Вілла «Ксенія»: відмінності між версіями

lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = CoordScale = скасований = lon_min =
Вілла «Ксенія»
	44°24′14″ пн. ш. 34°00′05″ сх. д. / 44.40389° пн. ш. 34.00139° сх. д.Координати: 44°24′14″ пн. ш. 34°00′05″ сх. д. / 44.40389° пн. ш. 34.00139° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Сімеїз, Крим
Тип	особняк
Тип будівлі	вілла
Стиль	неоготика; модерн
Автор проєкту	Краснов Микола Петрович
Будівельник	Семенов Яків Павлович
Перша згадка	1904 рік ст.
Початок будівництва	1904
Побудовано	1911
	Будівлі:; два корпуси
Прибудови	оглядовий майданчик, ресторан, зал для дозвілля
	Вілла «Ксенія» Вілла «Ксенія» (Автономна Республіка Крим)
	Медіафайли у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

[неперевірена версія]

[перевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 00:34, 28 січня 2024

Вілла «Ксенія» — вілла кінця XIX — початку XX століття в стилі необароко, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.

Історія

Історія вілли «Ксенія» тісно пов'язана із розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останніх 2-ох століть. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури^[1].

Передісторія

В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раді були військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які і розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі і прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так було і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Адже російська імператриця Катерина ІІ «дякувала» кримськими землями своїм підданим-військовим. Сімеїзькі землі розділили: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов^[2]. Невдовзі на ці землі поклав око російський промисловець і мільйонер Сергій Іванович Мальцев який вирішив збудувати тут курортну зону, і витратив на це чимало зусиль. Загалом, в 1894 році, його діти отримали в Сімеїзі у спадщину маєток площею 567 десятин.

Успадкувавши маєток, брати Мальцеви, столичні придворні, не мали наміру займатися ним і вирішили його продати, але на таку велику територію не було покупця, тоді учинили інакше. Вони намірилися продати його по частинам, та перед тим облагородили цю ділянку: провівши ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію та мостили вулиці. Тож, коли було запропоновано паї на дачі в селищі, де відпочивала царська родина, то покупців було багато: до 1913 року з 167 дільниць залишилися непроданими 78. Отримавши чималі прибутки, брати подарували місту успадкований ними парк. Нові власники паїв були із заможних родин (і всі намагалися жити ближче до царської родини), тому для своїх вілл вони запросили особливого архітектора Миколу Петровича Краснова, автора проекту Лівадійського палацу, як наслідок, спільними зусиллями, постав комплекс будівель, характерний естетиці російської палацевої архітектури ХХ століття^[3].

Закладка садиби

Пай землі, на якій стоїть вілла «Ксенія» був куплений 4 грудня 1904 року, Шеншин Іван Володимирович придбав собі ділянку 1030 квадратних сажнів. Незабаром він перепродав майже половину ділянки (400 квадратних сажнів) українській землевласниці Варварі Андріївні Чуйкевич, яка і збудувала на цій території віллу, що зайняла майже всю цю ділянку. Чуйкевич, в ті часи, часто бувала і проживала в Москві, то мала змогу запросити відомих архітекторів, для проекту та побудови дому на узбережжі.

Ідею архітектурного ансамблю та проект від Миколи Краснова довелося втілювати Семенову Якову Петровичу: і допрацьовував проект на місцевості, і будував його, і завершував роботи по благоустрою. Отже, ділянка була забудована: двома житловими корпусами на 28 номерів з кімнатою для обслуги, оглядовим майданчиком, магазинами, рестораном і залом для дозвілля.

В 1913 році, власниця маєтку вирішила відписати-продати його своїй родичці (через певні сімейні обставини). Тож 16 листопада 1913 року Марія Соловово (ймовірно, позашлюбна дочка Чуйкевич) стала новою власницею вілли. В часи І-ї світової війни, курорт почав занепадати і нова власниця не мала часу обживати віллу, тому облаштувала в ньому готель та квартирне бюро.

Радянські часи занепаду

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. В деяких віллах були облаштовані вже радянські пансіонати і санаторії, а в найкращих поселилися партійні функціонери зі своїми сім'ями. Саме така доля випала на віллу «Ксенія», в ній був готель для більшовиків. Роками пізніше, радянська влада перепрофілювала його в простий будинок з комунальними квартирами.

Сучасність

Сучасна вілла «Ксенія» закинута усіма споруда (на першому поверсі ще туляться перукарня та магазинчики)^[4]. Але ця занедбаність принесла додаткову загадковість будівлі і ще більше додали їй специфічної привабливості: оригінальний фасад, внутрішній декор (де-не-де ще зберігся) та кричущий занепад — привертають увагу туристів і екскурсоводи обов'язково включають «будинок з привидами» до програми своїх пізнавальних турів, а кінематографісти послуговуються інтер'єром і екстер'єром будівлі в своїх фільмах^[5]. Репутацію «будинку з привидами», ймовірно створює те, що в літній сезон, в «апартаментах» поселяються безхатченки та подорожуючі, які і є тими реальними привидами (без документів, без засобів на існування).

В 2006 році в містян з'явилась надія, що врешті-решт віллу відреставрують, очільники міста передали маєток, разом із сусідньою віллою «Мрія», у власність київської фірми «Банк крові»^[6]. Та виявилось, що сподівання були марними, оскільки це була афера, яку учинили наближені до Людмили Кучми (дружини колишнього президента України)^[7] алкогольні магнати^[8] Микола Петренко^[9], Людмила Русаліна^[10] та колишні керівники Міністерства охорони здоров'я України. Аферисти^[11] жодним чином не долучилися до реставрації вілли «Ксенія». Реальний власник — держава (в особі Фонду держмайна України) навмисне самоусунувся, а будівля ще більше занепадає^[12], тоді як рейдери, під опікою столичних високопосадовців (ймовірно що на їх користь), продовжують юридичні тяжби тепер вони замахнулися на привласнення усієї ділянки, разом з пансіонатом «Південнобережний»^[13].

Власники садиби

Всю історію вілли «Ксенія» супроводжують її загадкові власники:

Варвара Андріївна Чуйкевич (1845 року народження) — загадкова персона яка на рубежі ХІХ-ХХ століть мала намір породичатися з найбагатшим українським землевласником, нащадком двох великих родів Кочубеїв (генерального писаря, якого стратив Іван Мазепа за зраду) та Чуйкевичів (генерального судді війська Запорозького, який теж зрадив Мазепу і взяв собі за дружину його любку — Мотрю Кочубеївну)^[14]. Дівчину з небагатого роду не прийняла родина багатіїв, і чимало років минуло коли закохані знову стрілись і вже тоді не було кому їм перечити. А до того Варвара Андріївна Білокрисова (таке її дівоче прізвище) змушена була шукати собі іншу партію, та її наївністю скористався гвардієць Алексєєв, будучи учасником відомих аферистів «Червоний валет»^[15], коли над ним повис арешт, він утік до Швейцарії, туди ж подалася і закохана Варвара. Але не склалося, гвардієць був убитий, а в молодиці залишилася дитина, тож аби не знеславитися вона попрохала сестру, аби та записала дочку на себе. Повернувшись в Росію, Варвара знайшла нову партію — Віктор Лутковський із небагатого дворянського роду, від нього в неї було ще 2 дітей, один з них Михайло Вікторович Лутковський (полковник царської армії, убитий в 1918). Після народження третьої дитини Варвара овдовіла і зблизилася із першою своєю дочкою Марією. А потім була зустріч із Олександром Чуйкевичем, і цього разу вони уже були разом: помагали дітям, займалися меценатством та управляли статками родини Чуйкевичів. Заради Варвари Олександр пішов наперекір світським забобонам і пересудам, відбув покуту за безшлюбність^[16]. Необділена любов'ю та статками Варвара придбала для своєї першої дочки земельний наділ в Сімеїзі і збудувала там віллу. Потім була Перша світова війна та революція й переворот в Росії, Варвара Андріївна не покинула свою дочку і переселилася до неї аби її підтримати, там же вона й померла в 28 лютого 1929 року^[17].

Марія Броніславівна Соловова (в дівоцтві Гротто-Слепіковська) — незаконнонароджена дочка Варвари Чуйкевич. Вийшла заміж за Петра Дмитровича Соловова, відомого московського лікаря. Народилася 9 жовтня 1874 року в Женеві, в метриці батьками записані були відставний штабс-капітан Броніслав Гротто-Слепіковский і законна дружина його Софія Андріївна, уроджена Білокрисова (сестра її рідної матері і її чоловік). В 1913 році вілла була переписана на ім'я Марії Соловово, і носила назву «Ксенія», на честь внучки, дочки Марії. Сім'я лікаря Соловова (який мав велику практику, відомість і будував велику клініку) не могла виїхати з Москви, ще й коли почалася війна, тому використовувала маєток в Сімеїзі, як пансіон для відпочинку, навідуючись туди влітку чи по якимось святам, а в інші часи здавали його для гостей міста^[18].

Фрагмент мемуарів «Московське лихоліття» Александра Петровича Соловова
про матір Марію Соловову та бабулю Варвару Чуйкевич^[19]

Бабуся не була дочкою польського дворянина Броніслава Гротто-Слепіковского. Її справжнім батьком був представник дворянської сім'ї Алексєєвих (ім'я залишилося невідомим), гвардійський офіцер, член товариства «Червоний валет», що діяв у Москві та Петербурзі в 70-х роках минулого століття. Серед інших справ цієї зграї світських авантюристів — спроба продати будинок московського генерал-губернатора. Красень Алексєєв зумів закрутити голову моєї прабабусі, Варварі Андріївні Лутковської, молодий багатій вдові, української поміщиці. Знайомство з Алексєєвим обійшлося їй у сорок тисяч рублів і дитиною в проекті. Рятуючись від переслідування поліції, Алексєєв поїхав до Швейцарії, закохана жінка пішла за ним, але в живих його вже не застала: Алексєєв повісився. Можливо, це було вбивство, а самогубство було інсценоване — для гвардійського офіцера такий спосіб малоймовірний. Тут, в Женеві, в жовтні 1874 року і народилася моя бабуся, там же була хрещена. Щоб врятувати дівчинку від ганебного клейма незаконно народженої, до Швейцарії була терміново викликана сестра прабаби, Софія Андріївна, вона і була записана в метриці як мати, а батьком замість Алексєєва — чоловік тітки, польський дворянин Гротто-Слепіковскій. Протягом багатьох років пра бабуся не бачила свою дочку, яку не злюбила. Бабуся була віддана на виховання в Білостоцький інститут для шляхетних дівчат, одне з передових жіночих навчальних закладів свого часу, і закінчила його з золотою медаллю. Крім французької мови, який вона знала досконало і до 1902 року викладала в Смольному інституті для шляхетних дівчат у Петербурзі, бабуся вільно володіла німецькою та італійською мовами, знала латинь, закінчила курси кулінарії. Тільки з сімнадцяти років бабуся стала бувати в маєтку у своєї матері, яка на той час вдруге вийшла заміж за сусіднього поміщика, дворянина Олександра Федоровича Чуйкевича. Прабабуся Варвара Андріївна і Олександр Федорович полюбили один одного, будучи зовсім молодими людьми, але пихата генеральша Чуйкевич заборонила синові одружуватися, вважаючи шлюб з небагатої дівчиною мезальянсом. Тоді Олександр оголосив матері, що не одружиться взагалі, кинув кар'єру і дав обітницю безшлюбності в церкві. Варенька погорювали, але все ж вийшла заміж за Лутковську, від якого мала сина і дочку. Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода — даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту.

Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського Союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, спершу там був готель для приїжджих, а потім заселилися партійні функціонери (біднякам було престижно пожити в апартаментах багатіїв). З роками, частина поселенців виїхала, а решту приміщень влада використовувала в комунальних потребах. Наприкінці 80-х років ХХ століття майже всі мешканці, уже занедбаної «комуналки» виселилися^[20]. Коли ж хлинула хвиля депортованих кримських татар, то вони, повернувшись до рідних місць, застали їх заселеними чужинцями, росіянами та партійними функціонерами, тож частина з них поселилася на віллі «Ксенія»^[21]. З роками кримчаки вселилися в свої обжиті домівки, а вілла знову стала пусткою (за виключенням «високого курортного сезону» — коли туди вселявся різний «відпочиваючий люд»).

Микола Петренко і Людмила Русаліна (група компанії «Петрус») — з 2000-х років й надалі було підтримане реноме загадковості: віллу запримітили столичні, київські гості і, ніби ж то для реставрації, зуміли провести аферу із орендою будинку і території. Жодним чином не проводячи відновлювальних робіт, приховані власники таки спонукали журналістів провести кілька журналістських розслідувань. Виявилося, зовсім інші персони стоять за номінальними упорядниками земельної ділянки ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів» (або ЗАТ «Банк крові» — Анатолій Магітов і Лідія Петренко), які здурили^[22] Фонд держмайна України, Академію медичних наук та Міністерство охорони здоров'я^[23] (а, ймовірно, і там теж були зацікавлені персони^[24]), що знайшли приватних інвесторів для реставрації та створення там державного відпочинкового закладу для донорів України. Отже, інвесторами виявилися маловідомі київські фірми ТОВ «Аватек» і «Біомедтранс», які отримали на двох 49 % акцій вартістю 3,43 мільйона гривень, за якими стоять уже зовсім інші персони: свита колишнього президента України Леоніда Кучми^[25] — алкогольні магнати Микола Петренко та Людмила Русаліна (група компаній Петрус — за ініціалами їх власників). Після тривалих судових тяжб, які більше схожі на юридичне рейдерство: в лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51 % акцій фірми ЗАТ «Банк крові», а відтак привласнити усі орендовані ними (на 49 років) майнові комплекси. Судова тяганина між групами компанії «Петрус» і державними та муніципальними структурами триває (з по перемінними успіхами — залежить від того хто ближче пристосовується до владних структур і отримує змогу впливати на судові рішення)^[26]^[27].

Опис будівлі

Архітектурний ансамбль цього «шотландського шале» в стилі північного модерну задумав царський палацевий архітектор — Краснов Микола Петрович. Щоби надати нових архітектурних ноток автор вніс елементи неоготики та палацевої класики готичних часів^[28]. Високі покрівлі, шпилі, стрілчасті вікна і сірі фасадні стіни наче в замках півночі Європи, а поряд з ними: великі вікна, відкриті тераси, лоджії — класична архітектура півдня Європи^[29]

Триповерхова споруда вілли розташована в самому центрі Сімеїза, на початку кипарисової алеї, зі статуями римської міфології^[30]. Будівельними роботами завідував головний забудовник селища — Семенов Яків Павлович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз, адже він був його проектантом та опікуном^[31].

Див. також

Примітки

Джерела

«Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
Марія Хлудова, «Арбатська сага», ЗАО «Московские учебники-СиДипресс», 2010,-528 ст. —ISBN 978-5-8443-0076-9;
Олександр Соловов, «Московское лихолетье». Публікація і передмова Марії Хлудової. Журнал «Новый Мир» №IX — 145;
М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;
Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».

Посилання

Вілла «Ксенія» [Архівовано 16 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.)
«Сімеїз. Край старовинних вілл» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

[1] Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 27 липня 2015.

[2] Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 26 липня 2015.

[3] «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, що мальовничо обмежували прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.

[4] Фотографія вілли Ксенія з перукарнею на першому поверсі. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.

[5] Вілла «Ксенія» і кінематограф. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2015.

[6] В 2006 році «Банк крові» з благословення МОЗ України уклав з Фондом майна АРК договір оренди. Компанія отримала на 49 років віллу «Ксенія» (618 м²), дачу «Мрія» (388 м²), лабораторію (157 м²), магазин-бар (386 м²), клуб (282 м²), три сараї, туалет. Вони знаходилися на балансі санаторію «Південнобережний» МОЗ України. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.

[7] Часте повторення імені Миколи Петренка, наближеного до дружини екс-президента Леоніда Кучми Людмили, в списку засновників «Банку крові» підштовхнуло «ДЕЛО» розібратися, хто насправді стоїть за непрацюючим медичним закладом. Микола Петренко свого часу був заступником Київської обласної державної адміністрації, коли нею керував Анатолій Засуха. Існує відеозапис, на якому Микола Петренко, будучи Пріором Ордена Святого Станіслава, знаходиться на засіданні Ордена поруч з Людмилою Кучмою. Членами цього таємного товариства є і ще одні учасники «справи «Банку крові»- Костянтин Русалін зі своєю дружиною Людмилою. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.

[8] «Петрус-Алко» (знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13, корпус 4-А; ВЛАСНИКИ — Русаліна Людмила Володимирівна та Петренко Микола Миколайович) займається продажем алкогольних напоїв кількох виробніків (підроблених). За самими скромними підрахунками щомісячно від діяльності ГК «Петрус» (ТМ «Златогор») державний бюджет втрачає 20 мільйонів гривень, за рік — 240 мільйонів. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.

[9] «Єго Вісокопревосходітельство» Великий Пріор України шевальє Павло В'ялий вітає з нагородою «Єго Вісокопревосходітельство» шевальє Миколу Миколайовича Петренка, Генерального директора фірми «Топтранс». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[10] А вищезгадана Людмила Русаліна має п'ять виробничих майданчиків, що працюють за різними схемами ухилення від сплати акцизів. Мало того, пані Русаліна легко знаходить спільну мову з будь-яким виробником алкогольного фальсифікату, який має бажання продавати свою продукцію під торговою маркою «Златогор». За цей Людмила «Петрусовна», як правило, забирає 50 % навару від продажів паленої горілки. Природно, якщо пані Русаліна займе посаду голови Ради підприємців при уряді Миколи Азарова, то її горілчані заводи стануть недоторканними…… що вже говорити про її дрібні афери (примітка). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[11] …Фонд державного майна вніс до статутного фонду «Банку крові» приміщення на вулиці Воровського та Проспекті перемоги. «Біо Мед Транс» і «Аватек», зі свого боку, внесли грошові кошти в розмірі 1,71 мільйона гривень кожен. При цьому статутний фонд самого «Біо Мед Трансу» дорівнює 1,73 мільйона гривень, що дає привід думати про створення цього підприємства спеціально під «Банк крові». Крім того, насторожує факт, що серед засновників «Біо Мед Трансу» і «Аватека» є одна і та ж особа — Лідія Петренко. Також серед засновників «Біо Мед Трансу» присутній Анатолій Магіта — генеральний директор «Банку крові», що знаходиться в декретній відпустці. Згідно з документами, частка Лідії Петренко у статутних фондах обох компаній дорівнює 3,35 мільйона гривень. Ми спробували зв'язатися з нею, щоб якось прояснити ситуацію. Трубку жінка зняла не відразу. Також не відразу зізналася, що це вона — Лідія Гнатівна. Голос і манера розмови, як у пенсіонерки. «З якого приводу дзвоните?» — «З приводу» Банку крові" — «Господи, якої ще крові?» — «Ну як, ви є одним із засновників „Аватека“ і „Біо Мед Трансу“, які …» — «Шо ви таке балакаєте, я не знаю нічого! Я хвора, з ліжку не встаю». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[12] Катастрофічний стан двох пам'ятників архітектури в Сімеїзі — вілли «Ксенія», змусило кримську владу в суді домагатися розірвання договору оренди з загадковим підприємством «Банк крові». "Знайти їх представників нам не вдалося. «Вони повинні були ще кілька років тому провести протиаварійні та реставраційні роботи, але нічого не зробили. І зараз ми будемо робити все, щоб врятувати ці шедеври зодчества. Потрібно шукати ефективного користувача, що зможе про ці пам'ятники подбати», — повідомила голова Рескому АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 липня 2015.

[13] До кінця року ФДМ повинен визначитися з власником створеного в 2002-му на базі Наукового центру радіаційної медицини «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». На продаж виставлять 51 % акцій приватного акціонерного товариства. ….. Засновницею значиться Лідія Петренко. Як стверджують українські ЗМІ, ця киянка 1922 народження — номінальна власниця компаній. Їх реальним власником нібито є один із засновників холдингу «Петрус» (виробництво лікеро-горілчаних виробів під ТМ «Златогор») Микола Петренко. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 27 липня 2015.

[14] Родове дерево Олександра Федоровича Чуйкевича (з роду Кочубеїв-Чуйкевичів). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[15] «Клуб червоних валетів» - злочинне співтовариство, діяло в Російській імперії в 1871-1875 роках з метою «викрадення чужого майна шляхом виманювання, підробленого складання документів, введення в обман»^[ru]

[16] Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода — даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[17] Білокрисова (по другому чоловікові Чуйкевич) Варвара Андріївна 1845—1929. Похована на Новодівочому кладовищі в Москві. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[18] Ще працюючи в земстві, дід захистив дисертацію в Московському університеті на ступінь доктора медицини і рік тому, на початку 1909 року, переїхав з родиною до Москви. Спочатку він оселився у Арбатській площі в будинку Бріскорн (кут Нижньо-Кисловського і Колишній провулків), а потім, близько 1913 року — на другому поверсі тільки що збудованого будинку на розі Арбату і Староконюшеного провулку (прибутковий будинок Триндіной), де і прожив до кінця своїх днів. Дід отримав звання приват-доцента Московського університету, у нього чітко визначилася спеціальність як хірурга-уролога і утворилася велика приватна практика. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.

[19] А. Соловов «Московское лихолетье». Публікація і передмова Марії Хлудової. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 27 липня 2015.

[20] Після націоналізації вілли, тут ще кілька років продовжував функціонувати готель, а потім будівлю було передано в житловий фонд і перетворено в комуналку. На сьогоднішній день на віллі «Ксенія» ніхто не проживає, у зв'язку з аварійністю будівлі жителів виселили в кінці вісімдесятих років ХХ століття. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 липня 2015.

[21] На свій лад відреставрувавши "Ксенію", татари проживали в ній аж до останнього часу, вивісивши над будинком прапор Меджлісу. Архів оригіналу за 14 квітня 2015.

[22] Та коли б ми писали про ТОП-10 найграндіозніших порушень у цій сфері, мабуть, перше місце варто було б віддати ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів «Банк крові» із державною часткою 51 відсоток та 49 відсотків у ТОВ «БіоМедТранс». Фонд держмайна сплатив вартість державної частки шляхом передачі строком на 10 років права користування адміністративним корпусом Інституту травматології та ортопедії АМН України і приміщення корпусу пансіонату Наукового центру радіаційної медицини АМН України. А ЗАТ «Банк крові» здає його в оренду одразу трьом підприємствам. Ну, здавалося, це робиться для добрих справ – заради підтримки самої ідеї: власне створення банку крові. Але починаючи з 2003 року ця структура не працювала взагалі! Було проведено якісь ремонтні роботи у приміщенні пансіонату — з демонтажем вентиляційної системи і переплануванням нежитлових приміщень…. Архів оригіналу за 4 березня 2016.

