микола Юхимович|М.&nbsp;Ю.&nbsp;Єфимова]]<ref>{{Cite web |url=https://biographiya.com/efimov-nikolaj-efimovich/ |title=Ефимов Николай Ефимович |accessdate=7 червня 2019 |archive-date=7 червня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190607105449/https://biographiya.com/efimov-nikolaj-efimovich/ }}</ref> креслень та планів Десятинної церкви<ref>''Олексій Комар.'' «Київський рубль». [http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf Opus mixtum: №&nbsp;5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви.&nbsp;— К., 2017.&nbsp;— 252 с.&nbsp;— С. 35-46.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200924050247/http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf |date=24 вересня 2020 }}</ref>.


В останні роки життя захопився містицизмом, залишив кілька рукописів на окультні теми. Містичний твір ''«Церква»'' передав для рецензії митрополиту Київському Євгенію, отримавши від владики вкрай негативну оцінку<ref>''Артур Кукуишко.'' О позиции митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии «консервативных» и «либеральных» направлений церковной жизни начала ХІХ века. [http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf Opus mixtum: №&nbsp;5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви.&nbsp;— К., 2017.&nbsp;— 252 с.&nbsp;— С. 17-26.]</ref>.
В останні роки життя захопився містицизмом, залишив кілька рукописів на окультні теми. Містичний твір ''«Церква»'' передав для рецензії митрополиту Київському Євгенію, отримавши від владики вкрай негативну оцінку<ref>''Артур Кукуишко.'' О позиции митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии «консервативных» и «либеральных» направлений церковной жизни начала ХІХ века. [http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf Opus mixtum: №&nbsp;5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви.&nbsp;— К., 2017.&nbsp;— 252 с.&nbsp;— С. 17-26.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200924050247/http://mdch.kiev.ua/sites/default/files/public/pdf/Opus%20Mixtum%205.pdf |date=24 вересня 2020 }}</ref>.


В кінці травня 1830 року переїхав на хутір [[Трудолюб|Парк-Трудолюб]] [[Миргородський повіт|Миргородського повіту]] до свого друга В.&nbsp;Я.&nbsp;Ломиковського, де й помер 4 (16) квітня 1831 року від серцевого нападу. Похований на родинному цвинтарі Ломиковських. На прохання брата Федора скульптор І.&nbsp;П.&nbsp;Мартос виготовив надгробну колону з написом, яку встановили біля підніжжя могили. Пам'ятник був зруйнований в радянські часи, його фрагмент нині зберігається в історико-краєзнавчому музеї села [[Шахворостівка (Миргородський район)|Шахворостівка]] на Полтавщині<ref name="КМА"/>.
В кінці травня 1830 року переїхав на хутір [[Трудолюб|Парк-Трудолюб]] [[Миргородський повіт|Миргородського повіту]] до свого друга В.&nbsp;Я.&nbsp;Ломиковського, де й помер 4 (16) квітня 1831 року від серцевого нападу. Похований на родинному цвинтарі Ломиковських. На прохання брата Федора скульптор І.&nbsp;П.&nbsp;Мартос виготовив надгробну колону з написом, яку встановили біля підніжжя могили. Пам'ятник був зруйнований в радянські часи, його фрагмент нині зберігається в історико-краєзнавчому музеї села [[Шахворостівка (Миргородський район)|Шахворостівка]] на Полтавщині<ref name="КМА"/>.
Рядок 51: Рядок 51:


