Мертві душі: відмінності між версіями

«Мертві душі»
Автор	Гоголь Микола Васильович
Назва мовою оригіналу	Мёртвые души
Мова	російська
Жанр	роман
Видано	1842
Перекладач(і)	Іван Франко (1882); Григорій Косинка (1934)
	Мертві душі у Вікісховищі; Мертві душі у Вікіцитатах; Мертві душі у Вікіджерелах;

Інтерактивний перегляд історії

[неперевірена версія]

[перевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 17:17, 8 листопада 2020

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мертві душі (значення).

«Мертві душі» (рос. Мёртвые души) — роман російського письменника Миколи Гоголя вперше виданий у 1842 році.

Гоголь визначив літературний жанр свого твору як «епічна поема в прозі». Це найвідоміший твір Гоголя.

Історія написання

Сюжет поеми був підказаний Гоголю Олександром Сергійовичем Пушкіним імовірно в вересні 1831 року. Відомості про це сягають «Авторської сповіді», написаної в 1847 році і опублікованій посмертно в 1855 році, і підтверджуються надійними, хоча і непрямими, свідоцтвами.

Перші глави Гоголь читав Пушкіну перед своїм від'їздом за кордон. Робота продовжилася восени 1836 року в Швейцарії, потім у Парижі і пізніше в Італії. До цього часу у автора склалося ставлення до свого твору, як до «священного заповіту поета» і літературного подвигу, який має одночасно значення патріотичного, що повинен відкрити долю Росії і світу. У Баден-Бадені в серпні 1837 Гоголь читав незакінчену поему в присутності фрейліни імператорського двору Олександри Смирнової (уродженої Россет) і сина Миколи Карамзіна Андрія Карамзіна, в жовтні 1838 роки читав частину рукопису Олександру Тургенєву. Робота над першим томом проходила в Римі в кінці 1837 року — початку 1839 року.

Після повернення в Росію Гоголь читав розділи з «Мертвих душ» в будинку Аксакових в Москві у вересні 1839 року, потім в Санкт-Петербурзі у Василя Жуковського, Миколи Прокоповича та інших близьких знайомих. Остаточною обробкою першого тому письменник займався в Римі з кінця вересня 1840 року по серпень 1841 року.

Повернувшись до Росії, Гоголь читав глави поеми в будинку Аксакових і готував рукопис до видання. На засіданні Московського цензурного комітету 12 грудня 1841 року, з'явилися перешкоди до публікації рукопису, переданого на розгляд цензору Івану Снєгірьову, який, ймовірно, ознайомив автора з тим, що можуть виникнути ускладнення. Побоюючись цензурної заборони, в січні 1842 Гоголь через Бєлінського переправив рукопис в Санкт-Петербург і просив друзів А. О. Смирнова, Володимира Одоєвського, Петра Плетньова, Михайла Вієльгорського допомогти з проходженням цензури.

9 березня 1842 року книжка була дозволена цензором Олександром Нікітенком, однак зі зміненою назвою і без «Повісті про капітана Копєйкіна». Ще до отримання цензурного примірника рукопис почали набирати в друкарні Московського університету. Гоголь сам взявся оформити обкладинку роману, написав дрібними буквами «Пригоди Чичикова, або» і великими «Мертві душі». У травні 1842 року книга вийшла під назвою «Пригоди Чичикова, або Мертві душі, поема М. Гоголя». В СРСР і сучасній Росії назва «Пригоди Чичикова» не використовується.

Існує кілька версій про долю другого тому:

Літературна легенда: Гоголь рано зранку 12 лютого 1852 р свідомо спалив твір, яким був незадоволений.
Реконструкція: Гоголь, повернувшись зі всеношної в стані повного занепаду, помилково спалив чистовик замість призначених для спалення чернеток.
Гіпотетична версія: Гоголь до кінця 1851 році закінчив другий том «Мертвих душ», на думку автора і його слухачів, — шедевр. У лютому 1852 р., відчуваючи наближення своєї смерті, Гоголь спалив непотрібні чернетки і папери. Після його смерті рукопис другого тому «Мертвих душ» потрапив до графа А. Толстого і по цей день перебуває десь в цілості й схоронності.