[23] Владислав Павлов. "Діло". Створений ще в 2002 році «банк крові» досі не почав працювати. Проте щороку отримує 700 тисяч доларів від здачі в оренду виділених йому приміщень...... Насправді ж підприємство досі простоює, а його справжні власники отримують чималі прибутки від здачі шикарних приміщень в оренду, віддаючи державі лише незначну частину своїх реальних доходів (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016.

[24] Як засвідчує перевірка Рахункової палати України, керівники багатьох установ НМАНУ «грішать» тим, що плодять власні комерційні структури, де заробляють чималі гроші. При цьому занижують орендну плату для себе, коханих, або ж — що теж трапляється із впертою постійністю – «нарізають» для власних фірм «зайві метри» орендної площі. А ще — просто ігнорують законодавство, роздаючи державне майно в оренду під готелі, буфети без оформлення відповідних договорів та допускаючи інші порушення... Архів оригіналу за 4 березня 2016.

[25] «След супруги экс-президента». Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.

[26] Щодо зупинення обігу акцій ЗАТ "Банк крові" (код за ЄДРПОУ 32557330) (PDF).^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

[27] У лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51% акцій «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». Суд задовольнив позов ТОВ «Аватек», проте в 2013 році Вищий адміністративний суд скасував приватизацію держпідприємства. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.

[28] Вілла успішно поєднує в собі стиль північного модерну і деяких елементів готики, про що свідчать конусоподібні високі шпилі, витягнуті вузькі вікна і імітує середньовічний стиль гладка сіра штукатурка

[29] Автором проекту фасаду цього «шотландського шале» став Микола Петрович Краснов, але розробку спільного проекту вілли «Ксенія» та контроль над усім процесом будівництва взяв на себе Яків Петрович Семенов. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 26 липня 2015.

[30] У самому серці Сімеїзу зібраний комплекс примітних будівель, вілли «Мрія» і «Ксенія». На самому початку кипарисовою алеї, прикрашеної римськими статуями, розташована одна з найбільш примітних вілл Сімеїзу. Архів оригіналу за 24 грудня 2015. Процитовано 27 липня 2015.

[31] У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]

[25]

[26]

[27]

[28]

[29]

[30]

[31]

