Лазар (Баранович): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
м заміна параметру в шаблоні, replaced: | віросповідування → | конфесія за допомогою AWB |
||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
| партія = |
| партія = |
||
| головував_(-ла) = |
| головував_(-ла) = |
||
| |
| конфесія = [[православ'я|православний]] |
||
| чоловік = |
| чоловік = |
||
| дружина = |
| дружина = |
||
Версія за 16:38, 3 лютого 2015
| Баранович Лазар | |
|---|---|
 Лазар Баранович | |
| Народився | 1620 |
| Помер | 3 (13) вересня 1693 Чернігів |
| Країна |  Гетьманщина |
| Національність | русин |
| Місце проживання | Україна |
| Діяльність | ректор Києво-Могилянській колегії (1650—1657) Чернігівський і Новгород-Сіверський єпископ (1657), архієпископ (з 1668) місцеблюститель Київської митрополичої кафедри (1657, 1659-61, 1670-85) |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Заклад | Києво-Могилянська академія |
| Титул | єпископ, архієпископ |
| Попередник | Зосима Прокопович |
| Наступник | Феодосій Углицький |
| Конфесія | православний |
| |
Лазар Баранович (у миру — Лука) (1620 — †3 (13) вересня 1693) — український церковний, політичний діяч другої половини 17 століття.
Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Московської Православної Церкви.
Біографія
Народився: 1) ймовірно, у 1595 році, походив з родини греко-католиків у ВКЛ;[1] 2) в 1620 році в Україні. Існують припущення, що його батьківщиною була Чернігівщина[2].
Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Остаточну освіту отримав у колегіях Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і єзуїтській Каліша[1] (тепер Польща).
З початку 1640-х викладав у Києво-Могилянській колегії (академії) (або від 1642 до 1647 років викладав польською, латиною в колегіумі Київського братства), з 1647 року став ректором у Гощі.[1] З 1650 року — її ректор й ігумен Братського училищного монастиря, а з 1651 або 1652 року — і Києво-Кирилівського монастиря.
В 1651 році залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому. З 1653 року завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
8 березня 1657 року у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського; але старий архієпископ Чернігівський Зосима був живий, тому поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в Чернігівській єпархії було два єпископи.
Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.
У 1657 році висвячений на Чернігівського і Новгород-сіверського єпископа.
8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа.
В 1674 році заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679-му переніс її до Чернігова. За його життя було надруковано понад 50 книг.
У 1657, 1659–1661, 1670–1685 рр. він був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри.
В 1692 р. звільнений на спочинок.
Помер 3 (13) вересня 1693 р. Похований у Чернігівському Борисоглібському монастирі.
Діяльність
В церковних справах проводив політику орієнтації на Московську Патріархію, проте не погодився вийти з-під юрисдикції Константинопольського Патріарха і висвятитися на митрополита у Москві.
Архієпископ Лазар піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 року.
В 1669 році переконав гетьмана Многогрішного послати в Москву посольство із проханням про прийняття Малоросії в підданство і про підтвердження козацьких вольностей. Членам цього посольства було доручено вимагати, щоб російський уряд не віддавав полякам Києва -
|
цього першопрестольного граду царства Руського, від якого споконвіку на всю Русь засяла благодать Божа. | 
|
На збереженні Києва особливо наполягали і архієпископ Лазар Баранович, і гетьман Многогрішний, колишній митр. Іосиф (Тукальський) і інші. Під їхнім впливом цар Олексій Михайлович вирішив цілком приєднати Київ до Росії.
В той же час архієпископ Лазар наполягав на самостійності Київської митрополії. Він був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні звичайної єпархії і боровся за збереження прав українського духівництва. Мабуть, тому, коли з'явилася можливість поставити для Києва православного митрополита, то був обраний не він, а Гедеон Святополк-Четвертинський.
Лазар Баранович та Іван Мазепа
Учнем Барановича був Іван Мазепа, який навчався в Києво-Могилянській колегії в 1650-і роки, коли Лазар Баранович був у ній ректором.
Лазар Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини. Думка архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні. Автора кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей шанувала й творча громадськість. Занепокоєний зневажанням православ'я в Польщі, Лазар Баранович, як і багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри в протекції Москви над Києвом, який через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування.
