Вільна академія пролетарської літератури: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
#USDMonth |
Kruta a (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
|колишні_назви = |
|колишні_назви = |
||
}} |
}} |
||
'''Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ)''' — літературне об'єднання, засноване в Харкові, яке проіснувало з 1926 по 1928 роки |
'''Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ)''' — літературне об'єднання, засноване в [[Харків|Харкові]], яке проіснувало з 1926 по 1928 роки та посіло значне місце в рамках українського літературного процесу в [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянській Україні]]. Її вважають центром Українського відродження 20-х років. |
||
[[Файл:Печатка ВАПЛІТЕ.JPG|міні|275пкс|Печатка ВАПЛІТЕ]] |
[[Файл:Печатка ВАПЛІТЕ.JPG|міні|275пкс|Печатка ВАПЛІТЕ]] |
||
Версія за 20:49, 10 березня 2021
| Вільна академія пролетарської літератури | |
|---|---|
 Члени ВАПЛІТЕ у 1926 році Сидять, зліва направо: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко. Стоять, зліва направо: Михайло Майський, Григорій Епік, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський. | |
| Абревіатура | ВАПЛІТЕ |
| Гасло | Геть від Москви! |
| Тип | літературне об'єднання |
| Засновано | січень 1926 |
| Розпущено | 28 січня 1928 |
| Країна |  СРСР |
| Штаб-квартира | Харків |
| Розташування |  Харків, УРСР, СРСР |
| Офіційні мови | українська |
| Лідер | Микола Хвильовий |
| Президент | Микола Хвильовий (перший) Микола Куліш (останній) |
| Секретар | Аркадій Любченко |
Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання, засноване в Харкові, яке проіснувало з 1926 по 1928 роки та посіло значне місце в рамках українського літературного процесу в Радянській Україні. Її вважають центром Українського відродження 20-х років.
Опис
Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури.
Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко.
Учасники
ВАПЛІТЕ почала своє легальне існування в січні 1926 року. До її складу увійшли найвидатніші українські письменники, які перебували в цей час у Харкові (колишня столиця України): Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші.[1]
Не зважаючи на те, що учасники цієї групи раніше належали до різних партій, враховуючи також наявність різних стилів і напрямків у мистецькій творчості, ВАПЛІТЕ була ідеологічною групою. Їх провідною ідеєю було відродження української нації.
Вони приділяли велику увагу вивченню європейських мов.
Завдяки внеску М. Хвильового, якого вважають творцем нового світогляду та ідеології, в діяльність літературного об'єднання, поступово почало формуватися нове уявлення образу України, характер української культури та духовності.
«Ваплітяни» засуджували політику більшовиків, московського імперіалізму, шовінізму і вимагали здійснення гасел Революції 1917 року, що проголошували національне самовизначення і свободу народів.
У 1926 році було видано два збірники – «ВАПЛІТЕ, зошит перший» (зі статтями та заявами) і «ВАПЛІТЕ, альманах перший» (художні твори), та в 1927-му – шість номерів двомісячного журналу «ВАПЛІТЕ», в якому публікували художні твори, критику, теоретичні статті, поточну хроніку літературних подій тощо. Від самого початку учасники й однойменний журнал опинилися під пильним наглядом офіційних кіл. Особливо посилилась і набула скоординованого характеру ідеологічна критика на адресу ВАПЛІТЕ і самого Миколу Хвильового після утворення «Молодняка» та ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). В 1927 році ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін.[2]
Частина текстів журналу «ВАПЛІТЕ» залишаються актуальними для досить широкого кола прихильників літератури XX століття. А інші вважаються корисним джерелом інформації для тих, хто досліджує чи цікавиться особливостями історії України другої половини 1920-х років – процесами утвердження сталінської диктатури, боротьби з різними виявами опозиційної думки, «літературної дискусії» та її деградації, а також стилістикою тогочасного офіційного і напівофіційного літературного і політичного дискурсів.[3]
У 1933-1934 роках з «ваплітян» були ліквідовані: М. Яловий, Микола Хвильовий, Олесь Досвітній, Олекса Слісаренко, Г. Епік, М. Куліш, М. Йогансен та інші.[4]
Завершення діяльності
Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися»[5]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928–29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.[6]
Примітки
- ↑ Вапліте, (Вільна академія пролетарської літератури) — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ ВАПЛІТЕ - Факти про Миколу Хвильового. sites.google.com. Процитовано 8 березня 2021.
- ↑ ВАПЛІТЕ: останні сторінки «літературної дискусії» Екземпляри ХХ | Chytomo - Усе про книги. chytomo.com. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ ВАПЛІТЕ — Літературне угруповання / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua. ukrclassic.com.ua. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології: В 3 т. — Х., 1998. — Т. 2. — С. 147.
- ↑ Вапліте. www.litopys.com.ua. Процитовано 7 березня 2021.
Джерела
- Ю. Луцький. Джерела до історії Вапліте
- Електронні матеріали з української культури. Випуск 3: Вапліте (1926—1927). — Київ: Критика, 2005. (журнал «Вапліте» (Зошит 1 та № 1-5, усього 6 випусків) та альманах «Вапліте» у .pdf-файлах на компакт-диску, наклад диску — 200 примірників).
- Архів журналу ВАПЛІТЕ (1927)
- Vapliteencyclopediaofukraine.com(англ.)
- П. Голубенко. Вапліте,1948 – С. 96
- Дзюба І. Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К., 2005.
- Ярина Цимбал. Історія ВАПЛІТЕ у 3D. // Спадщина, т. VII, с. 128-144.
Посилання
- Л. І. Ткачова. Вільна академія пролетарської літератури // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 558. — ISBN 966-00-0734-5.
- ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); «Вапліте» // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 102-104.
| ||||||||||||||||||||