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 |назва             = Вілла «Ксенія»
 |оригінальна назва =
-|зображення        =
+|зображення        = Simeiz 04.JPG
-|зображення_розмір =
+|зображення_розмір = 250пкс
 |зображення_підпис =
 |статус            =
@@ Рядок 20: / Рядок 20: @@
 |тип монастиря           =
 |тип будівлі             = [[вілла]]
-|архітектурний стиль     = [[неоготика]]<br/>[[модерн]]
+|архітектурний стиль     = [[неоготика]]<br/>[[модерн (значення)|модерн]]
-|автор проекту           = Краснов Микола Петрович
+|автор проєкту           = [[Краснов Микола Петрович]]
 |будівельник             = Семенов Яків Павлович
 |засновник               =
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 |завершення будівництва  = 1911
 |будівлі                 = два корпуси
-|прибудови               = оглядовий майданчик<br/><br/>ресторан<br/>зал для дозвілля
+|прибудови               = оглядовий майданчик, ресторан, зал для дозвілля
 |відомі мешканці         =
 |реліквії                =
@@ Рядок 38: / Рядок 38: @@
 |сайт                    =
 |Commons                 =
+|кр = Крим
-|розмір карти країни     = <!-- для відключення карти розмір карти країни = 0 -->
 }}
+'''Вілла «Ксенія»'''&nbsp;— [[вілла]] кінця [[XIX століття|XIX]]&nbsp;— початку [[XX століття]] в стилі [[необароко]], [[пам'ятка архітектури]] в [[крим]]ському містечку [[Сімеїз]].
-'''Вілла «Ксенія»'''&nbsp;— [[Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва|садово-парковий ансамбль]] кінця [[XIX століття|XIX]]&nbsp;— початку [[XX століття]] в стилі [[необароко]], [[пам'ятка архітектури]] в [[крим]]ському містечку [[Сімеїз]].
 == Історія ==
-Історія вілли «Ксенія», тісно повязана із розбудовою [[курорт]]ної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останніх 2-ох століть. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою [[Пам'ятка архітектури|пам'яткою]] історії та архітектури<ref>[http://krymgid.ru/maps/history/villa-ksenija-v-simeize.html Основні визначні пам'ятки Сімеїзу&nbsp;— це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ&nbsp;— початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі&nbsp;— це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища]</ref>.
+Історія вілли «Ксенія» тісно пов'язана із розбудовою [[курорт]]ної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останніх 2-ох століть. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою [[Пам'ятка архітектури|пам'яткою]] історії та архітектури<ref>{{Cite web |url=http://krymgid.ru/maps/history/villa-ksenija-v-simeize.html |title=Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=2 січня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180102141932/http://krymgid.ru/maps/history/villa-ksenija-v-simeize.html }}</ref>.
 === Передісторія ===
-В [[Російська імперія|Російській імперії]] було заведено, що [[вельможа|вельможі]], особливо [[цар]]і, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Набільше такій вислузі раді були [[Військовий|військові]], адже після кожної вдалої військової кампанії [[імперія]] обростала землями, які і розподілялися між [[загарбник]]ами. Так на кримські землі і прийшли [[Землевласник|землевласниками]]: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, [[Купецтво|купецькі]] роди та [[Піп|попи]].
+В [[Російська імперія|Російській імперії]] було заведено, що [[вельможа|вельможі]], особливо [[цар]]і, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раді були [[військовослужбовець|військові]], адже після кожної вдалої військової кампанії [[імперія]] обростала землями, які і розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі і прийшли [[дідич|землевласниками]]: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, [[Купецтво|купецькі]] роди та [[Піп|попи]].
-Саме так було і в Симеїзі, після [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-турецької війни (1768-1774 роки)]] більшість [[Турки|турків]]-[[осман]]ів з [[Кримський півострів|Кримського півострова]] подались в [[Османська імперія|Османську імперію]]. Адже російська імператриця [[Катерина ІІ]] віддячувалася кримськими землями своїм підданим-військовим. Симеїзькі землі розділили: [[князь Наришкін]], [[Потоцький Ян|граф Потоцький]], [[граф Мілютін]], [[Кочубей|князь Кочубей]], [[граф Ревеліоті]], [[граф Мордвинов]]<ref>[http://simeiz.biz/history1.html Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов.  У 1828 році заводчик і землевласник І.&nbsp;А.&nbsp;Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф.&nbsp;Д.&nbsp;Ревеліоті]</ref>. Невдовзі на ці землі поклав око російський промисловик і мільйонер [[Сергій Іванович Мальцев]] який вирішив збудувати тут курортну зону, і витратив на це чимало зусиль. Загалом, в [[1894 рік|1894]] році, його діти отримали в Сімеїзі у спадщину  маєток площею 567 десятин.
+Саме так було і в Сімеїзі, після [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-турецької війни (1768—1774 роки)]] більшість [[Турки|турків]]-[[осман]]ів з [[Крим|Кримського півострова]] подались в [[Османська імперія|Османську імперію]]. Адже російська імператриця [[Катерина II|Катерина ІІ]] «дякувала» кримськими землями своїм підданим-військовим. Сімеїзькі землі розділили: князь Наришкін, [[ян Потоцький|граф Потоцький]], граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов<ref>{{Cite web |url=http://simeiz.biz/history1.html |title=Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті |accessdate=26 липня 2015 |archive-date=31 грудня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171231141736/http://simeiz.biz/history1.html }}</ref>. Невдовзі на ці землі поклав око російський промисловець і мільйонер Сергій Іванович Мальцев який вирішив збудувати тут курортну зону, і витратив на це чимало зусиль. Загалом, в [[1894]] році, його діти отримали в Сімеїзі у спадщину маєток площею 567 десятин.
-Успадкувавши маєток, брати Мальцеви, столичні придворні, не мали наміру займатися ним і вирішили його продати, але на таку велику територію не було покупця, тоді учинили інакше. Вони намірилися продати його по частинам, та перед тим облагородили цю ділянку: провівши [[ландшафт]]ні та [[Геологія|геологічні]] дослідження, провівши [[Водогін|водогін]], [[Каналізація|каналізацію]] та мостили вулиці. Тож, коли було запропоновано паї на дачі в селищі, де відпочивала царська родина, то покупців було багато: до [[1913 рік|1913]] року з 167 дільниць залишилися непроданими 78. Отримавши чималі прибутки, брати подарували місту успадкований ними парк. Нові власники паїв були з заможних родин (і всі намагалися жити поближце до царської родини), тому для своїх вілл вони запросили особливого архітектора [[Краснов Микола Іванович|Миколу Івановича Краснова]], автора проекту [[Лівадійський палац|Лівадійського палацу]], як наслідок, спільними зусиллями, постав комплекс будівель, характерний естетиці російської двірцевої архітектури [[ХХ століття]].
+Успадкувавши маєток, брати Мальцеви, столичні придворні, не мали наміру займатися ним і вирішили його продати, але на таку велику територію не було покупця, тоді учинили інакше. Вони намірилися продати його по частинам, та перед тим облагородили цю ділянку: провівши [[ландшафт]]ні та [[Геологія|геологічні]] дослідження, провівши [[водогін]], [[Каналізація|каналізацію]] та мостили вулиці. Тож, коли було запропоновано паї на дачі в селищі, де відпочивала царська родина, то покупців було багато: до [[1913]] року з 167 дільниць залишилися непроданими 78. Отримавши чималі прибутки, брати подарували місту успадкований ними парк. Нові власники паїв були із заможних родин (і всі намагалися жити ближче до царської родини), тому для своїх вілл вони запросили особливого архітектора [[Краснов Микола Петрович|Миколу Петровича Краснова]], автора проекту [[Лівадійський палац|Лівадійського палацу]], як наслідок, спільними зусиллями, постав комплекс будівель, характерний естетиці російської палацевої архітектури [[XX століття|ХХ століття]]<ref>{{Cite web |url=http://simeiz.biz/info.html |title=«Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, що мальовничо обмежували прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. |accessdate=3 серпня 2015 |archive-date=8 грудня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171208193735/http://simeiz.biz/info.html }}</ref>.
 === Закладка садиби ===
-Пай землі, на якій стоїть вілла «Ксенія» був куплений [[4 грудня]] [[1904]] року, [[Шеншин Іван Володимирович]] придбав собі ділянку 1030 квадратних [[Сажень|сажнів]]. Незабаром він перепродав майже половину ділянки (400 квадратних сажнів) українській землевласниці [[Чуйкевич Варвара Андріївна|Варварі Андріївні Чуйкевич]], яка і збудувала на цій території віллу, що зайняла майже всю цю ділянку. Чуйкевич, в ті часи, часто бувала і проживала в [[Москва|Москві]], то мала змогу запросити відомих архітекторів, для проекту та побудови дому на узбережжі.
+Пай землі, на якій стоїть вілла «Ксенія» був куплений [[4 грудня]] [[1904]] року, Шеншин Іван Володимирович придбав собі ділянку 1030 квадратних [[Сажень|сажнів]]. Незабаром він перепродав майже половину ділянки (400 квадратних сажнів) українській землевласниці Варварі Андріївні Чуйкевич, яка і збудувала на цій території віллу, що зайняла майже всю цю ділянку. Чуйкевич, в ті часи, часто бувала і проживала в [[Москва|Москві]], то мала змогу запросити відомих архітекторів, для проекту та побудови дому на узбережжі.
-Ідею архітектурного ансамблю та проект від Миколи Краснова довелося втілювати Семенову Якову Петровичу: і допрацьовував проект на місцевості, і будував його, і завершував роботи по благоустрою. Отже, ділянка була забудована: двома житловими корпусами на 28 номерів з кімнатою для обслуги, оглядовим майданчиком, [[магазин]]ами, [[ресторан]]ом і залом для дозвілля.
+Ідею архітектурного ансамблю та проект від Миколи Краснова довелося втілювати Семенову Якову Петровичу: і допрацьовував проект на місцевості, і будував його, і завершував роботи по благоустрою. Отже, ділянка була забудована: двома житловими корпусами на 28 номерів з кімнатою для обслуги, оглядовим майданчиком, [[крамниця|магазинами]], [[ресторан]]ом і залом для дозвілля.
-В [[1913]] році, власниця маєтку вирішила відписати-продати його своїй родичці (через певні сімейні обставини). Тож [[16 листопада]] [[1913]] року Марія Соловово (ймовірно, [[Позашлюбна дитина|позашлюбна дочка]] Чуйкевич) стала новою власницею вілли. В часи [[І-а світова війна|І-ї світової війни]], курорт почав занепадати і нова власниця не мала часу обживати віллу, тому облаштувала в ньому [[готель]] та квартирне бюро.
+В [[1913]] році, власниця маєтку вирішила відписати-продати його своїй родичці (через певні сімейні обставини). Тож [[16 листопада]] [[1913]] року Марія Соловово (ймовірно, [[Позашлюбна дитина|позашлюбна дочка]] Чуйкевич) стала новою власницею вілли. В часи [[Перша світова війна|І-ї світової війни]], курорт почав занепадати і нова власниця не мала часу обживати віллу, тому облаштувала в ньому [[готель]] та квартирне бюро.
+=== Радянські часи занепаду ===
-=== Власники садиби ===
+Після приходу в [[1921]] році [[Більшовики|більшовиків]] всі дачі і пансіонати були [[Націоналізація|націоналізовані]]. В деяких віллах були облаштовані вже радянські [[пансіонат]]и і [[Санаторій|санаторії]], а в найкращих поселилися партійні функціонери зі своїми сім'ями. Саме така доля випала на віллу «Ксенія», в ній був готель для більшовиків. Роками пізніше, радянська влада перепрофілювала його в простий будинок з [[Комунальна квартира|комунальними квартирами]].
-Всю історію вілли «Ксенія» супроводжують її загадкові власники:
