Старак Теодозій Васильович

Теодозій Старак

Теодозій Васильович Старак (нар. 12 серпня 1931, с. Межибрід, Сянок, Польща — † 1 жовтня 1999, Львів, Україна) — український дисидент, громадський діяч і дипломат. Перший посол незалежної України у Польщі (1991).

Життєпис

Народився на Лемківщині, син Василя Старака — діяча українського суспільно-освітнього товариства Просвіта.

У березні 1945 на початковому етапі вирівнювання кордонів був депортований із родиною до Львова. У листопаді 1949 року заарештований НКВС як син ворога народу і учасник самоосвітніх гуртків у школі. Після короткого слідства засланий до концентраційного табору — (лаґеру) в Караганді. Після шести років лаґеру і заслання, у межах хрущовської амністії повертається до Львова. У 1956—1961 роках навчався на факультеті славістики Львівського університету, отримав фах польського філолога. Відтак працював у Львівському університеті, брав участь у русі шестидесятників — молодого покоління української інтелігенції, яке активізувалося в часи відлиги після XX і XXII з'їздів КПРС. Найважливішими постатями того покоління були також Дмитро Павличко, Василь Стус, Іван Драч, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Михайло Горинь і Левко Лук'яненко. Левко Лук'яненко, юрист, за організацію підпільної партії — Української Робітничо-Селянської Спілки був засуджений у 1961 до смертної кари (покарання було пом'якшене до п'ятнадцяти років ув'язнення, які він відбув повною мірою).

Теодозій Старак у 1965 році був звільнений з роботи та заарештований разом із Богданом і Михайлом Горинями на хвилі арештів української інтелігенції, одночасній із показовим процесом Даніеля і в Москві. Після виходу на волю утримувався з принагідних занять, зокрема як сільський учитель (с. Підбірці), у 1969 році отримав роботу редактора у польській редакції видавництва Радянська Школа, де працював офіційно до 1990 року. Водночас редагував підпільну газету забороненої в СРСР від 1946 року Греко-католицької Церкви  — Віра Батьків.

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності (1991) став першим дипломатичним представником незалежної української держави в Польщі у ранзі повіреного у справах — charge d'affaires. Він організував дипломатичне представництво від основ — значною мірою за власні кошти — звідси прізвисько літаючого амбасадора (адже він не мав навіть власного водія). Після підвищення ранги дипломатичних представництв Польща та України до рівня Посольств — до квітня 1998 року перший радник Посольства України у Польщі (перший заступник посла).

У 1997 році обраний Головою Світової федерації українських лемківських об'єднань (СФУЛО). Співавтор (разом із С. Левинською) Słownika polsko-ukraińskiego 1998. Після 1991 року автор численних інтерв'ю та публікацій в українській та польській пресі.

Помер після тривалої важкої хвороби у Львові 1 жовтня 1999 року. Похований у сегменті репресованих і політичних в'язнів Личаківського Цвинтаря у Львові.

За представленням Економічного Товариства Польща-Україна 13 жовтня 1999 року Теодозій Старак був посмертно відзначений Командорським Хрестом Ордену Заслуги ПР. Відзнаку вдові, українській поетесі Любові Горбенко, вручили 19 березня 2002 в Ратуші у Львові від імені уряду Польської Республіки Анджей Росінський і Збіґнєв Місяк. Теодозій Старак — єдиний, окрім пізнішого посла України в Польщі Дмитра Павличка (поета і дисидента), громадянин України, відзначений подібною нагородою.

Бібліографія

• Słownik polsko-ukraiński, Львів 1998; ISBN 5-7773-0884-8
• Літаючий амбасадор. Теодозій Старак: особистість, Львів 2001; ISBN 5-7773-0450-8 

Посилання

• інформації українською
• інформації англійською