Третій том так ніколи й не був написаний і згажується лише як задум автора.

Пояснення назви

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи заставляти, як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто померлих кріпаках), які до наступного обліку вважались власністю поміщика і могли бути продані. Чичиков за безцінь «купував» померлих для того, щоб використати їх як повноцінну заставу і отримати підйомні за переселення своїх «кріпаків» на освоювані пустельні землі Херсонської губернії.

З іншого боку, назва роману стосується «мертвих душ» персонажів-поміщиків і різних аспектів їх морального і духовного виродження, яке стає зрозумілим в процесі ближчого ознайомлення читача з ними.

Переклади українською

Перший україномовний переклад роману Мертві душі здійснив у 1882 році Іван Франко (Львів, 1882).^[1]^[2]^[3] Окрім Франкового перекладу 1882 року, станом на 2020 рік Гоголівські «Мертві душі» українською переклав, судячи з усього, лише Григорій Косинка. Переклад Косинки, без зазначення автора з поміткою «під редакцією Валер'яна Підмогильного» вийшов у Харкові у 1934 році, потім аналогічні переклади з'явились у 1935 році у Києві-Харкові (з позначенням «під редакцією Антіна Хуторяня/Ф. Гавриша, та М. Щербака»), у 1948 році у Києві («під редакцією Костянтина Шмиговського»), у 1952 році у Києві («під редакцією Івана Сенченка»).^[4]^[5]^[6]

Про те, що авторство перекладу 1934 року належало саме Косинці зіднались у 1968 році, коли Косинку посмертно реабілітували і його-колеги письменники почали згадувати у своїх мемуарах, що саме Косинці належав переклад 1934 року.^[7] Достеменно невідомо авторство перекладів що виходили у 1935, 1948 та 1952 роках, однак текстологічний аналіз показує, що це той самий переклад Косинки з мінімальними редакторськими змінами.

Див. також

Джерела та примітки

↑ Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дѣла». — Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882. 280 стор.
↑ Федір Арват. Перші переклади творів М. В. Гоголя на українську мову // Література та культура Полісся. Вип. 3: М. В. Гоголь — випускник Ніжинської гімназії вищих наук та його творчість. Ніжин: НДПІ, 1992. С. 138—149.
↑ Переводы сочиненій Гоголя. Изъ сообщенія Л. К. Мазинга: 1 (с малорусской литературы) // Сборникь вь память Н. В. Гоголя и В. А. Жуковскаго. Юрьев: Императорский Юрьевский Университет; Типографія К. Маттисена. 1903. С. 134—135 (рос.)
↑ Мертві душі: Українські переклади і видання // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т. 5: Мертві душі. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2008. 362 стор.: С. 342—343 ISBN 978-966-00-0927-5 (Т. 5); ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)
↑ Наталка Сквіра. «Мертві душі» Миколи Гоголя в українських перекладах // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки No. 158. 2009. С. 56-64.
↑ Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт. 2006. 342 стор.: С. 221
↑ Мороз-Стрілець Т. М. Про Григорія Косинку (1899—1934): спогади. Київ: Радянський письменник, 1969. 215 стор. С. 88.

Посилання

Микола Гоголь — Мертві душі (html) (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2004) на сайті е-бібліотеки Chtyvo
Микола Гоголь — Мертві душі (djvu) (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2009) на сайті е-бібліотеки Chtyvo

[1] Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дѣла». — Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882. 280 стор.

[2] Федір Арват. Перші переклади творів М. В. Гоголя на українську мову // Література та культура Полісся. Вип. 3: М. В. Гоголь — випускник Ніжинської гімназії вищих наук та його творчість. Ніжин: НДПІ, 1992. С. 138—149.