-* '''Варвара Андріївна Чуйкевич''' (1845 року народження)&nbsp;— загадкова персона яка на рубежі ХІХ-ХХ століть мала намір породичатися з найбагатшим українським землевласником, нащадком двох великих родів [[Василь Леонтійович Кочубей|Кочубеїв]] (генерального писаря, якого стратив Іван Мазепа за зраду) та [[Чуйкевич Василь Никифорович|Чуйкевичів]] (генерального судді війська Запорозького, який теж зрадив Мазепу і взяв собі за дружину його любку - [[Мотря Василівна Кочубей|Мотрю Кочубеївну]])<ref>[http://www.geni.com/people/%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B0-%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0-%D0%A7%D1%83%D0%B9%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87/6000000019910768038 Родове дерево Олесандра Федоровича Чуйкевича (з роду Кочубеїв-Чуйкевичів)]</ref>. Дівчину з небагатого роду не прийняла родина багатіїв, і чимало років минуло коли закохані знову стрілись і вже тоді не було кому їм перечити. А до того Варвара Андріївна Білокрисова (таке її дівоче прізвище) змушена була шукати собі іншу партію, та її наївністю скористався гвардієць Алексєєв, будучи учасником відомих аферистів "Червоний валет"<ref>[https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%83%D0%B1_%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D1%85_%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B2 «Клуб червоних валетів» - злочинне співтовариство, діяло в Російській імперії в 1871-1875 роках з метою «викрадення чужого майна шляхом виманювання, підробленого складання документів, введення в обман»]</ref>, коли над ним повис арешт, він утік до Швейцарії, туди ж подалася і закохана Варвара. Але не склалося, гвардієць був убитий, а в молодиці залишилася дитина, тож аби не знеславитися вона попрохала сестру, аби та записала дочку на себе. Повернувшись в Росію, Варвара знайшла нову партію&nbsp;— Віктор Лутковський із небагатого дворянського роду, від нього в неї було ще 2 дітей, один з них Михайло Вікторович Лутковський (полковник царської армії, убитий в 1918). Після народження третьої дитини Варвара овдовіла і зблизилася із першою своєю дочкою Марією. А потім була зустріч із Олександром Чуйкевичем, і цього разу вони уже були разом: помагали дітям, займалися меценатством та управляли статками родини Чуйкевичів. Заради Варвари Олександр пішов наперекір світським забобонам і пересудам, відбув покуту за безшлюбність<ref>[http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода - даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту]</ref>. Необділена любов'ю та статками Варвара придбала для своєї першої дочки земельний наділ в Сімеїзі і збудувала там віллу. Потім була 1-світова війна та революція й переворот в Росії, Варвара Андріївна не покинула свою дочку і переселилася до неї аби її підтримати, там же вона й померла в 28 лютого 1929 року<ref>[http://baza.vgdru.com/1/2789/ Білокрисова (по другому чоловікові Чуйкевич) Варвара Андріївна 1845-1929. Похована на Новодевічим кладовищі в Москві]</ref>.
+=== Сучасність ===
-* '''Марія Броніславівна Соловова''' (в дівоцтві Гротто-Слепіковська)&nbsp;— незаконнонароджена дочка Варвари Чуйкевич. Вийшла заміж за [[Соловов Петро Дмитрович|Петро Дмитрович Соловова]], відомого московського лікаря. Народилася 9 жовтня 1874 в Женеві, в метриці батьками записані були відставний штабс-капітан Броніслав Гротто-Слепіковский і законна дружина його Софія Андріївна, уроджена Білокрисова (сестра її рідної матері і її чоловік). В 1913 році вілла була переписана на ім'я Марії Соловово, і носила назву «Ксенія», на честь внучки, дочки Марії. Сім'я лікаря Соловова (який мав велику практику, відомість і будував велику клініку) не могла виїхати з Москви, ще й коли почалася війна, тому використовувала маєток в Сімеїзі, як [[пансіон]] для відпочинку, навідуючись туди влітку чи по якимось святам, а в інші часи здавали його для гостей міста<ref>[http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 Ще працюючи в земстві, дід захистив дисертацію в Московському університеті на ступінь доктора медицини і рік тому, на початку 1909 року, переїхав з родиною до Москви. Спочатку він оселився у Арбатській площі в будинку Бріскорн (кут Нижньо-Кисловського і Колишній провулків), а потім, близько 1913 року&nbsp;—на другому поверсі тільки що збудованого будинку на розі Арбата і Староконюшенний провулку (прибутковий будинок Триндіной), де і прожив до кінця своїх днів. Дід отримав звання приват-доцента Московського університету, у нього чітко визначилася спеціальність як хірурга-уролога і утворилася велика приватна практика.]</ref>.
+Сучасна вілла «Ксенія» закинута усіма споруда (на першому поверсі ще туляться перукарня та магазинчики)<ref>{{Cite web |url=http://xn--e1aebbs2a.net/old_villas/12.php |title=Фотографія вілли Ксенія з перукарнею на першому поверсі |accessdate=7 червня 2022 |archive-date=10 вересня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190910142058/http://xn--e1aebbs2a.net/old_villas/12.php }}</ref>. Але ця занедбаність принесла додаткову загадковість будівлі і ще більше додали їй специфічної привабливості: оригінальний [[фасад]], внутрішній [[декор]] (де-не-де ще зберігся) та кричущий занепад&nbsp;— привертають увагу [[турист]]ів і [[екскурсовод]]и обов'язково включають «будинок з привидами» до програми своїх [[Екскурсія|пізнавальних турів]], а [[кінематограф]]істи послуговуються [[інтер'єр]]ом і [[екстер'єр]]ом будівлі в своїх фільмах<ref>{{Cite web |url=http://sightseen.turistua.com/ru/card/3413/#details_tour |title=Вілла «Ксенія» і кінематограф |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=7 серпня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140807205342/http://sightseen.turistua.com/ru/card/3413/#details_tour }}</ref>. Репутацію «будинку з привидами», ймовірно створює те, що в літній сезон, в «апартаментах» поселяються безхатченки та подорожуючі, які і є тими реальними [[привид]]ами (без документів, без засобів на існування).
+В [[2006]] році в містян з'явилась надія, що врешті-решт віллу відреставрують, очільники міста передали маєток, разом із сусідньою [[Вілла «Мрія»|віллою «Мрія»]], у власність київської фірми «Банк крові»<ref>{{Cite web |url=http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news |title=В 2006 році «Банк крові» з благословення МОЗ України уклав з Фондом майна АРК договір оренди. Компанія отримала на 49 років віллу «Ксенія» (618 м²), дачу «Мрія» (388 м²), лабораторію (157 м²), магазин-бар (386 м²), клуб (282 м²), три сараї, туалет. Вони знаходилися на балансі санаторію «Південнобережний» МОЗ України. |accessdate=27 липня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170116155556/http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news |archivedate=16 січня 2017 |deadurl=yes }}</ref>. Та виявилось, що сподівання були марними, оскільки це була афера, яку учинили наближені до Людмили Кучми (дружини колишнього президента України)<ref>{{Cite web |url=http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view |title=Часте повторення імені Миколи Петренка, наближеного до дружини екс-президента Леоніда Кучми Людмили, в списку засновників «Банку крові» підштовхнуло «ДЕЛО» розібратися, хто насправді стоїть за непрацюючим медичним закладом. Микола Петренко свого часу був заступником Київської обласної державної адміністрації, коли нею керував Анатолій Засуха. Існує відеозапис, на якому Микола Петренко, будучи Пріором Ордена Святого Станіслава, знаходиться на засіданні Ордена поруч з Людмилою Кучмою. Членами цього таємного товариства є і ще одні учасники «справи «Банку крові»- Костянтин Русалін зі своєю дружиною Людмилою |accessdate=27 липня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170116160312/http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view |archivedate=16 січня 2017 |deadurl=yes }}</ref> алкогольні магнати<ref>{{Cite web |url=http://cripo.com.ua/?sect_id=13&aid=60633 |title=«Петрус-Алко» (знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13, корпус 4-А; ВЛАСНИКИ — Русаліна Людмила Володимирівна та Петренко Микола Миколайович) займається продажем алкогольних напоїв кількох виробніків (підроблених). За самими скромними підрахунками щомісячно від діяльності ГК «Петрус» (ТМ «Златогор») державний бюджет втрачає 20 мільйонів гривень, за рік — 240 мільйонів. |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=18 січня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170118070516/http://cripo.com.ua/?sect_id=13&aid=60633 }}</ref> Микола Петренко<ref>{{Cite web |url=http://ioss.org.ua/gallery/784/3/ |title=«Єго Вісокопревосходітельство» Великий Пріор України шевальє Павло В'ялий вітає з нагородою «Єго Вісокопревосходітельство» шевальє Миколу Миколайовича Петренка, Генерального директора фірми «Топтранс» |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304195438/http://ioss.org.ua/gallery/784/3/ }}</ref>, [[Русаліна Людмила Володимирівна|Людмила Русаліна]]<ref>{{Cite web |url=http://noviny.su/VV-00000427.html |title=А вищезгадана Людмила Русаліна має п'ять виробничих майданчиків, що працюють за різними схемами ухилення від сплати акцизів. Мало того, пані Русаліна легко знаходить спільну мову з будь-яким виробником алкогольного фальсифікату, який має бажання продавати свою продукцію під торговою маркою «Златогор». За цей Людмила «Петрусовна», як правило, забирає 50 % навару від продажів паленої горілки. Природно, якщо пані Русаліна займе посаду голови Ради підприємців при уряді Миколи Азарова, то її горілчані заводи стануть недоторканними…… що вже говорити про її дрібні афери (примітка) |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304233516/http://noviny.su/VV-00000427.html }}</ref> та колишні керівники [[Міністерство охорони здоров'я України|Міністерства охорони здоров'я України]]. [[Афера|Аферисти]]<ref>{{Cite web |url=http://delo.ua/ukraine/direktor-v-dekrete-77473/ |title=…Фонд державного майна вніс до статутного фонду «Банку крові» приміщення на вулиці Воровського та Проспекті перемоги. «Біо Мед Транс» і «Аватек», зі свого боку, внесли грошові кошти в розмірі 1,71 мільйона гривень кожен. При цьому статутний фонд самого «Біо Мед Трансу» дорівнює 1,73 мільйона гривень, що дає привід думати про створення цього підприємства спеціально під «Банк крові». Крім того, насторожує факт, що серед засновників «Біо Мед Трансу» і «Аватека» є одна і та ж особа — Лідія Петренко. Також серед засновників «Біо Мед Трансу» присутній '''Анатолій Магіта — генеральний директор «Банку крові», що знаходиться в декретній відпустці'''. Згідно з документами, частка '''Лідії Петренко''' у статутних фондах обох компаній дорівнює 3,35 мільйона гривень. Ми спробували зв'язатися з нею, щоб якось прояснити ситуацію. Трубку жінка зняла не відразу. Також не відразу зізналася, що це вона — Лідія Гнатівна. Голос і манера розмови, як у пенсіонерки. '''«З якого приводу дзвоните?» — «З приводу» Банку крові" — «Господи, якої ще крові?» — «Ну як, ви є одним із засновників „Аватека“ і „Біо Мед Трансу“, які …» — «Шо ви таке балакаєте, я не знаю нічого! Я хвора, з ліжку не встаю»'''. |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305154035/http://delo.ua/ukraine/direktor-v-dekrete-77473/ }}</ref> жодним чином не долучилися до реставрації вілли «Ксенія». Реальний власник&nbsp;— держава (в особі Фонду держмайна України) навмисне самоусунувся, а будівля ще більше занепадає<ref>{{Cite web |url=http://www.segodnya.ua/regions/krym/Simeiz-mozhet-ostatsya-bez-Mechty-i-Doma-s-privideniyami.html |title=Катастрофічний стан двох пам'ятників архітектури в Сімеїзі — вілли «Ксенія», змусило кримську владу в суді домагатися розірвання договору оренди з загадковим підприємством «Банк крові». ''"Знайти їх представників нам не вдалося. «Вони повинні були ще кілька років тому провести протиаварійні та реставраційні роботи, але нічого не зробили. І зараз ми будемо робити все, щоб врятувати ці шедеври зодчества. Потрібно шукати ефективного користувача, що зможе про ці пам'ятники подбати»'', — повідомила голова Рескому АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=24 вересня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150924140440/http://www.segodnya.ua/regions/krym/Simeiz-mozhet-ostatsya-bez-Mechty-i-Doma-s-privideniyami.html }}</ref>, тоді як рейдери, під опікою столичних високопосадовців (ймовірно що на їх користь), продовжують юридичні тяжби тепер вони замахнулися на привласнення усієї ділянки, разом з пансіонатом «Південнобережний»<ref>{{Cite web |url=http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/resursy/krov-poroloni-zharenye-ljagushkib1-1_1435751067.htm |title=До кінця року ФДМ повинен визначитися з власником створеного в 2002-му на базі Наукового центру радіаційної медицини «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». На продаж виставлять 51 % акцій приватного акціонерного товариства. ….. Засновницею значиться Лідія Петренко. Як стверджують українські ЗМІ, ця киянка 1922 народження — номінальна власниця компаній. Їх реальним власником нібито є один із засновників холдингу «Петрус» (виробництво лікеро-горілчаних виробів під ТМ «Златогор») Микола Петренко |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=17 липня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150717102127/http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/resursy/krov-poroloni-zharenye-ljagushkib1-1_1435751067.htm }}</ref>.
-{{Приховати|Фрагмент мемуарів «Московске лихолітя» Александра Петровича Соловова<br/> про матір Марію Соловову та бабулю Варвару Чуйкевич<ref>[http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1997/9/solovov.html А. Соловов «Московское лихолетье». Публикація і предмова Марії Хлудової]</ref>}}