Поряд із цим архієпископ був рішучим противником втручання Московського патріархату в справи Київської митрополії, російської присутності в Україні. Сучасники доносили в Москву слова Лазаря Барановича:
|
|
Треба нам того, щоб у нас, у Малій Росії, й нога московська не постояла, а коли великий государ не виведе своїх ратних людей із міст, гетьман хоча й сам пропаде, та й Московське царство погубить, як вогонь: і запалену річ спалить, і сам вигасне.[3] |
|
Обставини 1688–1690 років єднали гетьмана і старого архієпископа не тільки церковно-політичними справами. У своїх збірках віршів, проповідей Лазар Баранович сповідував ідеал людини, здатної згуртувати український народ, указати йому шлях до кращого життя, до національної злагоди.
Гетьман, маючи велику бібліотеку, збирав усі книжкові новинки. Завдяки ж Лазарю Барановичу — книговидавцю, автору понад 1500 власних віршів, Чернігів у другій половині XVII століття надрукував найбільшу кількість поетичних збірок літераторів України. На початку 1689 року Іван Мазепа відвідав Чернігів і був посвячений у проблеми Чернігівської друкарні.
У кінці 1691 року здоров'я архієпископа погіршилось. Іван Мазепа з немічним Лазарем Барановичем спільно погодили питання про призначення архієрею помічника щодо управління Чернігівською єпархією. А 3 вересня 1693 року, як повідомив Чернігівський літопис,
|
|
Лазар Баранович, архієпископ чернігівський, умер; жив літ всіх 77, правив престолом 36, похований у кафедрі чернігівській за лівим криласом [4]. Оригінальний текст (рос.) 1693. Лазарь Барановичъ, архиепископъ чернЂговский умеръ, живъ лЂтъ всЂхъ 77, правилъ престолъ лЂтъ 36, погребенъ въ катедрЂ чернЂговской, за лЂвымъ крилосомъ. |
|
Твори
Лазар Баранович — автор кількох книг[5]. Зокрема, опублікував збірки проповідей:
У відповідь на працю єзуїта Бенедикта Павла Бойми пол. «Stara wiara» видав у 1676 році релігійно-полемічний трактат пол. «Nowa Miara Stary wiary».
Документальний матеріал з історії України другої половини XVII століття містить листування Барановича з сучасниками.
«Лютня Аполлонова»
У 1671 році надрукував збірку на тисячу поезій польською мовою «Лютня Аполлонова» (пол. «Lutnia Appollinowa»). У них автор прославляє Бога, апостолів, пророків, янголів, святих. Кілька віршів написано на морально-дидактичні теми, інші — про сонце, місяць, про різні місяці року, про жнива і про погоду, про мороз і вітер, про музику і спів тощо. Більшої виразності автор досягає у патріотичних віршах, де йдеться про боротьбу з турками і татарами.
Твори написані за правилами шкільної польської поетики — це здебільшого одинадцятискладові вірші з цезурою посередині, обсягом від двох рядків до кількох сторінок, із парним римуванням, алітераціями тощо. Були тут і так звані фігуральні вірші з означенням хреста, але без ніякого змісту.
Примітки
- ↑ а б в Kazimierz Chodynicki. Baranowicz Łazarz (1595?-1693)… S. 273
- ↑ * Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка. — Т. 1 : А—В. — 2003.— С. 183
- ↑ Симеон Адамович. Донос на гетьмана Дем'яна Многогрішного. Перевірено 2013-02-13.
- ↑ ЧЕРНИГОВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ ПО НОВОМУ СПИСКУ. (1587 — 1725).
- ↑ Тут і тут можна почитати твори Лазара Барановича
Література
- Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- М. С. Грицай, В. Л. Микитась, Ф. Я. Шолом. Давня українська література. К., Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1978, 197 — 203 с.
- Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка. — Т. 1 : А—В. — 2003.— 688 с. : іл. — ISBN 966-00-00632-2
- Kazimierz Chodynicki. Baranowicz Łazarz (1595?-1693) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— ISBN 8304034840. S. 273–274 (пол.)
- Меч, труби, лютня / Ю. Шевельов Вибрані праці: Кн. ІІ. Літературознавство / Упоряд. І. Дзюба. - 2-ге вид. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. - С.33-44.