[3] Переводы сочиненій Гоголя. Изъ сообщенія Л. К. Мазинга: 1 (с малорусской литературы) // Сборникь вь память Н. В. Гоголя и В. А. Жуковскаго. Юрьев: Императорский Юрьевский Университет; Типографія К. Маттисена. 1903. С. 134—135 (рос.)

[4] Мертві душі: Українські переклади і видання // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т. 5: Мертві душі. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2008. 362 стор.: С. 342—343 ISBN 978-966-00-0927-5 (Т. 5); ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)

[5] Наталка Сквіра. «Мертві душі» Миколи Гоголя в українських перекладах // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки No. 158. 2009. С. 56-64.

[6] Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт. 2006. 342 стор.: С. 221

[7] Мороз-Стрілець Т. М. Про Григорія Косинку (1899—1934): спогади. Київ: Радянський письменник, 1969. 215 стор. С. 88.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

@@ Рядок 10: / Рядок 10: @@
  |Мова оригіналу        = [[російська]]
  |Публікація            = [[1842 у літературі|1842]]
- |Переклад              = [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] (1882)<br/> [[Косинка Григорій Михайлович|Григір Косинка]] (1934)
+ |Переклад              = [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] (1882)<br/> [[Косинка Григорій Михайлович|Григорій Косинка]] (1934)
- |Вікіджерела-текст        =
+ |Вікіджерела-текст     =  ru:Мёртвые души (Гоголь)
  }}
-'''«Мертві душі»''' ({{lang-ru|Мёртвые души}})&nbsp;— роман [[російська література|російського]] письменника  [[Гоголь Микола Васильович|Миколи Гоголя]] вперше виданий у 1842 році.
+'''«Мертві душі»''' ({{lang-ru|Мёртвые души}})&nbsp;— роман [[російська література|російського]] письменника [[Гоголь Микола Васильович|Миколи Гоголя]] вперше виданий у 1842 році.
+Гоголь визначив [[Літературні жанри|літературний жанр]] свого твору як «''[[епічна поема]] в [[Проза|прозі]]''». Це найвідоміший твір Гоголя.
-Роман є найвідомішим твором Гоголя
 == Історія написання ==
@@ Рядок 34: / Рядок 34: @@
 * Гіпотетична версія: Гоголь до кінця 1851 році закінчив другий том «Мертвих душ», на думку автора і його слухачів,&nbsp;— шедевр. У лютому 1852&nbsp;р., відчуваючи наближення своєї смерті, Гоголь спалив непотрібні чернетки і папери. Після його смерті рукопис другого тому «Мертвих душ» потрапив до графа А.&nbsp;Толстого і по цей день перебуває десь в цілості й схоронності.
+Третій том так ніколи й не був написаний і згажується лише як задум автора.
-== Скасоване продовження ==
-Роман ''Мертві душі'' вважається всього першою частиною трилогії. За легендою, другий том Гоголь знищив власноручно у припадку москаломанії, й збереглися лише його окремі розділи, а третій том так ніколи й не був написаний й залишився лише як задум автора.
-== Значення назви ==
+== Пояснення назви ==
 У [[Російська імперія|Російській імперії]] до скасування [[кріпацтво|кріпацтва]] у [[1861]] році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи [[Застава|заставляти]], як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку використовувалося слово «''душа''», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто померлих кріпаках), які до наступного обліку вважались власністю поміщика і могли бути продані. Чичиков за безцінь «купував» померлих для того, щоб використати їх як повноцінну заставу і отримати [[підйомні]] за переселення своїх «кріпаків» на освоювані пустельні землі [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]].
@@ Рядок 43: / Рядок 42: @@
 == Переклади українською ==