=== Опубліковані твори ===
=== Опубліковані твори ===
<small>Джерело&nbsp;— [http://www.nlr.ru/poisk/ Электронные каталоги РНБ]</small>
<small>Джерело&nbsp;— [http://www.nlr.ru/poisk/ Электронные каталоги РНБ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160303182333/http://www.nlr.ru/poisk/ |date=3 березня 2016 }}</small>
* ''Мартос И. Р.'' Исследование банного строения, о котором повествует летописец Нестор: Любителям древности и исторических истин.&nbsp;— СПб.: тип. Ивана Глазунова, 1809.&nbsp;— 2+35+1 с.
* ''Мартос И. Р.'' Исследование банного строения, о котором повествует летописец Нестор: Любителям древности и исторических истин.&nbsp;— СПб.: тип. Ивана Глазунова, 1809.&nbsp;— 2+35+1 с.
* ''Мартос И. Р.'' Подробное наставление, составленное заведывающим садами Киево-Печерской лавры.&nbsp;— СПб.: тип. Деп. внешней торг., 1837.&nbsp;— 50 с.
* ''Мартос И. Р.'' Подробное наставление, составленное заведывающим садами Киево-Печерской лавры.&nbsp;— СПб.: тип. Деп. внешней торг., 1837.&nbsp;— 50 с.
Рядок 60: Рядок 60:
== Джерела та література ==
== Джерела та література ==
* {{ВТ-ЭСБЕ+||[[Лазаревский, Александр Матвеевич|Лз.]]|том=XVIIIa|страницы=699|ref=ЭСБЕ}}
* {{ВТ-ЭСБЕ+||[[Лазаревский, Александр Матвеевич|Лз.]]|том=XVIIIa|страницы=699|ref=ЭСБЕ}}
* ''Ал. Лазаревский.'' [https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up Иван Романович Мартос. Биографический очерк.&nbsp;— Киевская старина, №&nbsp;10, 1895.&nbsp;— С. 48-71.]
* ''Ал. Лазаревский.'' [https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up Иван Романович Мартос. Биографический очерк.&nbsp;— Киевская старина, №&nbsp;10, 1895.&nbsp;— С. 48-71.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200608125158/https://runivers.ru/bookreader/book479693/#page/50/mode/1up |date=8 червня 2020 }}
* ''О.&nbsp;В.&nbsp;Ясь''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Martos_І_R Мартос Іван Романович] // {{ЕІУ|6|535}}
* ''О.&nbsp;В.&nbsp;Ясь''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Martos_І_R Мартос Іван Романович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160415140106/http://history.org.ua/?encyclop&termin=Martos_І_R |date=15 квітня 2016 }} // {{ЕІУ|6|535}}




Рядок 73: Рядок 73:
[[Категорія:Письменники Російської імперії]]
[[Категорія:Письменники Російської імперії]]
[[Категорія:Письменники XIX століття]]
[[Категорія:Письменники XIX століття]]
[[Категорія:Історики-аматори]]
[[Категорія:Померли в Миргородському повіті]]
[[Категорія:Померли в Миргородському повіті]]
[[Категорія:Поховані в Миргородському районі]]
[[Категорія:Поховані в Миргородському районі]]

Поточна версія на 09:02, 15 вересня 2023

Мартос Іван Романович
Народився1760
Глухів, Гетьманщина
Помер1831
Трудолюб, Миргородський район, Україна
ПохованняМиргородський район
Країна Російська імперія
Діяльністьписьменник
Alma materКиєво-Могилянська академія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартос.

Іва́н Романо́вич Ма́ртос (нар. 1760, Глухів, Ніжинський полк, Гетьманщина (нині Сумська область, Україна) — пом. 4 (16) квітня 1831, хутір Парк-Трудолюб, Миргородський повіт, Полтавська губернія) — письменник, історик-аматор, діяч масонського руху.

Біографія

[ред. | ред. код]

Іван Романович Мартос народився в 1760 році в сотенному містечку Глухові (за даними В. Л. Модзалевського[1]). Місцем народження також називають Ічню (нині Чернігівська область). Батько Івана, значковий товариш Роман Петрович Мартос, дійсно провів дитячі роки в Ічні, але потім служив у Ніжинському полку[2], в який входила і Глухівська сотня.

Походив із козацько-старшинського роду Мартосів. Засновники роду Мартин і Павло Мартоси переселилися в Лохвицю на Полтавщині з Правобережної України наприкінці 17 століття[1]. Належав до гілки роду Павла Мартоса: прадід — Михайло Павлович Мартос (1701–бл. 1773), бунчуковий товариш; дід — Петро Михайлович Мартос, ічнянський сотенний отаман (помічник сотника) (1749—1755)[3]. І. Р. Мартос приходився племінником скульптору Івану Петровичу Мартосу.

Служба в Україні

[ред. | ред. код]

Батько І. Р. Мартоса був небагатим козаком, тому Івану в житті довелося надіятися лише на власні сили, а для успішної кар'єри була потрібна освіта. Тож він навчався в Києво-Могилянській академії, по закінченню якої був записаний на військову службу в гвардію в нижніх чинах, але від військової кар'єри відмовився. З 1778 року служив кабінетним секретарем графа Кирила Розумовського[4], бувшого гетьмана України, при проживанні графа в Батурині з 1776 року до початку 1780-х років[5].

Після від'їзду графа Розумовського до Москви служив до 1792 року у адміністративному апараті Київського намісництва: Київська верхня розправа (суд у справах однодворців, державних і приписних селян); Київська казенна палата (відомство по збиранню податей)[1].

