Луцій Ліциній Лукулл

Луцій Ліциній Лукулл

Луцій Ліциній Лукулл (*117 р. до н. е. — †56 р. до н. е.) — давньоримський аристократ, полководець та політичний діяч. Прихильник Сулли, керував віськами у 74-66 роках до н. е. у війні з Мітридатом VI Євпатором, царем Понту. Еділ 79 року до н. е., претор у 77 році до н. е., консул у 74 році до н. е.

Життєпис

Луцій Лукул народився у родині римських аристократів. Його дід був консулом у 151 році до н. е., батько — намісником Сицилії у 102 році до н. е. Проте був викритий як злодій и висланий з Риму. Разом з тим Лукулл отримав гарну освіту. Досить рано став брати участь у політиці. Луцій Лукулл брав активну участь у Марсійській війні, де якнайкраще проявив себе. Лукулл стає найближчим прихильником Сулли, який постійно дає тому важливі доручення. У 89-84 роках Лукулл брав участь в Першій Мітридатовій війні. Тут він захопив Хіос та Колофон, розбивши прихильників Мітридата VI. Також Лукулл здобув перемогу над ворожим флотом при лекті Троадський. Під наглядом Лукулла карбувалися монети на Пелопонесі, які отримали його ім'я. Після закінчення війни Сулла доручив Луцію Лукуллу збирати штраф у 20 тисяч талантів, який було накладено на Азію. Тут у Лукулла проявилися такі важливі риси, як справедливість та людяність до переможених. Навіть із запеклими ворогами з м. Мітілени спочатку прагнув домовитися. Не досягши результату хитрістю, виманив мешканців з міста, розбив їх, заволодів великою здобиччю, зокрема 6000 рабами. Помираючи, Сулла призначив Лукулла опікуватися своїм малолітнім сином.

Війна з Мітридатом VI Євпатором

Тільки у 74 році до н. е. Луцій Ліциній Лукулл став консулом (разом з Марком Коттою). Як провінцію йому призначили Цізальпійську Галію. В цей час розпочалася нова війна з царем Понту Мітридатом Євпатором. Бажаючи очолити війська у цій війні, Лукулл став домагатися призначення його правителем Кілікії. Це вдалося досягнути завдяки допомозі коханки Цетега, який тоді фактично керував усією політикою у Римській республіці. Очоливши війну з Мітридатом, Лукулл спочатку відновив дисціпліну в армії, після чого почав успішні дії проти ворога. У 74 році до н. е. Лукулл завдав нищівну поразку Мітридату VI при Халцедоні. У 73 році до н. е. при Лемносі Лукулл розбив флот Мітридата на чолі з Ісідором.

Цар Понту намагався знешкодити римського полководця. Для цього організував замах на нього за допомогою свого слуги Олтака, проте ця спроба виявилася невдалою. В свою чергу Лукулл захопив Гераклею Понтійську, вдерся до Понту. Переслідуючи Мітридата у 72 році до н. е., Луцій Лукулл завдав нової нищівної поразки військам понтійського царя при Кабірі, захопивши Малу Азію, підкоривши халдеїв, тибаренів, оволодів царством Мала Вірменія. Мітридат VI втік до свого зятя — Тиграна II, царя Великої Вірменії. Лукулл відправив до Тиграна посланця — Аппія Клодія — з вимогою видати Мітридата, але цар Вірменії відмовився.

Битва при Тігранокерті

Восени 69 р. до н. е. 10-тисячне римське військо під командуванням Луція Ліцинія Лукулла обложило місто Тігранакерт. Але римляни були атаковані 100-тисячною армією понтійців під командуванням царя Тіграна Вірменського. Проте на самому початку битви йому не вдалося зайняти висоти, які б захистили позиції його кінноти. Цим скористався консул Лукулл, який уміло атакував понтійську кінноту з тилу і розгромив її. Після цього римські легіони напали на піхоту супротивника і також розбили її. За свідченням римських джерел, що явно перебільшували перемогу римської армії при Тігранокерті, понтійці втратили близько 100 тисяч чоловік, самі ж переможці — всього 5 (п'ять) вояків. Усіх полонених Тиграном Лукулл відпустив на волю, чим здобув значну прихильність.

Після перемоги при Тігранокерті до Лукулла приєдналися арабські царьки, племена софенців та гордієнців. В цьому ж році Лукулл завдав нової поразки вірменькій армії на річці Арзанія. Мітридат та Тигран втекли у центральні райони Вірменії. У наступному 68 р. до н. е. переможець Лукулл рушив на чолі римської армії на столицю Вірменії Артаксату (Арташат), але його похід був невдалий. Відповідні дії Мітрідата Євпатора не примусили себе довго чекати — він перейшов зі своїми військами у наступ, відвоювавши у римлян Понт і Вірменію.

У 67 році до н.е. у військах Луція Лукулла спалахнув проти нього бунт. Римські вояки були невдоволені тривалістю війни. Водночас вороги Лукулла у Римі звинуватили його у навмисному затягуванні війни й у 66 році до н.е. керування римською армією надано Гнею Помпею.

Останні роки

Повернувшись до Риму Луцій Лукулл відійшов від політичної діяльності. Останні роки життя він провів у вишуканих бенкетах та розкоші. Звідси відомий вислів «лукуллів бенкет».

Джерела

• Keaveney, Arthur: Lucullus. A Life (London/New York: Routledge, 1992). ISBN 0-415-03219-9.
• Tröster, Manuel: Themes, Character, and Politics in Plutarch's Life of Lucullus. The Construction of a Roman Aristocrat (Stuttgart: Franz Steiner, 2008).