-''Бабуся не була дочкою польського дворянина Броніслава Гротто-Слепіковского. Її справжнім батьком був представник дворянської сім'ї Алексєєвих (ім'я залишилося невідомим), гвардійський офіцер, член товариства «Червоний валет», що діяв у Москві та Петербурзі в 70-х роках минулого століття. Серед інших справ цієї зграї світських авантюристів&nbsp;— спроба продати будинок московського генерал-губернатора. Красень Алексєєв зумів закрутити голову моєї прабабусі, Варварі Андріївні Лутковської, молодий багатій вдові, української поміщиці. Знайомство з Алексєєвим обійшлося їй у сорок тисяч рублів і дитиною в проекті. Рятуючись від переслідування поліції, Алексєєв поїхав до Швейцарії, закохана жінка пішла за ним, але в живих його вже не застала: Алексєєв повісився. Можливо, це було вбивство, а самогубство було інсценоване&nbsp;— для гвардійського офіцера такий спосіб малоймовірний. Тут, в Женеві, в жовтні 1874 року і народилася моя бабуся, там же була хрещена. Щоб врятувати дівчинку від ганебного клейма незаконнонародженої, до Швейцарії була терміново викликана сестра прабаби, Софія Андріївна, вона і була записана в метриці в якості матері, а батьком замість Алексєєва - чоловік тітки, польський дворянин Гротто-Слепіковскій. Протягом багатьох років пра бабуся не бачила свою дочку, яку не злюбила. Бабуся була віддана на виховання в Білостоцький інститут для шляхетних дівчат, одне з передових жіночих навчальних закладів свого часу, і закінчила його з золотою медаллю. Крім французької мови, який вона знала досконало і до 1902 року викладала в Смольному інституті для шляхетних дівчат у Петербурзі, бабуся вільно володіла німецькою та італійською мовами, знала латинь, закінчила курси кулінарії. Тільки з сімнадцяти років бабуся стала бувати в маєтку у своєї матері, яка на той час вдруге вийшла заміж за сусіднього поміщика, дворянина Олександра Федоровича Чуйкевича. Прабабуся Варвара Андріївна і Олександр Федорович полюбили один одного, будучи зовсім молодими людьми, але пихата генеральша Чуйкевич заборонила синові одружуватися, вважаючи шлюб з небагатої дівчиною мезальянсом. Тоді Олександр оголосив матері, що не одружиться взагалі, кинув кар'єру і дав обітницю безшлюбності в церкві. Варенька погорювали, але все ж вийшла заміж за Лутковську, від якого мала сина і дочку. Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода&nbsp;— даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту.''
-|}
-* '''Сімеїзька селищна рада'''&nbsp;— в часи Радянського Союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, спершу там був готель для приїжджих, а потім заселилися партійні функціонери (біднякам було престижно пожити в апартаментах багатіїв). З роками, частина поселенців виїхала, а решту приміщень влада використовувала в комунальних потребах. Наприкінці 80-х років ХХ століття майже всі мешканці, уже занедбаної «комуналки» виселилися<ref>[http://www.simeiz.net/blog/villa-kseniya/ Після націоналізації вілли, тут ще кілька років продовжувала функціонувати готель, а потім будівлю було передано в житловий фонд і перетворено в комуналку.  На сьогоднішній день на віллі «Ксенія» ніхто не проживає, у зв'язку з аварійністю будівлі жителів виселили в кінці вісімдесятих років ХХ століття]</ref>. Коли ж хлинула хвиля депортованих [[Кримські татари|кримських татар]], то вони, повернувшись до рідних місць, застали їх заселеними чужинцями, росіянами та партійними функціонерами, тож частина з них поселилася на віллі «Ксенія»<ref>{{Cite web|url = http://c-pravda.ru/newspapers/archive/2007/07/12|title = На свій лад відреставрувавши "Ксенію", татари проживали в ній аж до останнього часу, вивісивши над будинком прапор Меджлісу.|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>. З роками кримчаки вселилися в свої обжиті домівки, а вілла знову стала пусткою (за виключенням "високого курортного сезону" - коли туди вселявся різний "відпочиваючий люд").
+== Власники садиби ==
-* '''Микола Петренко і Людмила Русаліна''' (група компанії «Петрус»)&nbsp;— з 2000-х років й надалі було підтримане реноме загадковості: віллу запримітили столичні, київські гості і, ніби ж то для реставрації, зуміли провести аферу із орендою будинку і території. Жодним чином не проводячи відновлювальних робіт, приховані власники таки спонукали журналістів провести кілька журналістських розслідувань. Виявилося, зовсім інші персони стоять за номінальними упорядниками земельної ділянки ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів» (або ЗАТ «Банк крові»&nbsp;— Анатолій Магітов і Лідія Петренко), які здурили<ref>{{Cite web|url = http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka|title = Та коли б ми писали про ТОП-10 найграндіозніших порушень у цій сфері, мабуть, перше місце варто було б віддати ЗАТ «Державний науково-виробничий  комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів «Банк крові» із державною часткою 51 відсоток та 49 відсотків у ТОВ «БіоМедТранс». Фонд держмайна сплатив вартість державної частки шляхом передачі строком на 10 років права користування адміністративним корпусом Інституту травматології та ортопедії АМН України і приміщення корпусу пансіонату Наукового центру радіаційної медицини АМН України. А ЗАТ «Банк крові» здає його в оренду одразу трьом підприємствам. Ну, здавалося, це робиться для добрих справ – заради підтримки самої ідеї: власне створення банку крові. Але починаючи з 2003 року ця структура не працювала взагалі! Було проведено якісь ремонтні роботи у приміщенні пансіонату — з демонтажем вентиляційної системи і переплануванням нежитлових приміщень…|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref> Фонд держмайна України, Академію медичних наук та Міністерство охорони здоров'я<ref>{{Cite web|url = http://www.aup.com.ua/materials.pdf|title = Створений ще в 2002 році «банк крові» досі не почав працювати. Проте щороку отримує 700 тисяч доларів від здачі в оренду виділених йому приміщень......
+Всю історію вілли «Ксенія» супроводжують її загадкові власники:
-Насправді ж підприємство досі простоює, а його справжні власники отримують чималі прибутки від здачі шикарних приміщень в оренду, віддаючи державі лише незначну частину своїх реальних доходів.|last = Владислав Павлов. "Діло"|first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref> (а, ймовірно, і там теж були зацікавлені персони<ref>{{Cite web|url = http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka|title = Як засвідчує перевірка Рахункової палати України, керівники багатьох установ НМАНУ «грішать» тим, що плодять власні комерційні структури, де заробляють чималі гроші. При цьому занижують орендну плату для себе, коханих, або ж&nbsp;— що теж трапляється із впертою постійністю – «нарізають» для власних фірм «зайві метри» орендної площі. А ще&nbsp;— просто ігнорують законодавство, роздаючи державне майно в оренду під готелі, буфети без оформлення відповідних договорів та допускаючи інші порушення...........|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>), що знайшли приватних інвесторів для реставрації та створення там державного відпочинкового закладу для донорів України. Отже, інвесторами виявилися маловідомі київські фірми ТОВ «Аватек» і «Біомедтранс», які отримали на двох 49% акцій вартістю 3,43 мільйона гривень, за якими стоять уже зовсім інші персони: свита колишнього президента України Леоніда Кучми<ref>[http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view «След супруги экс-президента»]</ref> - алкогольні магнати Микола Петренко та Людмила Русаліна (група компаній Петрус - за ініцалами їх власників). Після тривалих судових тяжб, які більше схожі на юридичне [[рейдерство]]: в лютому [[2011]] року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав [[позов]] до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51% акцій фірми ЗАТ «Банк крові», а відтак привласнити усі орендовані ними (на 49 років) майнові комплекси. Судова тяганина між групами компанії «Петрус» і державними та муніципальними структурами триває (з по перемінними успіхами - залежить від того хто ближче пристосовується до владних структур і отримує змогу впливати на судові рішення)<ref>{{Cite web|url = http://csd.ua/images/stories/pdf/actions/rish_1203.pdf|title = Щодо зупинення обігу акцій ЗАТ "Банк крові" (код за ЄДРПОУ 32557330)|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref><ref>[http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news У лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51% акцій «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». Суд задовольнив позов ТОВ «Аватек», проте в 2013 році Вищий адміністративний суд скасував приватизацію держпідприємства.]</ref>.
+* '''Варвара Андріївна Чуйкевич''' (1845 року народження)&nbsp;— загадкова персона яка на рубежі ХІХ-ХХ століть мала намір породичатися з найбагатшим українським землевласником, нащадком двох великих родів [[Кочубей Василій Леонтійович|Кочубеїв]] (генерального писаря, якого стратив Іван Мазепа за зраду) та [[Чуйкевич Василь Никифорович|Чуйкевичів]] (генерального судді війська Запорозького, який теж зрадив Мазепу і взяв собі за дружину його любку&nbsp;— [[Кочубей Мотрона Василіївна|Мотрю Кочубеївну]])<ref>{{Cite web |url=http://www.geni.com/people/Варвара-Ивановна-Чуйкевич/6000000019910768038 |title=Родове дерево Олександра Федоровича Чуйкевича (з роду Кочубеїв-Чуйкевичів) |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304204523/http://www.geni.com/people/Варвара-Ивановна-Чуйкевич/6000000019910768038 }}</ref>. Дівчину з небагатого роду не прийняла родина багатіїв, і чимало років минуло коли закохані знову стрілись і вже тоді не було кому їм перечити. А до того Варвара Андріївна Білокрисова (таке її дівоче прізвище) змушена була шукати собі іншу партію, та її наївністю скористався гвардієць Алексєєв, будучи учасником відомих аферистів «Червоний валет»<ref>{{нп|Клуб червоних валетів|«Клуб червоних валетів» - злочинне співтовариство, діяло в Російській імперії в 1871-1875 роках з метою «викрадення чужого майна шляхом виманювання, підробленого складання документів, введення в обман»|ru|Клуб червонных валетов}}</ref>, коли над ним повис [[арешт]], він утік до [[Швейцарія|Швейцарії]], туди ж подалася і закохана Варвара. Але не склалося, гвардієць був убитий, а в молодиці залишилася дитина, тож аби не знеславитися вона попрохала сестру, аби та записала дочку на себе. Повернувшись в Росію, Варвара знайшла нову партію&nbsp;— Віктор Лутковський із небагатого дворянського роду, від нього в неї було ще 2 дітей, один з них Михайло Вікторович Лутковський (полковник царської [[армія|армії]], убитий в [[1918]]). Після народження третьої дитини Варвара овдовіла і зблизилася із першою своєю дочкою Марією. А потім була зустріч із Олександром Чуйкевичем, і цього разу вони уже були разом: помагали дітям, займалися меценатством та управляли статками родини Чуйкевичів. Заради Варвари Олександр пішов наперекір світським [[забобон]]ам і пересудам, відбув покуту за [[целібат|безшлюбність]]<ref>{{Cite web |url=http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 |title=Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода — даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305000848/http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 }}</ref>. Необділена любов'ю та статками Варвара придбала для своєї першої дочки земельний наділ в Сімеїзі і збудувала там віллу. Потім була [[Перша світова війна]] та [[революція]] й переворот в Росії, Варвара Андріївна не покинула свою дочку і переселилася до неї аби її підтримати, там же вона й померла в [[28 лютого]] [[1929]] року<ref>{{Cite web |url=http://baza.vgdru.com/1/2789/ |title=Білокрисова (по другому чоловікові Чуйкевич) Варвара Андріївна 1845—1929. Похована на Новодівочому кладовищі в Москві |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304194152/http://baza.vgdru.com/1/2789/ }}</ref>.
+* '''Марія Броніславівна Соловова''' (в дівоцтві Гротто-Слепіковська)&nbsp;— незаконнонароджена дочка Варвари Чуйкевич. Вийшла заміж за Петра Дмитровича Соловова, відомого московського лікаря. Народилася [[9 жовтня]] [[1874]] року в Женеві, в [[метрика|метриці]] батьками записані були відставний штабс-капітан Броніслав Гротто-Слепіковский і законна дружина його Софія Андріївна, уроджена Білокрисова (сестра її рідної матері і її чоловік). В [[1913]] році вілла була переписана на ім'я Марії Соловово, і носила назву «Ксенія», на честь внучки, дочки Марії. Сім'я лікаря Соловова (який мав велику практику, відомість і будував велику клініку) не могла виїхати з Москви, ще й коли почалася війна, тому використовувала маєток в Сімеїзі, як [[пансіон]] для відпочинку, навідуючись туди влітку чи по якимось святам, а в інші часи здавали його для гостей міста<ref>{{Cite web |url=http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 |title=Ще працюючи в земстві, дід захистив дисертацію в Московському університеті на ступінь доктора медицини і рік тому, на початку 1909 року, переїхав з родиною до Москви. Спочатку він оселився у Арбатській площі в будинку Бріскорн (кут Нижньо-Кисловського і Колишній провулків), а потім, близько 1913 року — на другому поверсі тільки що збудованого будинку на розі Арбату і Староконюшеного провулку (прибутковий будинок Триндіной), де і прожив до кінця своїх днів. Дід отримав звання приват-доцента Московського університету, у нього чітко визначилася спеціальність як хірурга-уролога і утворилася велика приватна практика |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305000848/http://www.proza.ru/2011/12/05/1649 }}</ref>.