-Перший україномовний переклад роману ''Мертві душі'' здійснив у 1882 році [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] (Львів, 1882).<ref>Федір Арват. [http://web.archive.org/web/20201108034713/http://www.ndu.edu.ua/images/stories/polissya/p_3.pdf Перші переклади творів М. В. Гоголя на українську мову] // Література та культура Полісся. Вип. 3: М. В. Гоголь — випускник Ніжинської гімназії вищих наук та його творчість. Ніжин: НДПІ, 1992. С. 138-149.</ref><ref>[https://books.google.com/books?id=yG0yAQAAMAAJ&printsec=frontcover&hl=uk&pg=PA134 Переводы сочиненій Гоголя. Изъ сообщенія Л.К. Мазинга: 1 (с малорусской литературы)] // Сборникь вь память Н.В. Гоголя и В.А. Жуковскаго. Юрьев: Императорский Юрьевский Университет; Типографія К. Маттисена. 1903. С. 134-135 {{ref-ru}}</ref> Окрім Франкового перекладу 1882 року, станом на 2020 рік Гоголівські «Мертві душі» українською переклав лише [[Косинка Григорій Михайлович|Григорій Косинка]] (переклад Косинки, без зазначення автора й "під редакцією [[Підмогильний Валер'ян Петрович|Валер'яна Підмогильного]]" вийшов у Харкові у 1934 році, потім цей же переклад Косинки без зазначення автора був передрукований без змін у 1935 році й "під редакцією [[Хуторян Антін Семенович|Антіна Хуторяня]]/Ф. Гавриша, та М. Щербака" у Києві-Харкові, потім цей же переклад Косинки та був передрукований без змін у 1948 році й "під редакцією Костянтина Шмиговського" у Києві, й нарешті цей же переклад Косинки без зазначення автора був передрукований без ззмін у 1952 році й "під редакцією [[Сенченко Іван Юхимович|Івана Сенченка]]" у Києві.<ref>[http://web.archive.org/web/20201108040142/https://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Zibrannia_tvoriv_u_7_tomakh_t5.djvu?PHPSESSID=406af6be0471ada4824e203841e1b0e2 Мертві душі: Українські переклади і видання] // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т. 5: Мертві душі. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2008. 362 стор.: С. 342-343 ISBN 978-966-00-0927-5 (Т. 5); ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)</ref><ref>Наталка Сквіра. [http://web.archive.org/web/20201024084529/http://eprints.cdu.edu.ua/1561/1/158-54-62.pdf «Мертві душі» Миколи Гоголя в українських перекладах] // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки No. 158. 2009. С. 56-64. </ref>
+Перший україномовний переклад роману ''Мертві душі'' здійснив у 1882 році [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] (Львів, 1882).<ref>Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дѣла».&nbsp;— Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882. 280 стор.</ref><ref>Федір Арват. [http://web.archive.org/web/20201108034713/http://www.ndu.edu.ua/images/stories/polissya/p_3.pdf Перші переклади творів М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя на українську мову] // Література та культура Полісся. Вип. 3: М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголь&nbsp;— випускник Ніжинської гімназії вищих наук та його творчість. Ніжин: НДПІ, 1992. С. 138—149.</ref><ref>[https://books.google.com/books?id=yG0yAQAAMAAJ&printsec=frontcover&hl=uk&pg=PA134 Переводы сочиненій Гоголя. Изъ сообщенія Л.&nbsp;К.&nbsp;Мазинга: 1 (с малорусской литературы)] // Сборникь вь память Н.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя и В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковскаго. Юрьев: Императорский Юрьевский Университет; Типографія К. Маттисена. 1903. С. 134—135 {{ref-ru}}</ref> Окрім Франкового перекладу 1882 року, станом на 2020 рік Гоголівські «Мертві душі» українською переклав, судячи з усього, лише [[Косинка Григорій Михайлович|Григорій Косинка]]. Переклад Косинки, без зазначення автора з поміткою «під редакцією [[Підмогильний Валер'ян Петрович|Валер'яна Підмогильного]]» вийшов у Харкові у 1934 році, потім аналогічні переклади з'явились у 1935 році у Києві-Харкові (з позначенням «під редакцією [[Хуторян Антін Семенович|Антіна Хуторяня]]/Ф. Гавриша, та М. Щербака»), у 1948 році у Києві («під редакцією Костянтина Шмиговського»), у 1952 році у Києві («під редакцією [[Сенченко Іван Юхимович|Івана Сенченка]]»).