У вересні 1789 року був визнаний Київськими дворянськими зборами дворянином і внесений в ІІ частину дворянської родовідної книги Київського намісництва[2].

З жовтня 1793 року служив у війську фур'єром в лейб-гвардії Преображенському полку, з 1 січня 1795 року — поручик у відставці через хворобу[1].

На державній службі в Санкт-Петербурзі

[ред. | ред. код]

В пошуках пристойного заробітку та кар'єрного росту І. Мартос в 1796 році погодився з призначенням у Північно-Західний край, де служив прокурором губернського магістрату Слонімської губернії. В тому ж році супроводжував з Гродно до Санкт-Петербурга останнього польського короля Станіслава ІІ Августа Понятовського, який зрікся престолу після третього поділу Речі Посполитої[1][4].

В березні 1797 року через ліквідацію імператором Павлом І Слонімської губернії був переведений в Державну Камер-Колегію на посаду камеріра (казначея), з того часу і служив у Санкт-Петербурзі. В липні 1797 року переведений губернським секретарем в Департамент Уділів, по службі і в чинах просувався успішно. В грудні 1797 року — титулярний радник, з листопада 1798 року — колезький асесор, а з 1800 року — столоначальник департаменту[1]. В атестаті Департаменту Уділів про І. Мартоса написано наступне: «За весь час його служіння в департаменті уділів виконував покладені на нього посади з особливою старанністю, ретельністю, спритністю і похвальним успіхом»[6].

В 1802 році перейшов на службу в Правлячий сенат секретарем 3-го Департаменту, пізніше — обер-секретар. З 1809 року служив у Міністерстві юстиції експедитором, потім обер-прокурором і виконуючим обов'язки директора департаменту. В 1813 році — колезький радник. Здобув репутацію чиновника-ділка, який представляв і лобіював інтереси певних осіб в урядових установах[7]. Підтримував дружні стосунки з В. В. Капністом, В. Я. Ломиковським, В. С. Томарою, Д. П. Трощинським. Спілкувався й з дядьком, скульптором Іваном Петровичем Мартосом. В 1794 році був восприємником при хрещенні його сина Петра у Свято-Духівській церкві Академії Мистецтв[8].

В 1809 році опублікував «Исследования банного строения, о котором повествует летописец Нестор», ставши відомим і як письменник. Сучасники називали це дослідження дуже ґрунтовним по ерудиції та критичному аналізу [9].

В 1810—1816 роках належав до масонських лож у Санкт-Петербурзі, входив у масонську ложу «Єлизавети чесноти», спілкувався з відомими діячами масонського руху П. І. Левенгагеном і О. Ф. Лабзіним (ложа «Сфінкса»)[4][10].

Новий міністр юстиції Д. П. Трощинський призначив І. Р. Мартоса з січня 1815 року директором департаменту, але на новій посаді той пробув недовго, в 1816 році він вийшов у відставку через хворобу (нервовий розлад), отримавши при звільненні чин статського радника та пенсію в розмірі 3000 рублів на рік.

Останні роки життя

[ред. | ред. код]

В Санкт-Петербурзі І. Мартоса ніщо не тримало, свій шлюб з Єфросинією Федорівною, уродженою Волковою, він розірвав у 1807 році через її подружню невірність, а дітей у тому шлюбі не було[6][11]. Тому І. Мартос виїхав в Україну, хоча там він і не мав жодних маєтностей. Спочатку зупинився у рідному Глухові, «щоб, там оглядівшись, вибрати собі де-небудь в Малоросії притулок»[4]. В Україні мав він друзів, які пропонували йому пожити в їхніх маєтках.

На запрошення Івана Михайловича Гамалії, майора, який служив у Санкт-Петербурзі[12], проживав у його маєтку в Клепалах під Путивлем, потім у січні 1817 року переїхав до Прилук, звідки навесні поїхав на кавказькі мінеральні води. Повідомляв дядькові І. П. Мартосу, що лікування водами йому допомогло. Зиму 1817—1818 року провів у Таганрозі, проживаючи у молодшого брата Федора, який служив там головою комерційного суду[13]. Далі продовжував лікування в Полтаві, а потім переїхав у Кибинці на Полтавщині до свого бувшого міністра Д. Трощинського, де уклав каталог його родинної бібліотеки[14].