-=== Радянські часи занепаду ===
-Після приходу в [[1921 рік|1921]] році [[Більшовики|більшовиків]] всі дачі і пансіонати були [[Націоналізація|націоналізовані]]. В деяких віллах були облаштовані вже радянські [[Пансіонат|пансіонати]] і [[Санаторій|санаторії]], а в найкращих поселилися партійні функціонери зі своїми сім'ями. Саме така доля випала на віллу «Ксенія», в ній був готель для більшовиків. А роками пізніше радянська влада перепрофілювала його в простий будинок з [[Комунальна квартира|комунальними квартирами]].
+{{Приховати|Фрагмент мемуарів «Московське лихоліття» Александра Петровича Соловова<br/> про матір Марію Соловову та бабулю Варвару Чуйкевич<ref>{{Cite web |url=http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1997/9/solovov.html |title=А. Соловов «Московское лихолетье». Публікація і передмова Марії Хлудової |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=10 травня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120510022522/http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1997/9/solovov.html }}</ref>}}
-=== Сучасність ===
+''Бабуся не була дочкою польського дворянина Броніслава Гротто-Слепіковского. Її справжнім батьком був представник дворянської сім'ї Алексєєвих (ім'я залишилося невідомим), гвардійський офіцер, член товариства «Червоний валет», що діяв у Москві та Петербурзі в 70-х роках минулого століття. Серед інших справ цієї зграї світських авантюристів&nbsp;— спроба продати будинок московського генерал-губернатора. Красень Алексєєв зумів закрутити голову моєї прабабусі, Варварі Андріївні Лутковської, молодий багатій вдові, української поміщиці. Знайомство з Алексєєвим обійшлося їй у сорок тисяч рублів і дитиною в проекті. Рятуючись від переслідування поліції, Алексєєв поїхав до Швейцарії, закохана жінка пішла за ним, але в живих його вже не застала: Алексєєв повісився. Можливо, це було вбивство, а самогубство було інсценоване&nbsp;— для гвардійського офіцера такий спосіб малоймовірний. Тут, в Женеві, в жовтні 1874 року і народилася моя бабуся, там же була хрещена. Щоб врятувати дівчинку від ганебного клейма незаконно народженої, до Швейцарії була терміново викликана сестра прабаби, Софія Андріївна, вона і була записана в метриці як [[мати]], а батьком замість Алексєєва&nbsp;— чоловік тітки, польський дворянин Гротто-Слепіковскій. Протягом багатьох років пра бабуся не бачила свою дочку, яку не злюбила. Бабуся була віддана на виховання в Білостоцький інститут для шляхетних дівчат, одне з передових жіночих навчальних закладів свого часу, і закінчила його з золотою медаллю. Крім французької мови, який вона знала досконало і до 1902 року викладала в Смольному інституті для шляхетних дівчат у Петербурзі, бабуся вільно володіла німецькою та італійською мовами, знала латинь, закінчила курси кулінарії. Тільки з сімнадцяти років бабуся стала бувати в маєтку у своєї матері, яка на той час вдруге вийшла заміж за сусіднього поміщика, дворянина Олександра Федоровича Чуйкевича. Прабабуся Варвара Андріївна і Олександр Федорович полюбили один одного, будучи зовсім молодими людьми, але пихата генеральша Чуйкевич заборонила синові одружуватися, вважаючи шлюб з небагатої дівчиною мезальянсом. Тоді Олександр оголосив матері, що не одружиться взагалі, кинув кар'єру і дав обітницю безшлюбності в церкві. Варенька погорювали, але все ж вийшла заміж за Лутковську, від якого мала сина і дочку. Овдовівши і переживши невдалий роман з Алексєєвим, Варвара Андріївна повернулася в свій маєток на Україні. Генеральші вже не було в живих, почуття Олександра Федоровича залишилися незмінними, але виникла нова перешкода&nbsp;— даний в церкві обітницю безшлюбності. Щоб його зняти, за порадою священика, Олександр Федорович мав повзти на колінах по сусідньому селі і в кожній хаті просити вибачення, як клятвопорушник, на що йому відповіли: «Бог простить!». Обітниця був знятий. Олександр Федорович був вдачі лагідного, дуже любив дітей Варвари Андріївни, а потім і онуків, які щороку влітку гостювали у них у Дар'ївці аж до Жовтневого перевороту.''
-Сучасна вілла «Ксенія» закинута усіма споруда (на першому поверсі ще туляться перукарня та магазинчики)<ref>[http://симеиз.net/old_villas/12.php Фотографія вілли Ксенія з перукарнею на першому поверсі]</ref>. Але ця занедбаність принесла додаткову загадковість будівлі і ще більше додали їй специфічної привабливості: оригінальний [[Фасад|фасад]], внутрішний [[Декор (архітектура)|декор]] (де-не-де ще зберігся) та кричущий занепад - привертають увагу [[турист]]ів і [[екскурсовод]]и обов'язково включають "будинок з привидами" до програми своїх [[Екскурсія|пізнавальних турів]], а [[Кінематограф|кінематографісти]] послуговуються [[інтер'єр]]ом і [[екстер'єр]]ом будівлі в своїх фільмах<ref>[http://sightseen.turistua.com/ru/card/3413/#details_tour Вілла «Ксенія» і кінематограф]</ref>. Репутацію "будинку з привидами", ймовірно створює те, що в літній сезон, в "апартаментах" поселяються безхатченки та подорожуючі, які і є тими реальними [[привид]]ами (без документів, без засобів на існування).
+|}
+* '''Сімеїзька селищна рада'''&nbsp;— в часи Радянського Союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, спершу там був готель для приїжджих, а потім заселилися партійні функціонери (біднякам було престижно пожити в апартаментах багатіїв). З роками, частина поселенців виїхала, а решту приміщень влада використовувала в комунальних потребах. Наприкінці 80-х років ХХ століття майже всі мешканці, уже занедбаної «комуналки» виселилися<ref>{{Cite web |url=http://www.simeiz.net/blog/villa-kseniya/ |title=Після націоналізації вілли, тут ще кілька років продовжував функціонувати готель, а потім будівлю було передано в житловий фонд і перетворено в комуналку. На сьогоднішній день на віллі «Ксенія» ніхто не проживає, у зв'язку з аварійністю будівлі жителів виселили в кінці вісімдесятих років ХХ століття |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=24 вересня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150924101903/http://www.simeiz.net/blog/villa-kseniya/ }}</ref>. Коли ж хлинула хвиля депортованих [[Кримські татари|кримських татар]], то вони, повернувшись до рідних місць, застали їх заселеними чужинцями, росіянами та партійними функціонерами, тож частина з них поселилася на віллі «Ксенія»<ref>{{Cite web|url = http://c-pravda.ru/newspapers/archive/2007/07/12|title = На свій лад відреставрувавши "Ксенію", татари проживали в ній аж до останнього часу, вивісивши над будинком прапор Меджлісу.|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = |archiveurl = https://web.archive.org/web/20150414154144/http://c-pravda.ru/newspapers/archive/2007/07/12|archivedate = 14 квітня 2015|deadurl = yes}}</ref>. З роками кримчаки вселилися в свої обжиті домівки, а вілла знову стала пусткою (за виключенням «високого курортного сезону»&nbsp;— коли туди вселявся різний «відпочиваючий люд»).
+* '''Микола Петренко і Людмила Русаліна''' (група компанії «Петрус»)&nbsp;— з 2000-х років й надалі було підтримане реноме загадковості: віллу запримітили столичні, київські гості і, ніби ж то для реставрації, зуміли провести аферу із орендою будинку і території. Жодним чином не проводячи відновлювальних робіт, приховані власники таки спонукали журналістів провести кілька журналістських розслідувань. Виявилося, зовсім інші персони стоять за номінальними упорядниками земельної ділянки ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів» (або ЗАТ «Банк крові»&nbsp;— Анатолій Магітов і Лідія Петренко), які здурили<ref>{{Cite web|url = http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka|title = Та коли б ми писали про ТОП-10 найграндіозніших порушень у цій сфері, мабуть, перше місце варто було б віддати ЗАТ «Державний науково-виробничий  комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів «Банк крові» із державною часткою 51 відсоток та 49 відсотків у ТОВ «БіоМедТранс». Фонд держмайна сплатив вартість державної частки шляхом передачі строком на 10 років права користування адміністративним корпусом Інституту травматології та ортопедії АМН України і приміщення корпусу пансіонату Наукового центру радіаційної медицини АМН України. А ЗАТ «Банк крові» здає його в оренду одразу трьом підприємствам. Ну, здавалося, це робиться для добрих справ – заради підтримки самої ідеї: власне створення банку крові. Але починаючи з 2003 року ця структура не працювала взагалі! Було проведено якісь ремонтні роботи у приміщенні пансіонату — з демонтажем вентиляційної системи і переплануванням нежитлових приміщень…|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = |archive-date = 4 березня 2016|archive-url = https://web.archive.org/web/20160304190630/http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka}}</ref> [[Фонд державного майна України|Фонд держмайна України]], Академію медичних наук та Міністерство охорони здоров'я<ref>{{Cite web|url = http://www.aup.com.ua/materials.pdf|title = Створений ще в 2002 році «банк крові» досі не почав працювати. Проте щороку отримує 700 тисяч доларів від здачі в оренду виділених йому приміщень......
-В [[2006 рік|2006]] році в містян з'явилась надія, що врешті-решт віллу відреставрують, очільники міста передали маєток, разом із сусідньою [[Вілла «Мрія»|віллою «Мрія»]], у власність київської фірми «Банк крові»<ref>[http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news В 2006 році «Банк крові» з благословення МОЗ України уклав з Фондом майна АРК договір оренди. Компанія отримала на 49 років віллу «Ксенія» (618 м²), дачу «Мрія» (388 м²), лабораторію (157 м²), магазин-бар (386 м²), клуб (282 м²), три сараї, туалет. Вони знаходилися на балансі санаторію «Південнобережний» МОЗ України.]</ref>. Та виявилось, що сподівання були марними, оскільки це була афера, яку учинили наближені до Людмили Кучми (дружини президента України)<ref>[http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view Часте повторення імені Миколи Петренка, наближеного до дружини екс-президента Леоніда Кучми Людмили, в списку засновників «Банку крові» підштовхнуло «ДЕЛО» розібратися, хто насправді стоїть за непрацюючим медичним закладом. Микола Петренко свого часу був заступником Київської обласної державної адміністрації, коли нею керував Анатолій Засуха. Існує відеозапис, на якому Микола Петренко, будучи Пріором Ордена Святого Станіслава, знаходиться на засіданні Ордена поруч з Людмилою Кучмою. Членами цього таємного товариства є і ще одні учасники «справи «Банку крові»- Костянтин Русалін зі своєю дружиною Людмилою]</ref> алкогольні магнати <ref>[http://cripo.com.ua/?sect_id=13&aid=60633 «Петрус-Алко» (находится за адресою: м.Київ, вул. Пимоненка, 13, корпус 4-А; ВЛАСНИКИ - Русаліна Людмила Володимирівна та Петренко Микола Миколайович) займається продажем алкогольних напоїв кількох віробніків (підроблених).  За самими скромними підрахунками щомісячно від діяльності ГК «Петрус» (ТМ «Златогор») державний бюджет втрачає 20 міліонів гривень, за рік&nbsp;— 240 міліонів.]</ref> Микола Петренко<ref>[http://ioss.org.ua/gallery/784/3/ "Єго Вісокопревосходітельство" Великий Пріор України шевальє Павло В'ялий вітає з нагородою "Єго Вісокопревосходітельство" шевальє Миколу Миколайовича Петренка, Генерального директора фірми «Топтранс»]</ref>, Людмила Русаліна<ref>[http://noviny.su/VV-00000427.html А вищезгадана Людмила Русаліна має п'ять виробничих майданчиків, що працюють за різними схемами ухилення від сплати акцизів. Мало того, пані Русаліна легко знаходить спільну мову з будь-яким виробником алкогольного фальсифікату, який має бажання продавати свою продукцію під торговою маркою «Златогор». За цей Людмила «Петрусовна», як правило, забирає 50% навару від продажів паленої горілки. Природно, якщо пані Русаліна займе посаду голови Ради підприємців при уряді Миколи Азарова, то її горілчані заводи стануть недоторканними...... що вже говорити про її дрібні афери (примітка)]</ref> та колишні керівники [[Міністерство охорони здоров'я України|Міністерства охорони здоров'я України]]. [[Аферист]]и<ref>[http://delo.ua/ukraine/direktor-v-dekrete-77473/ ...