<ref>[http://web.archive.org/web/20201108040142/https://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Zibrannia_tvoriv_u_7_tomakh_t5.djvu?PHPSESSID=406af6be0471ada4824e203841e1b0e2 Мертві душі: Українські переклади і видання] // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т. 5: Мертві душі. Редколегія: М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2008. 362 стор.: С. 342—343 ISBN 978-966-00-0927-5 (Т. 5); ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)</ref><ref>Наталка Сквіра. [http://web.archive.org/web/20201024084529/http://eprints.cdu.edu.ua/1561/1/158-54-62.pdf «Мертві душі» Миколи Гоголя в українських перекладах] // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки No. 158. 2009. С. 56-64. </ref><ref>Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт. 2006. 342 стор.: С. 221</ref>
-Окрім Франкового перекладу ''Мертвих душ'' 1882 року, всі подальші україномовні переклади роману в СРСР 1930-1950-их років виходили з зазначенням "за редакцією XYZ". На думку літературознавця Максима Стріхи скоріше за все всі ці україномовні переклади роману в СРСР 1930-1950-их років виходи без зазначення справжнього імени перекладачів, якими скоріше за все був український письменник-перекладач розстріляний радянсько-російською окупаційною владою у антиукраїнському терорі 1930-их років.<ref>Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт. 2006. 342 стор.: С. 221</ref> Станом на 2020 рік єдине авторство укрперекалду яке вдалося віднайти точно, - це укрпереклад 1934 року [[Косинка Григорій Михайлович|Григорія Косинки]] який був підписаний як "під редакцією Валер'яна Підмогильного"; про те, що авторство перекладу 1934 року належало саме Косинці вдалося взнати у 1968 році, коли Косинку посмертно реабілітували й його-колеги письменники почали згадувати у своїх мемуарах що саме Косинці належав переклад 1934 року.<ref>Мороз-Стрілець Т. М. Про Григорія Косинку (1899—1934): спогади. Київ: Радянський письменник, 1969. 215 стор. С. 88.</ref> Достеменно невідомо авторство перекладів що виходили у 1935, 1948 та 1952 роках, одна текстологічний аналіз показує, що це один і той же переклад Косинки з мінімальними редакторськими змінами.
+Про те, що авторство перекладу 1934 року належало саме Косинці зіднались у 1968 році, коли Косинку посмертно реабілітували і його-колеги письменники почали згадувати у своїх мемуарах, що саме Косинці належав переклад 1934 року.<ref>Мороз-Стрілець Т.&nbsp;М.&nbsp;Про Григорія Косинку (1899—1934): спогади. Київ: Радянський письменник, 1969. 215 стор. С. 88.</ref> Достеменно невідомо авторство перекладів що виходили у 1935, 1948 та 1952 роках, однак текстологічний аналіз показує, що це той самий переклад Косинки з мінімальними редакторськими змінами.
-* Микола Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Пер з рос.: Іван Франко. Львів: Накладом редакції «Діла». 1882. 280 стор.<ref>Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дѣла».&nbsp;— Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882. 280 стор.</ref>
-* Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка<ref>у самій книзі автора україномовного перекладу Григорія Косинку не згадують, оскільки в 1934 році, перед виходом книги з друку, його заарештували й розстріляла радянська-російська окупаційна влада під-час так званого "винищення україномовних інтелектуалів України" 1930-их років</ref> за ред. Валер'яна Підмогильного; переднє слово: Л. Каменев, Д. Заславський. Xарків: [[Література і мистецтво|ЛіМ]]. 1934. 312 стор. (Дешева бібліотекака художньої літератури)
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка<ref name="pereklad_1934_1935_1948_1952">українські переклади 1934 року, 1935 року, 1948 року та 1952 року ідентичні</ref> за ред. Антіна Хуторяна, Ф. Гавриша, та М. Щербака // Микола Гоголь. Вибрані твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Київ-Xарків: Держлітвидав, 1935. 681 стор.: С. 428—635.<ref name="uryvky_z_dryhoho_tomy"/> <small>([https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=12111 jpeg, ukrculture])</small>