В 1819 році на запрошення товариша по Києво-Могилянській академії архієпископа Антонія (Смирницького)[15] поселився в Києво-Печерській Лаврі, де архієпископ був намісником. «Мені стало дуже прикро поневірятися по так званих приятельських домах, де я завжди мав тримати себе у вимушеному стані», — писав Мартос «великому магістру лож» П. Левенгагену, пояснюючи причину проживання в монастирі[4]. В Києво-Печерській лаврі І. Мартос прожив 10 років, збирав і переписував літописи та історичні документи в київських монастирях і архівах. Тісно спілкуючись з завідувачем Лаврськими садами, написав детальну інструкцію по садівництву. В березні 1829 року разом з І. П. Мартосом був посередником при отриманні митрополитом Київським Євгенієм (Болховітіновим) від архітектора М. Ю. Єфимова[16] креслень та планів Десятинної церкви[17].

В останні роки життя захопився містицизмом, залишив кілька рукописів на окультні теми. Містичний твір «Церква» передав для рецензії митрополиту Київському Євгенію, отримавши від владики вкрай негативну оцінку[18].

В кінці травня 1830 року переїхав на хутір Парк-Трудолюб Миргородського повіту до свого друга В. Я. Ломиковського, де й помер 4 (16) квітня 1831 року від серцевого нападу. Похований на родинному цвинтарі Ломиковських. На прохання брата Федора скульптор І. П. Мартос виготовив надгробну колону з написом, яку встановили біля підніжжя могили. Пам'ятник був зруйнований в радянські часи, його фрагмент нині зберігається в історико-краєзнавчому музеї села Шахворостівка на Полтавщині[14].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден Святої Анни 2-го ст.
  • Орден Святого Володимира 4-го ст.

Творчий спадок

[ред. | ред. код]

Більшість творів І. Мартоса залишилася в рукописах. В архівах є статті про образотворче мистецтво, про користь кавказьких кислих вод і твори з містичної тематики.

Опубліковані твори

[ред. | ред. код]

Джерело — Электронные каталоги РНБ [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]

  • Мартос И. Р. Исследование банного строения, о котором повествует летописец Нестор: Любителям древности и исторических истин. — СПб.: тип. Ивана Глазунова, 1809. — 2+35+1 с.
  • Мартос И. Р. Подробное наставление, составленное заведывающим садами Киево-Печерской лавры. — СПб.: тип. Деп. внешней торг., 1837. — 50 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Мартоси. — Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Том 3: Л–О. — К., 1912. [Архівовано 22 травня 2019 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Свидетельство, выданное Ивану и Федору Мартосам с детьми Киевским дворянским собранием о их дворянском происхождении. — Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М.-О. — Фонд 1, № 58147/55.
  3. ↑ Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія / Кривошея В. В. ; Укр. ін-т нац. пам'яті. — К. : Стилос, 2010. — 791 с. [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в г д Ал. Лазаревский. Иван Романович Мартос. Биографический очерк. — Киевская старина, № 10, 1895. — С. 48-71. [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Олена Дзюба. Останній гетьман України Кирило Розумовський.
  6. ↑ а б Атестат. — Інститут Рукопису. Збірка Модзалевського. М-О. Мартоси. — Фонд 2, № 16237.
  7. ↑ Ясь О. В. Мартос Іван Романович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі. — К.: Наукова думка, 2009.
  8. ↑ Метрическая книга церкви Сошествия Святого Духа. — ЦГИА СПб., ф. 19, оп. 111, д. 117, 1794 г., л. 166.
  9. ↑ И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912. [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Масонство в Україні. З історії.[недоступне посилання]
  11. ↑ О разводе надворного советника Ивана Мартоса с женой Ефросинией Федоровой, урожденной Волковой, из-за ее супружеской неверности. 12.01.1807-13.06.1807. — ЦГИА СПб. Фонд 19. Опись 9. Дело 931.
  12. ↑ Гамалеи. — Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Том 1: А–Д. — К., 1908. — С. 267. [Архівовано 15 червня 2019 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Исторический Таганрог. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
  14. ↑ а б Мартос Іван Романович. — Національний університет «Києво-Могилянська академія». Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
  15. ↑ Житие святителя Антония (Смирницкого), архиепископа Воронежского и Задонского, чудотвореца. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
  16. ↑ Ефимов Николай Ефимович. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
  17. ↑ Олексій Комар. «Київський рубль». Opus mixtum: № 5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви. — К., 2017. — 252 с. — С. 35-46. [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Артур Кукуишко. О позиции митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии «консервативных» и «либеральных» направлений церковной жизни начала ХІХ века. Opus mixtum: № 5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви. — К., 2017. — 252 с. — С. 17-26. [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Джерела та література

[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартос_Іван_Романович&oldid=40411188