Фонд державного майна вніс до статутного фонду «Банку крові» приміщення на вулиці Воровського та Проспекті перемоги. «Біо Мед Транс» і «Аватек», зі свого боку, внесли грошові кошти в розмірі 1,71 мільйона гривень кожен. При цьому статутний фонд самого «Біо Мед Трансу» дорівнює 1,73 мільйона гривень, що дає привід думати про створення цього підприємства спеціально під «Банк крові». Крім того, насторожує факт, що серед засновників «Біо Мед Трансу» і «Аватека» є одна і та ж особа&nbsp;— Лідія Петренко. Також серед засновників «Біо Мед Трансу» присутній '''Анатолій Магіта&nbsp;— генеральний директор «Банку крові», що знаходиться в декретній відпустці'''. Згідно з документами, частка '''Лідії Петренко''' у статутних фондах обох компаній дорівнює 3,35 мільйона гривень. Ми спробували зв'язатися з нею, щоб якось прояснити ситуацію. Трубку жінка зняла не відразу. Також не відразу зізналася, що це вона - Лідія Гнатівна. Голос і манера розмови, як у пенсіонерки. '''«З якого приводу дзвоните?»&nbsp;— «З приводу« Банку крові» - «Господи, якої ще крові?»&nbsp;— «Ну як, ви є одним із засновників «Аватека» і «Біо Мед Трансу», які ...»&nbsp;— «Шо ви таке балакаєте, я не знаю нічого! Я хвора, з ліжку не встаю»'''.]</ref> жодним чином не долучилися до реставрації вілли «Ксенія». Реальний власник - держава (в особі Фонду держмайна України) навмисне самоусунувся, а будівля ще більше занепадає<ref>[http://www.segodnya.ua/regions/krym/Simeiz-mozhet-ostatsya-bez-Mechty-i-Doma-s-privideniyami.html Катастрофічний стан двох пам'ятників архітектури в Сімеїзі - вілли "Ксенія", змусило кримську владу в суді домагатися розірвання договору оренди з загадковим підприємством "Банк крові". ''«Знайти їх представників нам не вдалося. "Вони повинні були ще кілька років тому провести протиаварійні та реставраційні роботи, але нічого не зробили. І зараз ми будемо робити все, щоб врятувати ці шедеври зодчества. Потрібно шукати ефективного користувача, що зможе про ці пам'ятники подбати»'',&nbsp;— повідомила голова Рескому АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк]</ref>, тоді як рейдери, під опікою столичних високопосадовців (ймовірно що на їх користь), продовжують юридичні тяжби тепер вони замахнулися на привласнення усієї ділянки, разом з пансіонатом «Південнобережний»<ref>[http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/resursy/krov-poroloni-zharenye-ljagushkib1-1_1435751067.htm До кінця року ФДМ повинен визначитися з власником створеного в 2002-му на базі Наукового центру радіаційної медицини «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». На продаж виставлять 51% акцій приватного акціонерного товариства. ..... Засновницею числиться Лідія Петренко. Як стверджують українські ЗМІ, ця киянка 1922 народження - номінальна власниця компаній. Їх реальним власником нібито є один із засновників холдингу «Петрус» (виробництво лікеро-горілчаних виробів під ТМ «Златогор») Микола Петренко]</ref>.
+Насправді ж підприємство досі простоює, а його справжні власники отримують чималі прибутки від здачі шикарних приміщень в оренду, віддаючи державі лише незначну частину своїх реальних доходів.|last = Владислав Павлов. "Діло"|first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = |archiveurl = https://web.archive.org/web/20160305054318/http://www.aup.com.ua/materials.pdf|archivedate = 5 березня 2016|deadurl = yes}}</ref> (а, ймовірно, і там теж були зацікавлені персони<ref>{{Cite web|url = http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka|title = Як засвідчує перевірка Рахункової палати України, керівники багатьох установ НМАНУ «грішать» тим, що плодять власні комерційні структури, де заробляють чималі гроші. При цьому занижують орендну плату для себе, коханих, або ж&nbsp;— що теж трапляється із впертою постійністю – «нарізають» для власних фірм «зайві метри» орендної площі. А ще&nbsp;— просто ігнорують законодавство, роздаючи державне майно в оренду під готелі, буфети без оформлення відповідних договорів та допускаючи інші порушення...........|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = |archive-date = 4 березня 2016|archive-url = https://web.archive.org/web/20160304190630/http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332391-perevirka}}</ref>), що знайшли приватних інвесторів для реставрації та створення там державного відпочинкового закладу для донорів України. Отже, інвесторами виявилися маловідомі київські фірми ТОВ «Аватек» і «Біомедтранс», які отримали на двох 49&nbsp;% акцій вартістю 3,43 мільйона гривень, за якими стоять уже зовсім інші персони: свита колишнього президента України Леоніда Кучми<ref>{{Cite web |url=http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view |title=«След супруги экс-президента» |accessdate=27 липня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170116160312/http://kartina-ua.info/index.phtml?art_id=258798&action=view |archivedate=16 січня 2017 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— алкогольні магнати Микола Петренко та Людмила Русаліна (група компаній Петрус&nbsp;— за ініціалами їх власників). Після тривалих судових тяжб, які більше схожі на юридичне [[рейдерство]]: в лютому [[2011]] року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав [[позов]] до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51&nbsp;% акцій фірми ЗАТ «Банк крові», а відтак привласнити усі орендовані ними (на 49 років) майнові комплекси. Судова тяганина між групами компанії «Петрус» і державними та муніципальними структурами триває (з по перемінними успіхами&nbsp;— залежить від того хто ближче пристосовується до владних структур і отримує змогу впливати на судові рішення)<ref>{{Cite web|url = http://csd.ua/images/stories/pdf/actions/rish_1203.pdf|title = Щодо зупинення обігу акцій ЗАТ "Банк крові" (код за ЄДРПОУ 32557330)|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news |title=У лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51% акцій «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». Суд задовольнив позов ТОВ «Аватек», проте в 2013 році Вищий адміністративний суд скасував приватизацію держпідприємства. |accessdate=27 липня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170116155556/http://c-pravda.ru/newspapers/2013/04/24/kak-spasti-kseniyu-i-uberech-mechtu?tab=news |archivedate=16 січня 2017 |deadurl=yes }}</ref>.
 == Опис будівлі ==
-Архітектурний ансамбль цього «шотландського [[шале]]<nowiki/>» в стилі північного [[модерн|модерну]] задумав царський двірцевий архітектор&nbsp;— Краснов Микола Петрович. Щоби надати нових архітектурних ноток автор вніс елементи [[неоготика|неоготики]] та двірцевої [[класика|класики]]. Високі покрівлі, шпилі, стрілчасті вікна і сірі фасадні стіни наче в замках півночі Європи, а поряд з ними: великі вікна, відкрит [[тераса|тераси]] [[лоджія|лоджії]] - класична архітектура півдня Європи<ref>[http://jalita.com/big_yalta/simeiz/villa_kseniya.shtml Автором проекту фасаду цього «шотландського шале» став Микола Петрович Краснов, але розробку спільного проекту вілли «Ксенія» та контроль над усім процесом будівництва взяв на себе Яків Петрович Семенов]</ref>
+Архітектурний ансамбль цього «шотландського шале» в стилі північного [[модерн (значення)|модерну]] задумав царський палацевий архітектор&nbsp;— Краснов Микола Петрович. Щоби надати нових архітектурних ноток автор вніс елементи [[неоготика|неоготики]] та палацевої [[класика|класики]] [[Готична архітектура|готичних часів]]<ref>[http://www.votpusk.ru/country/dostoprim_info.asp?ID=3626 Вілла успішно поєднує в собі стиль північного модерну і деяких елементів готики, про що свідчать конусоподібні високі шпилі, витягнуті вузькі вікна і імітує середньовічний стиль гладка сіра штукатурка]</ref>. Високі покрівлі, шпилі, стрілчасті вікна і сірі фасадні стіни наче в замках півночі Європи, а поряд з ними: великі вікна, відкриті [[Тераса (архітектура)|тераси]], [[лоджія|лоджії]]&nbsp;— класична архітектура півдня Європи<ref>{{Cite web |url=http://jalita.com/big_yalta/simeiz/villa_kseniya.shtml |title=Автором проекту фасаду цього «шотландського шале» став Микола Петрович Краснов, але розробку спільного проекту вілли «Ксенія» та контроль над усім процесом будівництва взяв на себе Яків Петрович Семенов |accessdate=26 липня 2015 |archive-date=18 жовтня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20161018175100/http://jalita.com/big_yalta/simeiz/villa_kseniya.shtml }}</ref>
-Трьохповерхова споруда вілли розташована в самому центрі Сімеїза, на початку кипарисової [[алея|алеї]], зі статуями [[римська міфологія|римської міфології]]<ref>[http://simeiza.net/villa-ksenija У самому серці Сімеїзу зібраний комплекс примітних будівель, вілли «Мрія» і «Ксенія». На самому початку кипарисовою алеї, прикрашеної римськими статуями, розташована одна з найбільш примітних вілл Сімеїзу]</ref>. Будівельними роботами завідував головний забудівник Сімеїзу - Семенов Яків Павлович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Симеїз, адже він був його проектантом та опікуном.<ref>[http://www.archiportal-crimea.ru/s/semenov-ya.p.html?page=myarticle/article_bookmarks У 1906 році з ініціативи Я.П.Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них - у співавторстві з Н.&nbsp;П.&nbsp;Красновим) Якова  Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора]</ref>.
+Триповерхова споруда вілли розташована в самому центрі Сімеїза, на початку кипарисової [[алея|алеї]], зі статуями [[римська міфологія|римської міфології]]<ref>{{Cite web |url=http://simeiza.net/villa-ksenija |title=У самому серці Сімеїзу зібраний комплекс примітних будівель, вілли «Мрія» і «Ксенія». На самому початку кипарисовою алеї, прикрашеної римськими статуями, розташована одна з найбільш примітних вілл Сімеїзу |accessdate=27 липня 2015 |archive-date=24 грудня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151224122520/http://simeiza.net/villa-ksenija }}</ref>. Будівельними роботами завідував головний забудовник селища&nbsp;— Семенов Яків Павлович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз, адже він був його проектантом та опікуном<ref>{{Cite web |url=http://www.archiportal-crimea.ru/s/semenov-ya.p.html?page=myarticle%2Farticle_bookmarks |title=У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора |accessdate=7 червня 2022 |archive-date=26 липня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200726140850/https://archiportal-crimea.ru/s/semenov-ya.p.html?page=myarticle%2Farticle_bookmarks }}</ref>.
 == Див. також ==
 * [[Сакський курортний парк]]
 * [[Садиба Шлеє]]
-* [[Курорт Новий Симеїз]]
+* [[Новий Сімеїз (курорт)|Курорт Новий Сімеїз]]
 == Примітки ==
-{{reflist}}
+{{reflist|3}}
 == Джерела ==
 * «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка.&nbsp;—Киев. 1987.;
 * ''Марія Хлудова'', «Арбатська сага», ЗАО «Московские учебники-СиДипресс», 2010,-528 ст.&nbsp;—ISBN 978-5-8443-0076-9;
-* ''Олександр Соловов'', «Московское лихолетье». Публікація і передмова Марії Хлудової. Журнал «Новый Мир» №IX — 145.
+* ''Олександр Соловов'', «Московское лихолетье». Публікація і передмова Марії Хлудової. Журнал «Новый Мир» №IX&nbsp;— 145;
+* ''М.&nbsp;М.&nbsp;Петрова'' «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006,&nbsp;176 ст.&nbsp;ISBN 966-8111-65-6.
+* ''Григорій Москвич'' «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
+* ''Кузьменко В.&nbsp;М.''&nbsp;«Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А.&nbsp;А.&nbsp;Левинсон», 1913&nbsp;— 77 стор;
+* ''Кузьменко В.&nbsp;М.''&nbsp;«Очерки Южного берега и горной части Крыма».
 == Посилання ==
-* [http://журналкрым.рф/bolshaya_yalta/dvortsy_imeniya_bolshoj_yalty/292-villa-kseniya.html Вілла «Ксенія»]{{ref-ru}}
+* [http://журналкрым.рф/bolshaya_yalta/dvortsy_imeniya_bolshoj_yalty/292-villa-kseniya.html Вілла «Ксенія»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200216083500/http://xn--80alndgcuev0g.xn--p1ai/bolshaya_yalta/dvortsy_imeniya_bolshoj_yalty/292-villa-kseniya.html |date=16 лютого 2020 }}{{ref-ru}}
-* [http://ukrainaincognita.com/node/3081 «Сімеїз. Край старовинних вілл» ]{{ref-ru}}
+* [http://ukrainaincognita.com/node/3081 «Сімеїз. Край старовинних вілл» ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140906151308/http://ukrainaincognita.com/node/3081 |date=6 вересня 2014 }}{{ref-ru}}
+{{Палаци і садиби Криму}}
-[[Категорія:Вілли]]
+[[Категорія:Вілли Симеїзу]]
 [[Категорія:Садиби Криму]]
-[[Категорія:Парки України]]
+[[Категорія:Споруди, збудовані 1911]]
-[[Категорія:Сімеїз]]
+[[Категорія:Засновані в Україні 1911]]

Вілла «Ксенія»: відмінності між версіями

Версія за 00:34, 28 січня 2024

Зміст

Історія

Передісторія

Закладка садиби

Радянські часи занепаду

Сучасність

Власники садиби

Опис будівлі

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Навігаційне меню

Вілла «Ксенія»: відмінності між версіями

Версія за 00:34, 28 січня 2024

Історія

Передісторія

Закладка садиби

Радянські часи занепаду

Сучасність

Власники садиби

Опис будівлі

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Навігаційне меню

Пошук