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка<ref name="pereklad_1934_1935_1948_1952"/> за ред. Костянтина Шмиговського // Микола Гоголь. Вибрані твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Київ: ДВХЛ, 1948. 517 стор.: С. 304—516. <small>([https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=12270 jpeg, ukrculture])</small>
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка<ref name="pereklad_1934_1935_1948_1952"/> за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Твори: В 3 т. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин.; заг. ред.: М. Гудзія. Київ: Худож. літ., 1952. Т. 3. С. 7—373.<ref name="uryvky_z_dryhoho_tomy">прим.: у виданні міститься також і україномовний переклад окремих розділів незавершеного 2-го тому роману</ref>
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Програмні твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Післямова: Валерій Шевчук. Київ: Обереги, 2000. 576 стор.: С. ?-?. ISBN ? (Зарубіжна література в освіті. Хрестоматія II).<ref name="uryvky_z_dryhoho_tomy"/>
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка за ред. Івана Сенченка; малюнки: О. Агіна, Є. Бернадський. Київ: НК-Богдан, 2004. 128 стор. ISBN ? (Шкільний роман-газета; вип. 4)
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Повісті. Xарків: Прапор, 2007. ? стор.: С. 154—413.<ref name="uryvky_z_dryhoho_tomy"/>
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка за ред. Івана Сенченка; передм. та навч.-метод, матеріали: Н. Комар. Київ: Школа, 2009. 336 стор. ISBN ? (Бібліотека шкільної класики)
-** <small>(передрук)</small> Микола Гоголь. Мертві душі. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка<ref>У цьому виданні 2009 року перший том друкується по перекладу Косинки 1934 року; україномовний переклад окремих розділів незавершеного 2-го тому роману друкується за перекладом II тому за ред. Івана Сенченка 1952 року</ref> за ред. Валер'яна Підмогильного // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т. Т. 5: Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинк за ред. Валер'яна Підмогильного та інші; упоряд.: Павло Михед; редкол.: М. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наукова думка. 2009. 360 стор. ISBN ?
 == Див. також ==
@@ Рядок 67: / Рядок 54: @@
 == Посилання ==
-* ''[http://web.archive.org/web/20190910023443/http://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Mertvi_dushi.htm Микола Гоголь - Мертві душі (html)]'' (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2004) на сайті е-бібліотеки ''[[Е-бібліотека «Чтиво»|Chtyvo]]''
+* ''[http://web.archive.org/web/20190910023443/http://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Mertvi_dushi.htm Микола Гоголь&nbsp;— Мертві душі (html)]'' (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2004) на сайті е-бібліотеки ''[[Е-бібліотека «Чтиво»|Chtyvo]]''
-* ''[http://web.archive.org/web/20201108083332/https://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Mertvi_Dushi_vyd_2009.djvu Микола Гоголь - Мертві душі (djvu)]'' (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2009) на сайті е-бібліотеки ''[[Е-бібліотека «Чтиво»|Chtyvo]]''
+* ''[http://web.archive.org/web/20201108083332/https://shron3.chtyvo.org.ua/Hohol/Mertvi_Dushi_vyd_2009.djvu Микола Гоголь&nbsp;— Мертві душі (djvu)]'' (укр. переклад Григорія Косинки за ред. Івана Сенченка, вид. 2009) на сайті е-бібліотеки ''[[Е-бібліотека «Чтиво»|Chtyvo]]''
 {{бібліоінформація}}

Мертві душі: відмінності між версіями

Версія за 17:17, 8 листопада 2020

Зміст

Історія написання

Пояснення назви

Переклади українською

Див. також

Джерела та примітки

Посилання

Навігаційне меню

Мертві душі: відмінності між версіями

Версія за 17:17, 8 листопада 2020

Історія написання

Пояснення назви

Переклади українською

Див. також

Джерела та примітки

Посилання

Навігаційне меню

Пошук