Вільна академія пролетарської літератури

Вільна академія пролетарської літератури
Члени ВАПЛІТЕ у 1926 році Сидять, зліва направо: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш (розстріляний 9 жовтня 1937, Сандармох), Олекса Слісаренко (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Майк Йогансен (розстріляний 27 жовтня 1937, Київ), Гордій Коцюба (розстріляний 17 грудня 1938, Харків), Петро Панч, Аркадій Любченко. Стоять, зліва направо: Михайло Майський, Григорій Епік (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній (розстріляний 3 березня 1934, Харків), Іван Дніпровський.
Абревіатура	ВАПЛІТЕ
Гасло	Геть від Москви!
Тип	літературне об'єднання
Засновано	січень 1926
Розпущено	28 січня 1928
Країна	СРСР
Штаб-квартира	Харків
Розташування	Харків, УРСР, СРСР
Офіційні мови	українська
Лідер	Микола Хвильовий
Президент	Микола Хвильовий (перший) Микола Куліш (останній)
Секретар	Аркадій Любченко

Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання, засноване в Харкові, яке проіснувало з 1926 до 1928 року та посіло значне місце в рамках українського літературного процесу в Радянській Україні. Її вважають центром Українського відродження 20-х років.

Печатка ВАПЛІТЕ

Опис

Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури.

Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!», президентом — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко.

Учасники

ВАПЛІТЕ почала своє легальне існування в січні 1926 року. До її складу ввійшли найвидатніші українські письменники, які перебували в цей час у Харкові (колишня столиця УРСР): Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші.

Попри те, що учасники цієї групи раніше належали до різних партій, і враховуючи також наявність різних стилів і напрямків у мистецькій творчості, ВАПЛІТЕ була ідеологічною групою. Їх провідною ідеєю було відродження української нації.

Вони приділяли багато уваги вивченню європейських мов.

Завдяки внеску в діяльність літературного об'єднання М. Хвильового, якого вважають творцем нового світогляду та ідеології, поступово почало формуватися нове уявлення образу України, характер української культури та духовності.

«Ваплітяни» засуджували політику більшовиків, московського імперіалізму, шовінізму і вимагали здійснення гасел Революції 1917 року, що проголошували національне самовизначення і свободу народів.

У 1926 році було видано два збірники – «ВАПЛІТЕ, зошит перший» (зі статтями та заявами) і «ВАПЛІТЕ, альманах перший» (художні твори), та в 1927 році – шість номерів двомісячного журналу «ВАПЛІТЕ», в якому публікували художні твори, критику, теоретичні статті, поточну хроніку літературних подій тощо. Від самого початку учасники й однойменний журнал опинилися під пильним наглядом офіційних кіл. Особливо поси­лилась і набула скоординованого характеру ідеологічна критика на адресу ВАПЛІТЕ і самого Ми­коли Хвильового після утворення «Молодняка» та ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). В 1927 році ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались Никифор Щербина та ін.

Частина текстів журналу «ВАПЛІТЕ» залишаються актуальними для досить широкого кола прихильників літератури XX століття. А інші вважаються корисним джерелом інформації для тих, хто досліджує чи цікавиться особливостями історії України другої половини 1920-х років – процесами утвердження сталінської диктатури, боротьби з різними виявами опозиційної думки, «літературної дискусії» та її деградації, а також стилістикою тогочасного офіційного і напівофіційного літературного і політичного дискурсів.

У 1933–1938 роках з «ваплітян» були вбиті: М. Яловий, Микола Хвильовий, Олесь Досвіт­ній, Олекса Слісаренко, Г. Епік, М. Куліш, М. Йогансен та інші.

Завершення діяльності

Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися». Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928–30) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Джерела

• Ю. Луцький. Джерела до історії Вапліте
• Електронні матеріали з української культури. Випуск 3: Вапліте (1926—1927). — Київ: Критика, 2005. (журнал «Вапліте» (Зошит 1 та № 1-5, усього 6 випусків) та альманах «Вапліте» у .pdf-файлах на компакт-диску, наклад диску — 200 примірників).
• Архів журналу ВАПЛІТЕ (1927) [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Vaplite [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.]encyclopediaofukraine.com(англ.)
• П. Голубенко. Вапліте,1948 – С. 96
• Дзюба І. Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К., 2005.
• Ярина Цимбал. Історія ВАПЛІТЕ у 3D. // Спадщина, т. VII, с. 128-144.

Посилання

• Л. І. Ткачова. Вільна академія пролетарської літератури [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 558. — ISBN 966-00-0734-5.
• ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); «Вапліте» // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 102-104.